Страница 191 из 196
Не можна не зіставити поему великого німецького романтика й незавершений роман американського майстра. Тільки роман починається з «Біміні» — із щасливої пори творчого розквіту і людської мудрості, із щастя віднайденої через дітей молодості. Але ворожий світ руйнує це недовге й примарне щастя, і, піднявшись на боротьбу, людина гине, — потрапляє до Лети. Мабуть, заключна частина — «Старий і море», якби вона була приєднана до цього роману, мала стверджувати одвічний бій людей із стихією, символізувати її непереможність, її складну й суперечливу єдність з природою, з світом, з життям. Проте задум повністю здійснено не було, і незавершений твір, звичайно, залишається прочитаним не до кінця.
Оповідання про Ніка Адамса
За життя Хемінгуея читач востаннє зустрівся з Ніком Адамсом — одним з найулюбленіших і найближчих автору героїв його оповідань — у виданій 1938 р. збірці «П'ята колона» і перші сорок дев'ять оповідань». По смерті письменника серед його рукописів було знайдено ще вісім новел про Ніка Адамса. Вони вийшли друком 1972 р. в збірці «Оповідання про Ніка Адамса», упорядкованій одним з дослідників творчості Хемінгуея Філіппом Янгом. Вперше всі оповідання було розміщено не за хронологією написання, а так, щоб створити єдину часову лінію в житті героя. Ті ж вісім оповідань, які доти не публікувалися, було подано в книжці курсивом.
Час їхнього написання важко визначити. Проте як хронологічна, так і тематична близькість до ранніх оповідань безсумнівна. Вони охоплюють великий відтинок часу в житті Ніка — від дитинства («Три постріли») до роздумів уже зрілого письменника («Про творчість»). Три невеличкі начерки взято із чернеток померлого автора. «Остання ніч у морі» — це розповідь про Ніка, що вирушив на першу світову війну. Як твердить Янг, епізод мав розпочати задуманий, але не написаний Хемінгуеєм роман «Разом з юністю» — про першу світову війну. Янг вважає, що завершеним було тільки оповідання «Сезонники». Дослідник, певне, має підстави для такого висновку, бо саме тут — у лаконічному, насиченому підтекстом, повністю переданому через ліричного героя оповіданні, — найбільше відчувається рука зрілого майстра: нічого зайвого, мінімум художніх засобів максимально передає відчуття повноти життя, молодості, літа, природи — всього того, що було найхарактернішим для юного героя.
Дещо незвичним для Хемінгуея є незакінчене оповідання «Останній незайманий край» — манерою оповіді воно більше нагадує повість. Тут суто хемінгуеївське світовідчуття, з його розумінням честі, мужності, доброти, несподівано перегукується із «вписаністю» героя в природу, такою характерною для іншого корифея американської літератури — Вільяма Фолкнера.
Дуже цікаві роздуми письменника про творчу працю із останньої новели — хоча навряд чи можна назвати їх новелою, це, скоріш, начерк, — що перегукується із «Святом, що завжди з тобою». Тут згадується паризьке життя Хемінгуея і його друзів того ж періоду — письменників Каммінгса, Дос Пассоса, Стайн, Андерсона, Паунда. Кращі сторінки тут з міркуваннями Хемінгуея про правду життя і правду літератури.
«Муссоліні — найбільший шахрай у Європі»
Це один із ранніх нарисів, написаний під час Лозаннської конференції, де Хемінгуей представляв канадську і американську пресу. Велика заслуга молодого письменника полягала в тому, що він одним з перших розпізнав справжню сутність фашизму і на весь голос викривав його.
Хто вбив ветеранів?
Депресія 1929 р, найбільшого лиха завдала американській бідноті — безробіття обернулося для неї голодною смертю. В страшному становищі опинилися і американські ветерани першої світової війни. Двічі — у грудні 1931 р. і липні 1932 р. ходили вони до Вашінгтона з петицією до уряду США, щоб їм продовжили виплату матеріальної допомоги. І щоразу неподалік од Вашінгтона, в Анакостії, їх розганяли зброєю американські солдати під командуванням генерала Маккартура. Нарешті уряд знайшов для них місце — відправив у Флоріду, де на маленьких островах Матекумбе, велося будівництво дороги. Вони жили в бараках. Перебуваючи в Кі-Уесті, Хемінгуей зустрічався з ними, знав їхній побут, їхнє життя.
31 серпня 1935 р. місцеві преса і радіо попередили жителів Флоріди, що з Багамських островів насувається страшний ураган і треба вживати рятівних заходів. Більшість жителів Кі-Уеста терміново залишали свої домівки, рятували себе і майно. Та ніхто не подбав про ветеранів. 2 вересня ураган налетів на Кі-Уест, наступного дня він пішов далі, але через сильний вітер жоден човен не міг дістатися до Матекумбе. Коли туди потрапили перші рятувальні експедиції, Хемінгуей був з ними. Картина, побачена рятувальниками, була страшна. Редактор марксистського журналу «Нью-Мессіз» телеграмою запропонував Хемінгуею написати нарис про ці події. 17 вересня гнівний памфлет Хемінгуея було надруковано в комуністичній пресі. Від гонорару письменник відмовився, вважаючи за безчестя наживатися на людському горі.
Крила над Африкою
В 1935 р. фашистська Італія напала на Ефіопію. В січні 1936 p. y журналі «Есквайр» з'явився антивоєнний і антифашистський памфлет «Крила над Африкою» з підзаголовком «Кілька слів про орнітологію», де Хемінгуей з великим болем не тільки викривав загарбницький характер війни в Ефіопії, розв'язаної Муссоліні, але й показував її ворожість самому італійському народові.
«Есквайр» — модний журнал для багатих чоловіків, з редактором якого А. Гінгрічем Хемінгуей перебував у дружніх стосунках ще з 1932 р. Щоб підняти тираж видання, А. Гінгріч запрошував до співробітництва видатних письменників, не обмежуючи їх темами і не втручаючись у виклад авторської думки. Така незалежність приваблювала до «Есквайра» Е Хемінгуея, де він друкувався протягом кількох років.
Листи до І. Кашкіна та К. Симонова
Іван Олександрович Кашкін — радянський перекладач і дослідник зарубіжної літератури — через усе своє творче життя проніс інтерес до свого сучасника і улюбленого американського письменника Ернеста Хемінгуея. Перші роботи Кашкіна про твори Хемінгуея з'являються в 30-і pp., і тоді ж американський письменник знайомиться з ними і пише йому перший лист. У 1934 р. в Москві вийшла збірка оповідань «Смерть пополудні», а в 1935 р. в журналі «Интернациональная литература» — стаття І. Кашкіна «Ернест Хемінгуей. Трагедія майстра». Саме на ці видання і відгукнувся листом Хемінгуей. Вкрай індивідуалістичні твердження Хемінгуея про своє ставлення до держави як форми устрою людського суспільства, до поняття «людство», продиктовані умовами існування в капіталістичній країні, було спростовано самим письменником через два роки, коли він, ризикуючи життям, кинувся у вир війни, на захист демократії і республіки в далекій Іспанії.
Тоді ж, під час громадянської війни в Іспанії, він познайомився із статтею І. Кашкіна «Трагедія сили у вакуумі» і висловив подяку С. Динамову — головному редактору журналу — за надісланий номер «Интернациональной литературы» зі статтею Кашкіна.
Другий лист І. Кашкіну датовано 1939 р. — вже після повернення з Іспанії. Лист надзвичайно важливий — тут не тільки високий ступінь довіри письменника до російського критика й перекладача щодо суто творчих питань, у ньому висловлено багато суджень Е. Хемінгуея про те, що він вважає важливим у світі, в житті.
Найвищу оцінку діяльності Кашкіна — критика й перекладача — Хемінгуей дає в листі до К. Симонова, датованому 20.VI 1946 р. І через радянських гостей, які відвідують його на Кубі, Хемінгуей передає привіти своєму далекому другу і популяризатору.
Фашизм — це облуда
Це промова, виголошена Хемінгуеєм на Конгресі американських письменників 4 червня 1937 р. Характерно, що вона з'явилася друком саме в комуністичній пресі.
Битва за Париж. Як ми увійшли в Париж
17 травня 1944 року Хемінгуей як кореспондент лондонського журналу «Кольєрс» вилетів до Європи. Протягом травня — листопада Хемінгуей бере участь у бойових польотах англійських льотчиків, у наземних боях, у визволенні Франції від німецьких окупантів. Дві з кореспонденцій, надрукованих у «Кольєрсі», було присвячено визволенню Парижа.