Міфи Давньої Греції

Охоплена пристрастю Федра, не тямлячи себе, звірилась Іпполітові про своє кохання, але той з огидою відвернувся від мачухи. Федра була вражена в саме серце. Вона кинулася до свого чоловіка Тезея й обмовила Іпполіта: буцімто це він переслідує власну мачуху, не дає їй і кроку ступити.

Тезей страшенно розгнівався на сина й покликав до бога Посейдона, якого довгий час вважав своїм батьком. І коли юнак Іпполіт одного разу мчав уздовж морського узбережжя у колісниці, володар моря Посейдон послав на берег морського бика, який наполохав коней. Коні помчали і скинули на землю Іпполіта. Юнак загинув. Та всевидющі боги зглянулися на невинного хлопця і взяли його на небо, перетворивши на сузір’я Візничого.

А Іпполітова мачуха Федра з горя наклала на себе руки.

СМЕРТЬ ТЕЗЕЯ

У Тессалії мешкало войовниче плем’я лапітів, яке неодноразово билося з кентаврами, щоб потіснити їх зі своїх володінь. Владарював над племенем могутній цар Пейритой. Одного разу Пейритой почув про силу і мужність героя Тезея і зважився викликати його на двобій, щоб помірятися силою. Але ж як це зробити? Цар Пейритой потихеньку прокрався на Маратонські луки і викрав череду корів, що належала Тезеєві.

Тезей миттю дізнався про зухвалу спробу крадіжки й погнався за Пейритоєм. У чистому полі стали герої віч на віч. Ясні їхні обладунки сяяли, як божественне вбрання, а силою вони не поступалися один одному. Тоді Тезей і Пейритой кинули зброю та простягнули одне одному руки, а на знак непорушної дружби обмінялися зброєю.

Незабаром після цієї знаменної події Пейритой мав справляти весілля з красунею Гіпподамією. Безліч гостей було запрошено на учту, а серед них і Тезей. Гості бенкетували, ріками лилося вино. Раптом один із гостей, кентавр Еритой, згадав колишні сутички лапітів із кентаврами та кинувся на молоду. Схопивши її, він спробував викрасти молоду просто з весілля.

Бенкет нагло урвався, Пейритой схопився за зброю. За ним до бою з кентаврами приєдналися інші гості на чолі з Тезеєм. Хоч як запекло боронилися кентаври, проте грецькі герої щораз далі тіснили їх, допоки цілковито не зламали опір кентаврів і ті не повтікали в ліси. Так остаточно були переможені дикі кентаври — напівлюди — напівконі.

Та після весілля не зазнав щастя Пейритой — його дружина померла у розквіті краси. Пейритой оплакав Гіпподамію, та скоро знову замислив одружитися. Запала йому в душу Персефона — дружина володаря підземелля Аїда. Пейритой звернувся до Тезея — найкращого свого друга — з проханням допомогти. Хіба міг відмовити Тезей, якщо друзі заприсяглися непорушною клятвою? Довелося спускатися разом із Пейритоєм у похмуре царство Аїда.

У підземеллі герої стали перед престолом бога Аїда і попросили віддати їм Персефону. Аїд неймовірно розлютився — як наважилися герої спуститися в його царство, та ще й вимагати такого? Проте Аїд не подав виду і запропонував Тезею та Пейритою присісти спочити і трохи зачекати. Щойно герої сіли на каміння коло самого входу до царства мертвих, як тіла їхні приросли до каменя, і вони вже не могли ворухнутися.

Отак був покараний Тезей за свою зухвалість. А поки він нудився в підземеллі, чекаючи, коли його звільнить могутній Геракл, владу в його рідному місті Атенах захопив Менестей. Довелося Тезеєві залишити Атени й податися на острів Скірос до царя Лікомеда. Лікомед начебто гостинно прийняв Тезея, але підступний цар заздрив Тезеєвій мужності та славі. Одного разу він запросив гостя на прогулянку скелястим берегом і жорстоко зіпхнув його з високої скелі просто в море, де славетний герой потонув.

АРГОНАВТИ

ЗОЛОТЕ РУНО

У володаря морів Посейдона народився чарівний баран, який мав довгу золоту вовну. Золоторунний баран володів даром слова, міг перепливати широкі моря, літати разом із вітром та переноситися з одного місця в інше. Чарівний баран супроводжував вісника богів Гермеса, та одного разу Гермес, замилувавшись красою богині хмар Нефели, подарував їй золоторунного барана.

А на цей час у країні Беотії царював юний Атамант. Богиня хмар Нефела часто задивлялася на стрункого та вродливого юнака, а якось зважилася зійти на землю

і ступити до царського палацу. Коли побачив богиню Атамант, одразу ж закохався в неї. У палаці справили бучне весілля, і молоде подружжя щасливо зажило удвох. А невдовзі у них знайшлися близнюки — хлопчик Фрикс і дівчинка Гелла.

Та плинув час, і Атамант розлюбив богиню хмар Нефелу. Натомість полюбилася йому Іно — дочка тебанського царя Кадма, яка приблукала в країну Беотію шукати притулку, бо її переслідувала могутня Гера. Атамант так запалився пристрастю до Іно, що зовсім занедбав Нефелу. Засмучена богиня хмар поцілувала на прощання дітей і повернулася на Олімп, звідки, либонь, і не мала спускатися, щоб не зазнати такої кривди.

А підступна Іно незлюбила близнюків Фрикса й Геллу. Подейкували, що вона була чаклункою. Мачуха так хотіла позбутися ненависних дітей суперниці, що одного разу наслала на Беотію страшну посуху. Весь врожай погинув, люди голодували. Нічого не підозрюючи, Атамант звернувся до дружини по пораду. Лиха Іно мовила: «Принеси Зевсові в жертву Фрикса й Геллу — тоді всемогутній бог відведе посуху».

Мов у нападі нестями Атамант довірився Іно та звелів спорудити жертовник для Зевса і привести на нього дітей. Усе було готове до жертвопринесення, незворушними залишалися Іно й Атамант, дивлячись на сльози дітей, а ті звертали заплакані очі до неба і шепотіли: «Мамо, врятуй нас!» І коли на жертовнику вже запалювали вогонь, богиня Нефела огорнула його хмарою, а сама шепнула дітям: «Мерщій сідайте на мого золоторунного барана і тікайте!»

Близнюки застрибнули на барана, і він злетів у небо, як вітер. Швидко ніс баран дітей через моря, міцно трималися близнюки ЗЕ довге золоте руно, але баран летів так швидко, що Гелла не втрималась і випустила довге пасмо вовни з маленьких кулачків. Дівчинка упала в море понад протокою, що відділяла Європу від Азії, і потонула у бурхливих хвилях. З тої пори греки почали називати протоку Геллеспонтом на честь Гелли, а сьогодні вона зветься Дарданелли.

Бідолашний Фрикс гірко заплакав, та чарівний баран ніс його усе далі. Нарешті вони долетіли до Колхіди, де царював син Геліоса — Сонця Еєт. Еєт радо прийняв хлопця і виховав його, а чарівного барана приніс у жертву могутньому Зевсові. Золоте ж руно Еєт повісив у священному гаю бога війни Ареса. Стерегти руно був поставлений страшний дракон, який не спав ні вдень, ні вночі. Золоте руно приносило міць і багатство країні, якій належало, тому заволодіти ним прагли всі, хто довідувався про його існування.

ЮНІСТЬ ЯЗОНА

У родючій Тессалії царював лагідний і справедливий володар Езон. Мав він маленького сина Язона, яким не міг натішитися. Однак недовго був Езон щасливий: його звідний брат Пелій підступно скинув Езона з престолу, захопив владу, а маленького Язона вигнав. Так Язон потрапив на виховання до мудрого кентавра Хірона, який вивчив багатьох героїв, серед них і славетного лікаря Асклепія.

Язон змужнів, йому виповнилося двадцять років, і він вирішив повернути собі престол, який відібрав у його батька Езона облудний Пелій. Язон рушив у далеку путь, і незабаром йому треба було переправитися через річку. На березі тупцяла безпомічна стара, яка ніяк не могла дістатися протилежного берега.

Язон запропонував старій перенести її на той берег, і вона радо погодилася. На середині річки Язон спіткнувся, з ноги його злетіла сандалія, проте він не випустив із рук старої і не нахилився, щоб пошукати загублену сандалію. Аж на тому боці Язон опустив на землю стару — і раптом вона обернулася на могутню богиню Геру. Виявляється, Гера навмисно перебралася на подобу старої, щоб випробувати, як добре кентавр Хірон виховав хлопця. Гера благословила Язона й пообіцяла йому допомагати в усьому.