Міфи Давньої Греції

Коли Одиссей заговорив, Навзикая зовсім оговталась і радо виконала його прохання. Юній царівні сподобався грек, і вона щораз частіше згадувала сон, який сьогодні їй наснився. А коли Одиссей вмився й одягнув новий одяг, що подарувала йому Навзикая, то зовсім змінився й став напрочуд гарним. Навзикая нагодувала Одиссея, а потім запросила в палац до свого батька, царя Алкіноя. «Коли прийдеш до палацу, — мовила вона, — то найперше проси милості у моєї матері Арети — вона тобі не відмовить, а батько дослухається до її слова».

Проводила Одиссея до палацу Алкіноя сама богиня Атена, бо не хотіла, щоб його дорогою образив хтось із феаків. Одиссей був вражений багатством острова Схерія, а понад усе його здивувала пишнота царського палацу. Сам палац був із міді, а двері мав зі щирого золота зі срібними одвірками. Двері вартували пси, викувані богом — ковалем Гефестом, — один собака срібний, а другий золотий.

Дивовижним був і садок царя Алкіноя — тут і взимку, і влітку родили різноманітні плоди. Тут — таки ріс виноград, що родив цілорічно. Одиссей не міг надивитися на дива палацу Алкіноя, та зрештою увійшов до зали, де його вітав сам цар і його дружина Арета. Як і підказала Одиссеєві юна Навзикая, він укляк на колінах перед царицею Аретою і почав благати її допомогти бідолашному мандрівникові, який понад усе хоче повернутися додому.

Тоді цар Алкіной узяв Одиссея за руку й посадив поруч із собою. Далі він звелів принести наїдків і вина й нагодувати гостя. Одиссей розповів цареві про всі біди, яких зазнав у дорозі, а головне — як йому допомогла царівна Навзикая на березі моря, куди його викинули безжальні хвилі Посейдона.

Наступного дня цар Алкіной звелів улаштувати бенкет на честь гостя. Запросили на бенкет і сліпого співця Демодока. Коли гості наїлися, Демодок торкнувся струн своєї солодкомовної кітари і заспівав про великих героїв Ахілла й Одиссея. Почувши цю пісню, Одиссей іще більше засумував за рідною домівкою.

Потому цар Алкіной запросив усіх на майдан, де мали проходити ігри на честь гостя. Феакійські юнаки змагалися в бігу, боротьбі, кулачному бою, метанні диска,

стрибках. Наприкінці хотіли феакійці запросити й грека до змагань, адже він мав чудову атлетичну будову тіла, проте Одиссей відмовився — був не гуморі через тугу за рідною домівкою. Тоді один із феакійців вигукнув: «Куди тобі, чужинцю, рівнятися з нашими юнаками! Ти, либонь, із купців, що плавають морями…»

Одиссей образився за такі слова, підхопив величезний камінь і пожбурив його над головами феакійців. Усі з переляку понагинали голови, проте камінь нікого не зачепив, а пролетів так далеко, що ніхто б із феакійців не міг так метнути і диск, хоча він набагато легший, ніж камінь.

А ввечері Одиссея відвели в його покій, де він почав ладнатися в дорогу. Коли він склав у скриньку всі дарунки, які отримав у палаці царя Алкіноя, то вийшов до бенкетної зали, де його зустріла царівна Навзикая. Вона була дуже засмучена: вона — бо сподівалася, що справдиться її сон і що то боги послали їй нареченого. Проте вона вже знала, що Одиссей мріє повернутися додому, до своєї дружини й сина, отож тільки і сказала: «Одиссею, коли поїдеш, то згадуй мене зрідка, бо все — таки я допомогла тобі скрутної хвилини». А Одиссей подякував красуні — царівні й пообіцяв завжди молитися за неї до олімпійських богів.

Цар Алкіной і його гості продовжили бенкет на честь Одиссея, а той оповів їм про свої дивовижні пригоди, які спіткали його дорогою додому. А на другий день звеліли приготувати для Одиссея корабель, на який повантажили багаті дарунки. Грек попрощався з гостинним царем Алкіноєм і царицею Аретою та зійшов на корабель. Там він ліг на приготоване для нього ложе, а гребці налягли на весла. Незабаром вони доправили Одиссея на острів Ітаку. Отак після двадцятирічної відсутності Одиссей знову опинився на батьківщині.

Коли ж феакійці поверталися додому, то дізнався володар морів Посейдон, що вони проти його волі допомогли Одиссеєві повернутися на Ітаку. Страшенно розгнівався Посейдон, підстеріг феакійський корабель біля острова й на очах у всіх тих, хто вийшов його зустрічати на берег, обернув корабель на скелю. З тої пори феакійці, боячись гніву Посейдона, не наважуються допомагати мандрівникам.

ОДИССЕЙ В ЕВМЕЯ

Корабель феакійців приплив на Ітаку й висадив Одиссея, а потому рушив геть. Одиссей опинився на березі, де не був уже двадцять років. Він нічого тут не впізнавав і першої миті злякався, що феакійці доправили його не туди, куди слід. Та коли богиня Атена розвіяла ранковий туман, який стояв над морем, Одиссей почав упізнавати околиці.

Атена ж порадила Одиссеєві нікому не відкриватися, хто він є насправді, а натомість перебрала його на подобу жебрака й дала в руки патерицю. І звеліла йому йти хутчіш до свинаря Евмея, його старого приятеля, проте навіть до Евмея спершу не признаватися.

Коли Одиссей підійшов до хатини свинаря Евмея, то вівчарі — собаки люто накинулися на нього і були б подерли на шматки, якби Евмей не нагодився вчасно й не відігнав їх. Уздрівши убогого жебрака, вбраного в лахміття, з патерицею в руках, Евмей не впізнав свого друга й господаря Одиссея, а просто сказав: «Подорожній, ходи до мене до хати, я нагодую тебе, і ти відпочинеш з дороги».

Евмей приготував для вдаваного жебрака попоїсти, а той почав оповідати йому про свої вигадані пригоди.

Буцімто він так само, як і Евмеїв господар Одиссей, був під Троєю, а дорогою додому доля закинула його до Єгипту, де він пробув сім років. А коли відплив із Єгипту, то в корабель влучила блискавка, всі моряки загинули, врятувався тільки він сам — море викинуло його на береги феспротів. І буцімто цар феспротів оповів йому, що Одиссей з багатою здобиччю вертається додому, на Ітаку.

Свинар Евмей не хотів вірити жебракові, і той вигукнув: «Якщо Одиссей не повернеться, як я кажу, то можеш скинути мене зі стрімкої стелі в море!»

Поки Одиссей з Евмеєм отак балакали, повернулися додому чередники, зарізали свиню й сіли смажити м’ясо. Коли вони вечеряли, здійнялася шалена буря, а в Одиссея не було навіть плаща, щоб накритися. Отож Евмей постелив мандрівникові біля вогню овечі шкури, дав свого плаща накритися, й Одиссей солодко заснув.

ЗАЛИЦЯЛЬНИКИ ПЕНЕЛОПИ БЕШКЕТУЮТЬ

А тим часом, поки Одиссей мандрував бурхливим морем і ніяк не міг дістатися рідної Ітаки, на острові коїлися лихі справи. Ніхто вже не вірив, що цар Ітаки коли повернеться додому, отож до його дружини почали свататися нахабні залицяльники, які понад усе зазіхали на Одиссеєве майно.

Страшенно журився син Одиссея Телемак, що так довго не повертається батько. Він не міг стерпіти, що нахабні залицяльники примушують його матір Пенелопу вибрати собі одного з них за чоловіка, а поки вона не зважилася на весілля, бешкетують у палаці Одиссея та розкрадають його статки. Одного дня Телемакові явилася войовнича богиня Атена й порадила звернутися до народних зборів, щоб трохи укоськати залицяльників.

Довго міркував Телемак над порадою, а потім зважився скликати народні збори, щоб припинити бешкет у власному домі. Він звернувся до народних зборів із проханням захистити його від свавілля залицяльників, які грабують його дім. Іменем бога — громовержця Зевса і богині правосуддя Феміди благав він про допомогу.

Тоді звівся зі свого місця один із залицяльників — Антиной. Він повівся напрочуд зухвало: замість визнати власну провину, почав відказувати на Пенелопу, мовляв, та хитрує і не хоче обрати собі нареченого. А й справді: Пенелопа пообіцяла зробити свій вибір, коли завершить ткати пишне покривало. Вдень вона ткала, а вночі розпускала, що встигла зробити за день, тому і зволікала з остаточним рішенням… Отож Антиной вигукнув, що залицяльники не залишать дому Одиссея, допоки Пенелопа не обере собі одного з поміж них.

Цю нахабну промову почув могутній Зевс і послав людям знамення: над головами народу, що зібрався на збори, злетілися два орли, зіткнулися в сутичці і, поранивши одне одного до крові, швидко зникли з очей. А віщун, який був присутній на зборах, розтлумачив знамення так: незабаром повернеться Одиссей — і тоді горе кривдникам, які зараз хазяйнують у його домі!.. Та один із залицяльників почав глузувати з Телемака і зі знамення: мовляв, нічого вони не бояться і не відступляться, поки не доможуться свого.