Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 67 из 68

Спершу ж освятили церкву кам'яну, [місяця] травня вперший день, у суботу, а назавтра, у другий день, перенесли святих.

І було зборище велике народу, що зійшовся з усіх сторін. [Прибув] митрополит Никифор з усіма єпископами — з Феоктистом чернігівським і з Лазарем переяславським, з єпископом[713] Микитою білгородським і з Даниїлом юр'євським, і з ігуменами — з Прохором печорським, і з Сильвестром, [ігуменом] святого Михайла [Видобицького], і Сава [був, ігумен] святого Спаса [на Берестовім], і Григорій, [ігумен] святого Андрія [Первозваного, і] Петро кловський та інші ігумени, і освятили вони церкву кам'яну. А коли вони одспівали обідню, вони обідали в Олега [Святославича] і пили. І було вгощання велике, і годували убогих і прочан три дні.

А як настав ранок, митрополит, і єпископи, ігумени облачилися в святительські ризи і, свічі запаливши, з кадилами запахущими прийшли до гробниць обох святих. І взяли раку Борисову, і встановили її на повіз, і поволокли [його за] вірьовки князі і бояри. Ченці попереду ішли зі свічами, попи за ними ішли, тоді ігумени, тоді єпископи перед домовиною, а князі з домовиною ішли межи оградами. І не можна було везти [її] через множество народу: вони ламали ограду, а інші навіть покрили були городські стіни і забрала, аж страшно було видіти [таку] силу народу. І повелів Володимир, ріжучи паволоки, мережива[714], [кидати їх і] біль розкидати народу, а також срібняки кидати людям, які сильно налягли, — аби легко внести [домовину] в церкву, — і тоді ледве змогли ввезти [її] в церкву. І поставили домовину посеред церкви, і пішли по Гліба. Таким же чином і сього привезли і поставили коло брата.

Тим часом сталася суперечка межи Володимиром і Давидом та Олегом, бо Володимир хотів їх поставити посередині церкви і терем срібний спорудити над ними обома, а Давид і Олег хотіли поставити їх у дві закомари[715]. «Де ото мій отець назначив», — сказав [Давид], — на правій стороні, де й були зроблені їм закомари. І сказав митрополит і єпископи: «Киньте жереб. Хай де зводять мученики, тут їх і поставимо». І на це була згода. І поклав Володимир свій жереб, а Давид і Олег свій жереб на святім престолі, і вийнявся жереб Давидів і Олегів. І поставили їх у дві закомари тії на правій стороні, де нині вони обидва лежать. Перенесені ж були святі мученики [місяця] травня у другий день із дерев'яної церкви в кам'яну у Вишгороді.

Вони оба є славою князів наших і заступниками землі Руської, що знехтували славою світу сього, а Христа возлюбили. Вони зволіли по стопах його іти, овчата Христові добрії, які, коли їх тягли на заколення, не противились, ні втекли од насильної смерті і тому із Христом воцарилися у вічній радості. І, дар зцілення прийнявши од Спаса нашого Ісуса Христа, вони щедро подають [його] недужим, які з вірою приходять у святий храм їхній, поборників отчизни своєї.

Князі ж, і бояри, і всі люди празникували три дні. І воздали вони хвалу богові і обом святим мученикам, і тоді розійшлися кожен до себе.

Володимир же окував обидві домовини сріблом і злотом і прикрасив гробниці їх, і так само й закомари покував він сріблом і злотом. І поклоняються їм люди, просячи прощення гріхів.

У сей же рік було знамення: щезло сонце і стало, як місяць, про що говорять невігласи: «Сонце хтось з'їдає».

У сей же рік преставився Олег Святославич, місяця серпня в перший[716] день, а в другий [день] він похований був [у Чернігові] в [церкві] святого Спаса, коло гробу отця свого Святослава.

Того ж року Володимир спорудив міст через Дніпро.

У РІК 1116

У РІК 6624 [1116]. Приходив Володимир на Гліба [Всеславича], бо Гліб пустошив був Дреговичів і [город] Слуцьк спалив. І не каявся він про це, ні покорявся, а ще проти Володимира говорив, осуджуючи його.

Володимир тоді, надіючись на бога і на справедливість, пішов до Мінська[717] із синами своїми, і з Давидом Святославичем, і [з] Ольговичами. І взяв Вячеслав [Володимирович городи] Ршу і Копис, а Давид із Ярополком [Володимировичем] узяв на добичу [город] Друцьк. А сам Володимир пішов до Мінська.

І заперся Гліб у городі, а Володимир почав ставити хижу коло табору свого, навпроти города. Коли ж побачив [це] Гліб, ужахнувся він серцем. І став благати Гліб Володимира, шлючи од себе і послів. Володимир тим часом пожалкував за тим, що проливається кров у пісні дні великого посту, і дав йому мир. Гліб же, вийшовши з города з дітьми і з дружиною, поклонився Володимиру. І мовили вони речі про мир, і обіцявся Гліб в усьому послухатися Володимира. Володимир тоді, усмиривши Гліба і провчивши його за все, дав йому Мінськ, а сам вернувся до Києва.

Ярополк же поставив город Желні[718] дручанам, яких він забрав був у полон.

У сей же рік Мстислав Володимирович ходив на Чудь з новгородцями і з псковичами і взяв город їхній, що зветься Медвежа Голова. І погостів вони узяли без числа, і вернулися до себе з великою добичею.

У сей же рік пішов цесаревич [грецький] Леон Діогенович[719], зять Володимирів, на кир Олексія [Комнина], цесаря [грецького]. І здалося йому декілька городів дунайських, а в Дерестрі-городі підступно вбили його два сарацини, послані цесарем, місяця серпня в п'ятнадцятий день.

У сей же рік князь великий Володимир послав [воєводу] Івана Войтишича і посаджав посадників по Дунаю[720].

У сей же рік послав Володимир сина свого Ярополка, а Давид [Святославич] сина свого Всеволода на Дон[721], і взяли вони три городи: Сугров, Шарукань, Балин[722]. Тоді ж Ярополк привів собі жону [Олену], красиву вельми, яського князя дочку, взявши [її] в полон.

[У] тім же році і Предслава Святославівна, черниця, преставилася[723].

[У] тім же році ходив Вячеслав [Володимирович] на Дунай з [посадником] Фомою Ратиборичем. Та, прийшовши до [города] Дерестра і не досягнувши нічого, вони вернулися.

У сей же рік билися половці з торками і з печенігами коло Дону. І рубалися вони два дні і дві ночі, і прийшли в Русь до Володимира торки і печеніги.

У сей же рік проставився Роман Всеславич.

713

В Іп. І Хл. хибно «с попомъ».

714

В Іп. «орници»; у Лавр. «орничѣ»; очевидно, слово походить від грецького opva — кайма, облямівка. Перед цим у Лавр. ще стоїть «фофудью» (див. прим. 22 до 912 р.), але нема слова «рѣжючи»: біль, біла вивірка — горностай (див. прим. 1 до 859 p.).

715

В Іп. «комару», у Хл. «в комору», — тут, очевидно, ідеться про напівкруглі закомари, заглибини-ніші в стінах.

716

У Лавр., очевидно, хибно, «въ 8 день», в Акад. «въ 18». Першою жоною Олега Святославича-«Гориславича» (за даними Любецького синодика і актових печатей, його хрестильне ім'я — Михайло) була, за цими ж даними, візантійська патриціанка Теофанія (Феофано) Музалон (Музалониса; див. ще прим. З до 1079 p.); другою — дочка половецького хана Осулука, — у літопису під 1146 p. хани Тюнрак і Камос Осулуковичі названі вуями (дядьками по матері) Олегового сина Святослава.

717

В Іп. І Хл. хибно «къ Смоленьску»; у Лавр. «к Мѣньску»; тут подано також дату виступу Володимира з Києва — 28 січня 1116 p.

718

В Іп. І Хл. хибно «Жельди», «желди»; у Лавр. «Желни».

719

Додано з Лавр.; за Леона було видано дочку Володимира Всеволодовича Марію-Марицу.

720

За Татіщевим, Володимир хотів відомстити Олексієві І Комнину за смерть свого зятя Леона Діогена і зятів уділ задержати для свого внука Василька (див. ще прим. З до 1136 p.).

721

В обох випадках ідеться про Сіверськии Донець.

722

У Лавр. «Галинъ (хибно), Чешюевь и Сугровь».

723

У Татіщева Предслава (в Іп. І Хл. хибно «Предъславна») названа королевою, розуміється, угорською. Справді, тодішній угорський король Ласло І Святий овдовів, як свідчать угорські джерела, 1090 p., і його другою жоною (невідомою з інших джерел) могла бути Предслава; після смерті мужа (у 1095 p.) вона, природно, повернулася додому і постриглася в черниці. За польськими джерелами і за Татіщевим, у Святослава Ярославича була ще старша дочка Вишеслава (Вислава); близько 1065–1067 pp. Її видали (чи заручили?) за князя, потім короля польського Болеслава Сміливого, який свого сина Мешка оженив 1088 р. на Мешковій двоюрідній тітці Євдоксії (?), дочці Ізяслава Ярославича і Гертруди-Олісави.