Страница 10 из 13
Тут теж на линві. Метр за метром. За щойно освоєною методою, коли ти сам себе відпускаєш. Нижче і нижче. На кілька десятків метрів від рівня чи то моря, чи то джунглів.
І тут, у підземеллі, опиняєшся в обіймах — неймовірно ніжних, солодких і чистих, як щонайвищий прояв земної цноти. В обіймах кришталево чистої води.
Думаю, тутешній пейзаж справді більше схожий на рай, ніж навіть той, первозданний, що згори, у тому, нашому, світі.
І знову страх тане десь на дні підсвідомості. Немає часу боятися. Бо слід просто милуватися.
Здається, що тут, у материнському лоні Землі, вода якась не така. Пречисте злиття із твоїм власним єством цього лона. Чи є тут дно і де воно? Не думай про це. Дивися вгору.
На китайському острові Хайнань вирощують перли, і один з них, виставлений напоказ, коштує три мільйони доларів. Чималий, у руці не втримаєш. А тут, у цьому підземному царстві, над тобою звисають, неначе льоди в Арктиці, діамантові дахи. Тутешній зодчий безапеляційно перевершує увесь наш архітектурний людський геній із його вершинним проявом на Манхеттені чи в Шанхаї. Цих склепінь торкнулася рука божественна, тому сиплеться з них сяйво, яке пронизує кожну твою клітину і спонукає рій молекул, з яких утворена матерія твого єства, до животворного танцю.
Досить лірики. Тепер науковий коментар, який вимагає повернутися до того лиха, яке зветься астероїд. Тлумачу максимально популярно. У той кратер, діаметром як із Києва до Чернігова, протягом тривалого часу, а саме протягом кількох десятків мільйонів літ, падав дощ. Вода, як відомо, — наймогутніша стихія. Вона непереможна, якщо діє у такій супрязі із таким союзником, як Час.
Вода камінь точить. Звідки в Україні знають цю мудрість? А коли вона, вода, робить це мільйонами літ? Підсумовую цю доволі тривалу процедуру: той камінь вона доточила до того, що у цій частині Землі утворився цілий підземний світ.
Із ріками довжиною у сотні кілометрів, мереживо яких вив’язують отакі от велетенські озера.
Звичайно, щось подібне, водно–печерне, можна знайти й на інших континентах, але у таких масштабах, у такій незліченній кількості, як тут, — більше ніде.
Завдяки астероїду, отже, це підземне водне царство має місце тільки тут, на Юкатані. Думаю, що ця особливість середовища проживання також відклала глибокий відбиток на світогляд майя. Для нас — є Земля і Небо. А для них є ще й третій вимір, велетенський і цілком зримий, яким можна мандрувати місяцями, — підземелля. І не міфічно–абстрактне, а цілком конкретне, у якому зараз перебуваю і думаю, як ці безтурботні майя будуть мене звідси повертати у той наш світ, що вгорі.
А дуже просто — хапайся за шнур, і тебе тягнуть догори. Точно так само, як ми витягували того вуйка, що чистив нам колодязь.
Однак то була лише інтродукція до подорожі у нетрях підземелля.
Далі — простіше, але градус екзотики потягнувся знову вгору.
Далі — елементарне плавання за течією річки, про яку не скажеш, що рідкісний птах долетить до її середини, як Гоголь — про Дніпро. Бо птахи тут не літають. Їхня стихія — небо, а не підземелля.
В одному лише національному парку Скарет цих рік — три, довжиною десятки кілометрів. Сенс полягає у тому, що не на човні, а справді вплав, але із рятувальним жилетом, ви несетеся нерукотворним тунелем, світло у який впускають з періодичністю не менше кілометра. На цій зупинці ви можете вийти, якщо з води виганяє втома, а частіше все–таки — моторошний стан від середовища, адаптації до якого немає у переліку ваших інстинктів.
А самоусвідомлення у цьому нескінченному проходженні між Сціллою і Харибдою може підвести. Психіка, будучи зануреною не просто у водний вир, а ще й під сотнями метрів кам’яної товщі між тобою і відкритим, звичним світом, — тут недалеко до галюцинацій, про що свідчать крики раз по раз, що прорізають гладінь цього потойбічного умиротворення.
Але ця плавба між світами була улюбленим заняттям майя, у яких світоглядна оптика мала таку незліченну кількість спектрів, рівнів і площин, що наше традиційне 3Б — то якась сліпота несусвітня.
Розширивши кругозір, випливаєш із досі невідомої підземної стихії у відкрите море — у звичний простір Світового океану, що становить 70 відсотків того, що не під, а на Землі.
День майя котиться до горизонту, омиваючи грань між небом і землею рожевими барвами, які ви побачите тільки на Карибах. Однак перед виходом із ролі майя вам натякають, що наступним, не менш популярним заняттям майя було мандрування... дном морським. Не забувайте, що Юкатан — то лише тонкий перешийок між океанами, тому тубільці — люди морські. Така була у них структура внутрішніх органів, що під водою могли цілком комфортно перебувати щонайменше кілька хвилин, хоча легенди уподібнюють їх мало не до амфібій. І вам пропонують, ледь вибравшись із глибин земних, пірнути у глибини водні — на дно океану.
Ваша палка аргументація, що стосунки з аквалангом якось досі не склалися, а персональний ваш кілометраж підводного плавання дорівнює нулю, — усе це до уваги не береться. Sea treak — морська прогулянка це називається, тільки не на борту надводного лайнера, а пішки по дну.
Не знаю, як там виходили із ситуації мешканці Чечен Іци, але їхні теперішні родичі роблять це наступним чином: на голову вам надівають велетенську колбу, у яку помпують повітря, яким ви там, на дні, дихаєте.
Усе дуже просто, справді без акваланга, але якщо там ви спіткнетеся об майянські артефакти і ця корона злетить вам з голови... Нарікайте на себе. Поруч будуть інструктори–аквалангісти, які миттю потягнуть вас догори, даючи вам дихати із своїх же балонів. Є шанс врятуватися, але від цього екстріму карибський сі трек вам може надовго відбити бажання проводити відпочинок на узбережжі, і вам раптово захочеться збирати гриби у Карпатах.
Форс–мажор на дні буває рідко, але я бачив обличчя тих, які виринали із тими колбами. На тих воскреслих обличчях — жах. Можна було не сумніватися, що більшість із них удруге туди вже ніколи не захоче. Іспит, до речі, — платний і недешевий. На свою голову, та ще й за свої гроші.
Нарешті, уся ця реінкарнація позаду. Здаєте амуніцію якраз в кінці цього унікального на все життя робочого дня. Сума вражень, мало сказати, зашкалює. З усіх цих пригод виходиш справді, як ті майя. Мало не інопланетянином. Спроквола чвалаєш джунглями, на які навалюються густі сутінки.
Але крапку ще не поставлено! Ні, уже жодних пригод — тільки релакс. До снаги велетенським пірамідам розгортаються стіни джунглів і провадять вас дорогою, в кінці якої — палац. Його звели теж майя, але кілька років тому.
Концертний комплекс у вигляді майянського стадіону із тими самими трьома площинами ігрового поля. А от трибуни — то вже по–нашому. Не так, як Ноу Камп у Барселоні, де команда — найсильніша на планеті, а футбольна чаша — найбільша в Європі, 100–тисячна, але тут теж кілька тисяч вміщується. Якщо ви поважаєте себе на рівні жерців майя, то можете зайняти віп–трибуну, де для вас накритий стіл, бо то саме час вечеряти.
А на сцені чи арені — велична концертна вистава зі всіма без винятку жанрами мистецтва — від народного танцю до рок–музики, від фольклору до модерну. Три тисячі артистів беруть у цьому участь протягом трьох годин.
Мушу сказати, що на такому концерті я ще не був ніколи у житті. Нічого подібного немає як у самій Мексиці, бо на цей концерт їдуть спеціально мешканці столичного мегаполісу, а також охочі до концертного монументалізму американці.
Звичайно ж, найбільш вражаючий перший акт — мистецтво майя. Тільки із великої поваги і любові до своїх дивовижних предків можна вивести на сцену їхній сукупний образ у виконанні доброї тисячі артистів.
Відтворення древнього національного мистецтва — це завше топово–екзотичне видовище для гостя, але майя дрес–код — це теж не від світу цього. Розпочали із тої самої гри у м’яч. Постановники відтворили все так, як було. Заплющуй очі — і перенось себе у Чечен Іцу тисячолітньої давності.