Страница 79 из 92
— Професоре! Професоре! Рятуйте!
Це вперше бідолаха звертався до мене не в третій особі.
Ми з капітаном підвели Конселя й заходились його розтирати. Ледве наш затятий класифікатор опритомнів, як забубонів уривчастим голосом:
— Клас хрящових, ряд хрящоперих, з нерухомими зябрами, підряд акулоподібних, родина скатів, рід — електричний скат.
— Так, мій друже, це електричний скат; він і завдав тобі отакого лиха.
— О, пан професор може мені повірити — я помщуся цій тварюці.
— Як саме?
— З'їм її.
Це Консель і зробив того самого вечора, але тільки заради помсти, бо, правду кажучи, м'ясо електричного ската ликувате.
Консель постраждав од найнебезпечнішого поміж скатів — кумани. В такому прекрасному провіднику, як вода, ця своєрідна тварина вбиває риб на віддалі кількох метрів завдяки силі розряду своїх електричних органів — вони мають площу не менше двадцяти семи квадратних футів.
Наступного дня, дванадцятого квітня, «Наутілус» підійшов до голландської колонії біля гирла Мароні. Тут водилися ламантини, їх було кілька табунів. Це морські корови з ряду сирен, гарні, сумирні тварини, метрів шість-сім завдовжки і вагою до чотирьох тонн. Я розповів Недові та Конселю, що завбачлива природа призначила ламантинам визначну роль. Вони, як і тюлені, пасуться на морських луках, знищуючи зарості трав, котрі захаращують гирла тропічних рік.
— А знаєте, — додав я, — що твориться відтоді, як люди майже вигубили цих корисних тварин? Накопичені трави гниють і затруюють повітря, а затруєне повітря призводить до жовтої пропасниці, вона тепер спустошує ці чудові краї. Нині тут, у водах тропічної зони, нагромадилося стільки гнилої рослинності, що хвороба поширилась від гирла Ріо-де-ла-Плата аж до Флоридської протоки.
Та коли вірити Тусснелеві85, це лихо — дрібниця проти того, яке впаде на наших нащадків, коли людина виб'є всіх китів і тюленів. Тоді в морях наплодиться сила-силенна спрутів, медуз і кальмарів, і стануть вони величезним осередком інфекцій.
Команда «Наутілуса» вполювала півдюжини морських корів. Треба було поповнити комори свіжиною, та ще й такою смачною, ліпшою за яловичину й за телятину. Полювати на морських корів нецікаво. Вони покірно давали себе вбивати. До «Наутілусових» комор складено кілька тонн м'яса.
Тутешні води так рясніли дичиною, що того самого дня незвичайна ловитва ще збагатила припаси «Наутілуса». Сіті захопили чимало риби, в якої голова кінчається овальним диском з м'ясистими краями. Це риба-присмоктень із третьої родини м'якоперих. Диск складається з рухливих поперечних хрящових платівок; між ними може утворюватися порожнеча, і риба присмоктується до предметів.
Цей різновид водиться тільки в тутешніх водах. Коли нашим матросам попадалася риба-присмоктень, вони зразу опускали її в чан із морською водою.
Ловитва скінчилася, і «Наутілус» підійшов ближче до берега. Тут на воді плавали кілька сонних черепах. Упіймати таку цікаву рептилію нелегко: черепаха прокидається від найменшого шурхоту, а міцного панцера не бере й гарпун. Проте їх можна успішно ловити за допомогою присмоктня. Ба й справді, присмоктень — це живий гачок, а рибалці того тільки й треба.
Матроси «Наутілуса» понадягали присмоктням на хвости кільця, досить широкі, щоб не сковувати рухів, і до кожного кільця прив'язали мотузку, зачепивши другий кінець за облавок човна.
Випущені в море присмоктні тут же взялися виконувати свій обов'язок — метнулись до черепах і присмокталися до панцерів. А чіпляються вони так міцно, що їх легше розірвати, ніж одірвати від здобичі. Потому присмоктнів разом із черепахами підтягували до човна.
У такий спосіб ми впіймали кількох черепах-какуан по метру завдовжки і по двісті кілограмів вагою, їхні панцери з великих рогових пластин, тонких і прозорих, брунатного кольору, з білими й жовтими цятами, становлять велику цінність. До того морські черепахи, як і всі інші, дуже смачні.
На цій ловитві й закінчилася наша стоянка біля берегів Амазонки. Вночі «Наутілус» вийшов у чисте море.
XVIII
СПРУТИ
Кілька днів «Наутілус» тримався далі від американських берегів. Очевидно, капітанові Немо не хотілося запливати в Мексиканську затоку або в води Антильських островів. Проте під кілем судна не бракувало води, адже тут пересічна глибина моря — тисяча вісімсот метрів. Та, певне, ці моря, рясно всіяні островами і часто відвідувані пароплавами, не подобалися капітанові.
Шістнадцятого квітня ми пропливли на віддалі тридцяти миль од Гваделупи та Мартініки. Я лише на мить помітив їхні високі шпилі.
Канадець, що мріяв здійснити свої наміри в Мексиканській затоці, або досягнувши землі, або ж діставшись одного з численних суден, котрі робили каботажні рейси між островами, був до краю збентежений. Ми могли б успішно втекти, коли б Недові Ленду вдалося крадькома від капітана Немо захопити човна. Але тепер, у чистому морі, годі про те й думати.
Канадець, Консель і я мали тривалу розмову з цього приводу. Вже півроку ми — в'язні «Наутілуса». За цей час пройшли сімнадцять тисяч льє, і, як сказав Нед, плавбі не видно кінця-краю. Несподівано він запропонував, щоб я поставив перед капітаном Немо питання руба: чи він і справді довіку триматиме нас на своєму судні?
Я не погоджувався з Недом — гадав, що нічого тим не досягнемо. Треба важити не на капітана, а на самих себе. До того останнім часом капітан дедалі хмурнішав, суворішав, ставав відлюдкуватіший. Він начебто уникав мене. Бувало, він охоче розказував про всілякі підводні чудеса, а тепер залишав мене працювати на самоті і навіть не заходив до салону.
Чому так змінився капітан? Що до цього спричинилося? Я нічого не міг собі закинути. Може, капітана гнітила наша присутність на судні? Одначе я не мав ніякої надії, що він поверне нам волю.
Тим-то я й просив канадця дати мені час, аби гаразд зважити все, спершу ніж братися до діла. Коли моя розмова з капітаном не досягне бажаних наслідків — у нього збудиться підозра, а це може пошкодити канадцевим замірам. Додам іще — посилатися на наше здоров'я нема підстав. Якщо не брати до уваги тяжких випробовувань у торосах Південного полюса, то ні Нед, ані Консель, ані я ніколи так добре не почувалися. Добра їжа, цілюще повітря, впорядковане життя, стала температура виключали можливість захворювання. І я гаразд розумів переваги такого способу життя для людини, що без жалю назавше порвала зв'язки з землею, — для такої, як капітан Немо; він тут удома, пливе, куди йому заманеться, і прямує до своєї мети таємними, але добре знаними йому шляхами. Таж ми, ми не поривали з людством! Мені, приміром, не хотілося поховати з собою свої праці, такі цікаві й нові.
Саме тепер я мав право написати справжню книгу про море і мріяв, щоб ця книга рано чи пізно побачила світ.
Ось і тут, у водах Антильських островів, за яких десять метрів од поверхні, дивлячись у вікно салону, скільки прецікавих творінь природи міг я занести щодня до своїх нотаток! Наприклад, галери, відомі під назвою морських фізалій; вони, ніби довгасті пухирі з перловим полиском, плавають на воді, поставивши під вітер свої мембрани і розпустивши по воді блакитні мацаки, схожі на шовкові ниточки; чарівні медузи; коли до них торкнутися, вони випускають пекучу рідину, що жалить, мов кропива. Із кільчастих черв'яків — анеліди до півтора метра завдовжки, з рожевим хоботом і тисячею сьомастами рухливих органів-параподій, що звивалися в воді й сяяли всіма барвами веселки. Із риб — величезні скати-молубари, з трикутними грудними плавцями, горбкуватою спиною і очима, посадженими по краях передньої частини голови; до десяти футів завдовжки, до шестисот фунтів вагою, вони плавали, неначе якісь уламки кораблів, часто затуляючи нам вікно.
Траплялись і американські балісти, що їх природа наділила тільки чорною та білою барвою, і довгопері бички, з м'ясистим довгастим тулубом, жовтими плавцями й витягненою вперед щелепою; і макрелі сто шістдесят сантиметрів завдовжки, з куцими гострими зубами, вкриті дрібною лускою. Жваво орудуючи блискучими плавцями, пропливали зграї смугастих барабульок, від голови до хвоста попасованих золотавими смугами. Ці прегарні витвори природи колись присвячувалися богині Діані; римські багачі дуже їх полюбляли, тримаючися приповідки: «Лови її, але не їж!» Золотисті помаканти, оздоблені смарагдовими смугами, мовби зодягнені в оксамит і шовк, линули перед нашими очима, як статечні сеньйори на полотнах Веронезе86; шпористі спари тікали врізнобіч од їхніх наїжачених грудних плавців; клупанодони, п'ятнадцять дюймів завдовжки, випромінювали світло; кефалі ляскали по воді грубими м'ясистими хвостами; червоні сиги краяли хвилі гострими грудними плавцями; а сріблясті риби-місяці, гідні свого ймення, підіймалися на поверхню води і, ніби справжні місяці, випромінювали холодний білавий блиск.
85
Тусснель (1803–1885) — французький публіцист і природознавець.
86
Веронезе Паоло (1528–1588) — видатний італійський художник епохи Відродження.