Марсові онуки

— Прошу пробачення. Ще дві вправи, — відповів Керн, витягуючи ногу вбік.

Мері Стрем насупилась, осудливо дивлячись на шефа, і гірко сказала:

— Не всі тепер можуть дотримуватися розкладу… В останній раз під час радіозв'язку я розмовляла з ними… жартувала…

— Жартам у космосі не місце, — сухо відрубав Керн, згортаючи гумові тяжі. — В їхньому становищі цілком могли опинитися і ми.

Мері Стрем знизала плечима і пропустила начальника вперед.

Рубка керування «Просперіті» була схожа на кабіну радянського корабля, тільки пульт стояв не спереду перед кріслами, а, поділений на дві частини, займав бічні стіни, передня стіна була суцільним вікном, у якому виднівся зоряний розсип. Виразно відчувалося, які зорі ближче, які далі. Знайомі сузір'я здавались якимись іншими.

При появі Аллана Керна з крісла, відстібнувши ремені, підвівся другий пілот корабля, відомий американський астроботанік Гаррі Вуд. Він мав би вигляд атлета, якби не був такий незграбний і вайлуватий. Великі руки фермера і грубувате засмагле лице не пасували до «учених» окулярів.

— Сер, вельми прошу вас… Якщо є хоч найменша можливість… Побувати на Венері — мета всього мого життя.

— Ви гадаєте, що головна наша мета — це засвідчити вашу славу астроботаніка? Намацав із Землі радіолокатором на Венері якусь погань, що росте, і одержав національну премію!

— Тільки тут і можна довести, що я не дарма одержав.

— Дріб'язково, Гаррі! Я визнав би за краще зазирнути в надра планети! Дістатися до них мені важливіше, ніж побачити нікчемні папороті.

— Отож, сер, не все ще втрачено?

— Я сам хочу задати це питання, — сказав Аллан Керн, сідаючи в крісло і повертаючись лицем у куток.

— Будити це страховисько! — гнівно вигукнула Мері. — В таку хвилину?

— В таку хвилину нам потрібна бездоганна електронна логіка, — спокійно відповів Керн і, уважно дивлячись в одну точку, почав чітко і розмірено вимовляти: — Сім… дванадцять… дев'ять… Хедло! Джон! Прокиньтесь!

У кутку кабіни в позі єгипетського фараона, поклавши руку на коліна, сидів залізний чоловік, його металевий панцир нагадував лати лицаря-велетня. Він повернув шоломоподібну голову і втупився у Керна двома опуклими, як у рака, очима-об'єктивами.

Десь у глибині віконця на грудях розгорялося червонясте м'яке світло. Блимнув і засвітився зелений сигнал. З отвору в голові, накритому залізними ґратами, долинуло шипіння, тріск, потім почувся неприємний металевий голос:

— Так, сер!

Мері Стрем відвернулася.

Керн дивився роботові просто в очі. З ним він пов'язував усі свої особисті розрахунки освоєння планети Венери. Робота було зроблено геніальним, як звик казати Аллан Керн, Томасом Керном, рідним його братом, знаменитим кібернетиком, що витратив усі багатства на свій винахід. Розчарований, він помер у злигоднях, заповівши братові, астронавту, свого Залізного Джона. Саме в інших світах могли виявитися всі незвичайні здібності робота, байдужого до навколишніх умов. Колонія роботів могла видобувати величезні багатства планет за будь-якої сили тяжіння, за будь-якої температури, в будь-якій атмосфері чи без неї. Їм, на думку і Томаса і Аллана Кернів, належало майбутнє в освоєнні космосу.

— Прошу вас, шановний Джоне, — шанобливо мовив містер Керн. (Дивакуватий Томас запрограмував кібернетичний пристрій робота так, щоб він реагував тільки на чемне поводження). — Прошу вас розв'язати рівняння: два кораблі з відомими вам запасами палива… Потрібно спустити на поверхню шістьох і підняти хоча б п'ятьох для повернення на Землю.

— Тобто як це — п'ятьох? — рвучко обернулась Мері, пронизливо дивлячись на Керна. Керн підняв руку:

— П'ять мужчин з середньою вагою по сто вісімдесят фунтів, — уточнив він.

— Мужчин! — вигукнула Мері. — А я?

— Ви залишитесь у космосі, — недбало кинув через плече Керн.

— Шостим спуститься Джон, — прошепотів Гаррі Вуд.

Мері була в нестямі від обурення. Вона заговорила впівголоса, загрозливо:

— Чудово! Свою чортову ляльку ви збираєтесь брати, а мене залишите вартувати вам паливо на зворотний шлях!.. До дідька, сер! — Вона хитнула головою. — Не для того мій батько субсидував експедицію, — нагадала вона, задерши підборіддя.

Керн обернувся до неї.

— Ви вже досить використали його долари, — злісно сказав він, — включивши до експедиції і свого жениха і себе.

— Це безсовісно, шефе! Гаррі заслужив політ на Венеру дослідженнями її рослинності, а я… я, здається, теж довела свою придатність для космічного польоту.

Керн посміхнувся. Мері задирливо дивилася на нього. Вона завжди була переконана в своїй правоті, в собі, вважала, що не знає страху. Вона бувала в преріях і гасала там на необ'їжджених конях, вона спеціально відвідала Мексіку, де смугляві юнаки стрибали за гроші з незбагненної висоти в бурхливе море. Їй закортіло примусити себе також стрибнути. І вона стрибнула… Про неї писали газети, а вона лежала в лікарні. Та вона все ж таки стрибнула. А потім зустрівся Гаррі, здибався на гірській дорозі, по якій вона мчала в автомобілі. Вона ледь не збила його, — він стояв із жмутиком трав, зібраних для гербарію. Вона прекрасно загальмувала, милостиво залишивши його існувати. Так, принаймні, сказав він їй тоді, жартома даруючи свій недоладний букет. Та вона оцінила букет не за рідкісні трави, а за те, що це був букет од нього… Навіжена, вона примусила його їхати разом із собою. Щоправда, правити на гірській дорозі він визнавав за краще самому, занадто вже вона демонструвала свою безстрашність. А коли вони дістались до міста, вона вже вважала, що не зможе жити без цього глузливого телепня, який так чарівно «мотав на вус». І тут з'ясувалося, що він розмірковує про свою. участь в експедиції на Венеру, як про новий похід за травами на гірський перевал… Втратити Гаррі, якого так щасливо знайдено на крутому повороті, Мері не збиралась. Вона готова була бути з ним повсюди і… взялася за радіотехніку та астронавігацію. Вона блискуче склала екзамени, вона вміла домагатися свого. Звичайно, на третє місце в американській частині експедиції було сорок тисяч претендентів, два місця було давно залишено космонавту, що літав на супутниках і на Місяць, — Аллану Керну та американському послідовнику радянського вченого Гаврила Тихова, лауреату Національної премії по астроботаніці Гаррі Буду, який передбачав існування на Венері гігантських форм рослинності типу флори кам'яновугільного періоду Землі… Решту справді зробили гроші містера Стрема, який в усьому догоджав доньці. Він зробив застереження щодо права своєї компанії на новій планеті.

— Авжеж, — саркастично сказав містер Керн, — екзамен на астронавігатора ви витримали, та передбачається серйозніший.

— Лишитися в цій космічній одиночці? Не вийде! Збираєтесь узяти з собою робота? Так він залишиться тут, я сама задам йому програму. А я спущуся разом з вами, разом з Гаррі! — задерикувато додала вона.

— Що ж, — посміхнувся Керн, — якщо ви в усьому згодні помінятися долею з Джоном…

— Містер Керн має на увазі, що шостому, тобто Джону, доведеться лишитися там, унизу… — шепнув Вуд.

Мері здригнулась.

— Яз більшим задоволенням лишив би там міс Стрем, ніж це незрівнянне чудо техніки, з яким нам зараз треба радитися.

— У вас електронний мозок, шефе! — відчуваючи свою поразку, вигукнула Мері.

— Радий. Електронне мислення прикрасило б будь-якого міністра, воно безпомилкове. В зв'язку з цим дозвольте мені вести далі. Отож, шановний Джоне, прошу вас… без помилки.

Людиноподібна машина Залізний Джон була й справді чудом сучасної техніки. Її електронний мозок з п'ятьма мільйонами запам'ятовуючих комірок уміщав силу-силенну понять, що становили людські знання в важливих для космічного побуту галузях. Робот Джон не тільки перекладав з російської мови на англійську і розмовляв обома мовами, цілком грамотно і літературно шліфуючи фрази, але й міг бездоганно логічно мислити, ставити перед собою завдання і розв'язувати їх, вибираючи найправильніше рішення. Звичайно, він робив це, знаходячи відповідь серед сотень тисяч варіантів, які з педантичністю машини бездумно перебирав. Але швидкість цього механічного мислення була така блискавична, що він устигав зробити до мільйона спроб у секунду і вибрати найгостріше і найправильніше рішення. Залізний Джон мав і завидні електричні м'язи, і потужне енергетичне джерело, що працювало на ядерних перетвореннях.