Страница 4 из 20
До життя в родині тітки Стефи та вуйка Павла Анна доволі швидко звикла, а до того, що видалося їй новим чи дивним, пристосувалася. Їй тут навіть сподобалося. У них четверо маленьких дітей, а Анна, окрім того, що завжди мріяла мати молодшу сестричку або ж братика, була саме в тому віці, коли дівчатка не лише залюбки бавляться з маленькими дітьми, але й ставляться до них із особливою ніжністю та турботою. А ще у круговерті великої родини та дитячих пустощів власне горе не болить так сильно, як на самоті. Тут інше життя, інакші надії і простіші сподівання, а все те, до чого вона звикла з дитинства, залишилося в минулому житті. Напевно, вже назавжди.
Анна штовхнула двері, і в обличчя їй сипнув холодними краплями різкий порив вітру. От маєш, — туман розсіявся, а дощ розпочався. Не знати, що гірше.
Вона щільніше загорнулась у шаль і ступила крок уперед. Вітер відразу кинув їй під ноги мокре опале листя, неприємно прорвався крізь одяг до тіла, і Анна мимоволі відступила назад, під дашок, упритул до брами. Тоді провела рукою по волоссю, яке розтріпалося від вітру, накинула на голову шаль і вийшла з-під дашка. Нічого — до старої хати лише декілька кроків. Тут і змокнути серйозно не встигнеш.
Минаючи калюжі, Анна підійшла до хати, навіть почала лізти вгору по драбині, приставленій до зовнішньої стіни будинку, але почула, як хтось під’їхав до сусіднього подвір’я, і завмерла на півдорозі. З брички виходив незнайомий їй чоловік. Цікаво, хто він такий? Хтось із родини сусіда?
Вона повернула голову і придивилася до незнайомця уважніше. Десь вона бачила того пана, але де, коли і за яких обставин, пригадати не могла. Може, ще у Львові?
Намагаючись не втратити незнайомця з поля зору, Анна полізла вгору і спробувала роздивитися його краще, проте ненароком зачепилася спідницею за сучок на драбині й ледь не впала. Намагаючись втримати рівновагу, вхопилася руками за перекладину та випустила з рук кошика. Той гепнувся на поскладені при стіні дрова і перекинув металеву миску, яка на них стояла.
Почувши брязкіт, незнайомий чоловік озирнувся, проте Анна вдала, ніби нічого довкола себе не помічає: швиденько відвернулася і спробувала відчепити спідницю від сучка. Не надто хитро, однак простіше, аніж витріщатися на незнайомого чоловіка. Невідомо, що він за один і навіщо сюди приїхав. Треба розповісти про нього тітці.
Остаточно вирішивши не дивитися на незнайомця, Анна, проте, крізь опущені вії продовжувала потай спостерігати за ним. Виглядає він інакше, аніж вуйко та інші чоловіки з їхньої родини. Можливо, походить зі шляхетного роду або ж провадить інакший спосіб життя.
Вона обережно підвела голову і придивилася до нього уважніше. Нічого особливого у його зовнішності немає. Звичайний собі чоловік. Міцної статури, середнього зросту і навіть уже не молодий. У чорному волоссі доволі помітною є сивина, а на обличчі проступають виразні зморшки.
Здвигнувши плечима, Анна полізла вниз за кошиком, а коли знов підвела голову, той чоловік зайшов у двір, а його кучер зачинив ворота.
Розділ 2
Адам майже не встиг змокнути. Дощ розпочався нещодавно, а щільний дорожній плащ та відкидний дах на бричці надійно захистили його не лише від поривів пронизливого осіннього вітру, але й від дощу. Добре, що виїхав з маєтку ще до світанку — тепер на залагодження справ має цілий день і може детально у всьому розібратися.
Вчора отримав від вуйка Вітольда листа, в якому той повідомив, що прихворів і хоче бачити небожа у Жовкві, що не змінив заповіт, бо інших спадкоємців, окрім дітей сестри, у нього немає. Доволі дивні натяки. Ще просив не надто переживати і не їхати до нього, як на алярм, бо аж так зле йому не є і він цілком дає собі раду сам. Добре знаючи вдачу вуйка, Адам вирішив не відкладати поїздку надовго і наказав челяді збиратися в дорогу негайно. Якщо вуйко Вітольд кличе його до себе та натякає на нездужання, мусило статися щось справді серйозне. Зазвичай він доволі потайний, не любить писати листи й обходиться власними силами. Щось поважне примусило його забути старі звички та взятися за перо.
Вуйко розміняв восьмий десяток, і прожиті роки все відчутніше нагадують про себе. З кожним наступним візитом він виглядає дедалі гірше і вже не справляє враження цілком здорового чоловіка. Посивів, втратив іще кілька зубів, згорбився і при ходінні помітно шаркає ногами. Ціпка до рук не бере — бадьориться, проте важко не зауважити, як втомлюють його довгі прогулянки містом, як неохоче підводиться він на ноги вранці й з яким задоволенням засинає, варто йому лише трохи пригрітися в улюбленому фотелі біля каміна. Давно треба взяти вуйка до себе, проте той ніяк не погоджується на переїзд і щоразу знаходить нові аргументи для того, щоб залишитися у Жовкві. Важко зрозуміти таку впертість. Його дружина померла ще років десять тому, дітей він із нею ніколи не мав, і тепер попереду в нього лише самотня старість. Як залишиш вуйка тут самого?
Адам не лише змалку його любив, але пам’ятав зовсім інакшим — міцним, діяльним, сповненим сил та оптимізму, а тому особливо гостро відчував, як неухильно швидко забирає все це у нього час та прожиті роки. Хто знає, скільки йому ще відміряно і чи невдовзі не з’явиться у крипті родинної каплиці ще одна домовина. Вуйко Вітольд чи не найстарший у родині, а коли падають останні бастіони, на передовій опиняється наступне покоління, і тоді мимоволі замислюєшся над сенсом власного життя.
Адам швидким кроком підійшов до будинку, зійшов сходинками на ґанок, зайшов у сіни і, минаючи декілька кімнат, які відділяли його від спальні вуйка, відзначив, що ані зовні, ані всередині тут нічого не змінилося. Будинок іще міцний, ґонтовий дах не потребує ремонту, вікна не перекошені, дошки на ґанку не трухляві, навіть стіни нещодавно побілені й ще не встигли пооблуплюватися. Усередині будинок, щоправда, виглядав гірше: на дорогих меблях лежить грубий шар пилу, на різьбленому, чорного дерева столі порозпливалися незрозумілого походження плями, оббивка на дивані та на кріслах вимагає негайного чищення, а з кутів додолу звисають мало не гірлянди павутини. Схоже, що прислуга в будинку геть нічого не робить, а вуйко не помічає, що діється довкола. Прожиті роки ще нікому не додавали сил, енергії та спостережливості.
Адам роззирнувся по помешканню. Навіть зараз його ніхто не зустрів і не провів до кімнати, та й вхідні двері незамкнені. Неприпустимий недогляд. Важко уявити, щоб таке діялося в його власному будинку чи маєтку. Не лише сам любив порядок та лад у побуті, але й доволі жорстко вимагав, щоб його дотримувалися всі інші, і в першу чергу ті, хто мав це за свій безпосередній обов’язок. Виглядає на те, що йому доведеться самому привести до тями всю тутешню прислугу.
Адам скинув із себе мокрий плащ і підійшов до каміна. У помешканні за такої, вже зовсім осінньої погоди надто холодно та вогко, проте нема ані натяку на те, щоб тут розпалювали вогонь. Ще один очевидний недогляд?
Він іще раз роззирнувся довкола. Ніхто з прислуги й досі не почув, що в помешканні хтось чужий. Цікаво, чому вуйко мириться з таким недбальством? Йому самому аж руки сверблять дати прочухана всій прислузі, проте волів спочатку зайти до вуйка і поговорити з ним. У тому, що забере його до себе, тепер не сумнівався. Судячи з усього, той потребує серйозної опіки та підтримки, а в себе вдома він зуміє створити для вуйка не лише належний комфорт і зручності, але й зробить усе від нього залежне, щоб той не почувався самотнім і на старість років мав гідне життя та родину, яка ним опікуватиметься. Справи в маєтку йдуть як ніколи добре, і можна не переживати, що хтось або щось завадить його планам.
Минуло добрих десять років, як він отримав маєток у спадок, і хоча вклав у нього чимало сил, часу та грошей, проте міг із гордістю визнати, що його зусилля не пропали намарно. Вже три роки видатки у рахунковій книзі є значно меншими, аніж доходи, а господарське життя маєтку досконало налагоджене і до найдрібніших деталей надається до контролю, навіть ґуральні та корчми. Управляючі провадять господарську книгу, він отримує від них детальні звіти та має можливість наглядати за тим, як вони справляються зі своїми обов’язками. А головне — йому вдається вдало провадити оборот готівки та справи оренди, бо, попри очевидні прибутки, є й певні старі зобов’язання, задавнені борги і треба сплачувати відсотки під заставу частини маєтку дружини. Шлюб із нею не приніс значного грошового прибутку, проте дозволив приєднати до маєтку чималий шмат орних земель, лук та пасовищ, а ще дав вигідні зв’язки. Дружина походила зі знаного та давнього роду і мала родину не лише у Львові та Варшаві, але й у Відні. Мав із нею сина і сподівався мати ще спадкоємців, проте дві наступні вагітності завершилися передчасно, а немовлята померли.