Страница 13 из 104
— Голка, як і нитка. То, я вам скажу, застарілі знаряддя виробництва. Шити шапки голкою і ниткою — це анахронізм, це, якщо хочете, пережиток минулого. Час відмовитися від голки, як від мотиги. Неекономно.
— А що ж ви пропонуєте, Михайле Танасовичу? — запитав Нещадим, що завжди в курильні був з народом (так він називав фіндіпошівців) і завойовував його авторитет для свого майбутнього.
— Я пропоную шукати резерви, — очі в Ховрашкевича горіли, як бенгальські вогні, і, здавалося, від тих іскор зараз спалахнуть його густі кошлаті брови. — Резерви є всюди. Навіть у самих резервах, — закінчив він, тремтячи чи то від задоволення, чи то від уколу голки, який час від часу про себе нагадував.
Творча дискусія почала розгортатися. Полум'я ще не було видно, але димова завіса набрала саме тієї форми і змісту, коли можна сміливо чіпляти сокиру. Карло Іванович не витримав.
— Ви от що, шановні, йдіть курити в клозет чи надвір. Уже прийшла весна, — повідомив фіндіпошівців Бубон, який в установі про все дізнавався першим.
— Йолі-палі! — раптом ожив Панчішка. — Колосально!
Усі глянули на Масика. Той пробуджувався, як пролісок. У Панчішки щось у голові народжувалося, і всі мовчки чекали. Карло Іванович затримав у повітрі руку над арифмометром.
— Як би було здорово, — нарешті почав Масик, — коли б вивести таку тварину, яка мала б форму шапки, а хутро ондатри чи молодого оленя — пижика. Тільки вичинив, підкладку приклеїв чи пришив — і шапка готова, — мрійливо говорив Панчішка.
Він випустив пару кілечок рожевого диму, які почали збільшуватися і опускатися на голову Бубона у вигляді ореолу. Але Карло Іванович фіміаму, як і слави, не любив. Він працював чесно, і всяке обкурювання його насторожувало й злило:
— Ви що, шановний? — запитав Карло Іванович і піднявся, хапаючись обома руками за імпортні підтяжки.
На цьому дискусія обривалась, як кінострічка в найцікавішому місці. Всі залишали курильню і розходилися. Бубон відчиняв вікно і провітрював бухгалтерію.
Наступного дня у «Фіндіпоші» відбулася наукова рада. Першим слово взяв Ховрашкевич.
— Шити шапки голкою. То, я вам скажу, не раціонально, — дивлячись на Стратона Стратоновича, як на барометр, почав Ховрашкевич. — Ми зобов'язані шукати резерви. Резерви є всюди. Навіть у самих резервах, — Ховрашкевич зробив паузу і глянув на Ковбика. Той сидів, як мумія, і, здається, думав щось своє. — Резерви є всюди, навіть…
— Я чув, — перебив його Стратон Стратонович. — Повторятись не треба.
По обличчях фіндіпошівців пробігла, як легенький бриз, усмішечка. Ховрашкевич після цього, можливо, почервонів би, як рак після кипіння, але це не в його характері. Він ніколи не червонів.
— Голка — то наш ворог номер один. Голка — це вчорашній день…
Десь бризнула посмішка у супроводі голосових зв'язок і завмерла. Ховрашкевич стрельнув очима, як спарений кулемет, розшукуючи ціль, проте в усіх очах була прихована неповага і байдужість. Один Чигиренко-Рєпнінський, здавалося, сміявся, але за бородою розібрати щось було так само важко, як під карнавальною маскою.
— Голка — це бомба, — зло кинув у натовп Ховрашкевич. — Бомба, яку ми підкладаємо під важку індустрію. Нитка — то міна уповільненої дії. Міна, що підриває авторитет наших текстильників. Голку або нитку треба забувати. Деякі наші підприємства її вже забули, відмовившись від голки Хоу і Зінгера. Вони винайшли апарат, який єднає матерію методом нагрівання. Особливо нейлони, хлорвініли і фолії. Ну, що таке фолія, я гадаю, ви знаєте. Фолія — це…
Ковбик підняв руку, як семафор. Мовляв, сходити з колії заборонено. В'їзд ліворуч закрито. Ховрашкевич умить вирівнявся і побіг далі:
— Так-от я кажу… Ага?! Деякі наші фабрики уже винайшли апарат, який зшиває матерію. Це зшивання, інакше кажучи, зліплювання, міцніше, ніж зшивання традиційною голкою чи ниткою.
— Ви традицій не зачіпайте. Не зачіпайте, — гукнув сердито Ковбик, який слово «традиція» розумів дуже звужено і вважав чимось святим та недоторканним.
— Окрім ниток, легка промисловість випускає ще й шпагати та мотузки. А шпагати, ми знаємо, потрібні для вивішування білизни, а без мотузків, як і без коней, не дивлячись на такий величезний поступ цивілізації, нам сьогодні не обійтися. Добру мотузку нині так само важко знайти, як погану тараню. Мотузками зв'язують мішки з картоплею, мотузками прив'язують тролейбусні штанги і, нарешті, навіть на поганих мотузках сушать гарну тараню… — Ковбик ковтнув слину і облизнувся. Ховрашкевич це помітив і вирішив шефові зробити приємне. — Тараня — це… — хотів був дати наукове визначення засушеній рибі до пива Ховрашкевич, та Стратон Стратонович вдруге підняв руку.
— Я кінчаю, — розсердився Ховрашкевич. Глянув у вікно, за яким, наче осколок розбитого дзеркала, виблискував трикутничок дніпровських вод. — Так-от я й кажу: з допомогою мотузків на Дніпрі, та й не тільки на Дніпрі, а й на Прип'яті, заводять моторки, прикріплюють ними теплоходи до причалів…
— І прив'язують бичків до пеньків, — підвівся Ковбик і цим самим дав зрозуміти своєму улюбленцю, що його терпінням і любов'ю зловживати не можна. — Хто ще бажає виступити з приводу цього питання.
Та Ховрашкевич не здавався. Оскільки Михайла Танасовича ми вже знаємо, то скажемо коротко, що Ховрашкевич закінчив на тому, що було б значно краще, якби голка йшла за ниткою. Але до цього б він перейшов ще через дві пропозиції. Перша полягала в тому, щоб економити на голках і шити шапки просто нитками. Ця пропозиція була зустрінута тією тишею, яка буває тільки перед бурею, і Ховрашкевич, подумавши, що йому заздрять, негайно висунув другу: економити на нитках, а шити лише голками. Оскільки й цю пропозицію зустріли одноголосним мовчанням, Ховрашкевич розохотився і пішов далі: шапки треба не шити, а клеїти. Клей виготовляти з відходів сировини, скажімо, з кишечок ондатр.
— Оце, я вам скажу, і є резерви в резервах, — закінчив він переможно і обвів поглядом присутніх, ніби запитуючи: «Ну, як дав Ховрашкевич?»
«Геніально. Краще не скажеш, — відповідали йому очі колег. — Ти, Ховрашкевич, просто молодець».
— Геніально, — підтвердив уголос Ковбик.
Тільки після цього у кабінеті почав наростати незрозумілий і загрозливий шум. Ховрашкевич з переляку ледь не зрікся свого відкриття, але вже було пізно. Ідею Ховрашкевича незабаром схвалили і запропонували підготувати необхідну документацію. Підготовлені папери, як і його думку, затвердили й незабаром підкріпили першими преміальними…
Однак через півмісяця фіндіпошівці, що уже працювали над тим, щоб нитку прирівняти до жилки, повністю відкинули теорію міцності клею Ховрашкевича і науково довели: клей нитки не замінить.
Ховрашкевич пішов на компроміс: відкинув і клей, і нитку. Бо згадав розмову у курильні про виведення шапкоподібної тваринки, яка б мала хутро ондатри й форму шапки. Ця думка гостро, як голка, застрягла у нього в голові й червоною ниткою проходила через усі його роздуми. «Треба схрестити ондатру, треба схрестити ондатру», — вистукував пульс у його скронях, як домашні ходики. Але з ким? Яка тваринка схожа на шапку?
— Ерінацеус! — зірвався він із стільця. — Ерінацеус! — вигукнув Ховрашкевич по-латині голосом Архімеда.
У своїх винаходах він завжди рівнявся на великих. І завжди від чогось відштовхувався. Цього разу він відштовхнувся від кількох голок одразу, які хтось знову застромив у стілець.
— Ерінацеус! — з пристрастю Архімеда повторив він, перетинаючи віддаль між своїм стільцем та кабінетом Стратона Стратоновича.
— Ерінацеус! — сказав він Стратону Стратоновичу, ще тоді й не підозрюючи, що цей вигук Ховрашкевича згодом увійде в усі енциклопедії світу і в перекладі на мову того народу, якою видана енциклопедія, це слово означатиме ЇЖАК[2]. — їжак, рід комахоїдних ссавців. Тіло коротке, щільне. Здатне округлятися, як шапка. Спина вкрита твердими голками. Живляться їжаки безхребетними і дуже активні вночі. Їжак. Тільки їжак! Ночей не досипатиму. Віднині ми будемо вирощувати для потреб трудящих готову шапку. Першими в світі. Чуєте: першими в світі! — кричав Ховрашкевич, і від того крику у кабінеті Ковбика обсипалася стеля й тремтіла вода в карафці.
2
Це слово увійшло і в УРЕ. Т. 6, с. 25. (Тут і далі примітки автора).