Страница 447 из 455
10 Тим се завіт, котрий зроблю дому Ізраїлевому по тих днях, глаголе Господь: Давши закони мої в думку їх, і на серцях їх напишу їх, і буду їм Бог, а вони будуть менї народ.
11 І не вчити ме кожен ближнього свого, і кожен брата свого, говорячи: Познай Господа; бо всї знати муть мене від малого та й до великого між ними.
12 Тим що милостив буду на неправди їх, і гріхів їх і беззаконий їх не згадувати му більше."
13 А що глаголе: "новий", то обветшив первого; що ж обветшало і зстарілось, те близьке зотлїння.
До євреїв 9
1 Мала ж і перва скиня установи служби, і сьвятиню людську.
2 Споруджено бо перву скиню, а в нїй сьвітильник і стіл і предложеннє хлїбів, котра зветь ся: Сьвята.
3 За другою ж завісою скиня, що звана: Сьвятая Сьвятих;
4 мала вона золоту кадильницю і ковчег завіта, окований усюди золотом, а в ньому посудина золота з манною, і жезло Ааронове зацьвівше, і скрижалї завіта,
5 а над ним херувими слави, отїнюючі ублагальню. Про се не слїд нинї говорити порізно.
6 Як же се так устроєно, то в перву скиню завсїди входили сьвященики, правлячи служби;
7 у другу ж раз у рік сам архиєрей, не без крові, котру приносить за себе і за людські провини.
8 Сим ясує Дух сьвятий, що дорога у сьвятиню ще не явилась, доки перва скиня стоїть.
9 Котра єсть образ часу настоящого, в котрому приносять ся і дари і жертви, що не можуть звершити по совістї того, хто служить,
10 а були тілько в їжах і напитках, та у всяких обливаннях і установах тїла, накинуті аж до часу направи.
11 Христос же, прийшовши яко Архиєрей грядущих благ, із більшою і звершенїщою скинею, нерукотвореною, се єсть не такого будування,
12 анї з кровю козлиною, нї телячою, а своєю кровю, увійшов раз у сьвятиню, знайшовши вічне відкупленнє.
13 Бо коли кров волова та козина і попіл з яловицї, окроплюючи осквернених, осьвячує на тїлесну чистоту;
14 то скілько більше кров Христа, що Духом вічнїм принїс себе непорочного Богу, очистить совість вашу від мертвих дїл, щоб служити Богу живому?
15 І задля того Він посередник нового завіту, щоб, як станеть ся смерть, на одкупленнє переступів, що (були) у первому завітї, прийняли покликані обітницю вічнього наслїддя.
16 Де бо єсть завіт, там мусить прийти й смерть завітуючого.
17 Завіт бо після мертвих має силу: яко ж бо нїчого не стоїть, доки жив завітуючий.
18 Тим же й первий не був осьвячений без крови.
19 Як вирік бо Мойсей всяку заповідь по закону всїм людям, то взявши крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни та гисопу, покропив і саму книгу і ввесь народ,
20 глаголючи: "Се кров завіту, котрий завітував вам Бог."
21 І скиню і ввесь посуд служебний кровю так само покропив.
22 А мало не все кровю очищаєть ся по закону, і без пролиття крови не буває оставлення (гріхів).
23 Оце ж треба було, щоб образи небесного сим очищались, саме ж небесне луччими жертвами, нїж сї.
24 Не в рукотворену бо сьвятиню ввійшов Христос, зроблену взором правдивої, а в саме небо, щоб ітинї являтись лицю Божому за нас,
25 анї щоб много раз приносити себе, яко ж архиєрей входить у сьвятиню по всї роки з чужою кровю;
26 (а то б треба було Йому много раз страдати від настання сьвіту) а нинї раз у концї віків явив ся на знївеченнє гріха жертвою своєю.
27 І як призначено людям раз умерти, а потім суд,
28 так і Христос, один раз принесений, щоб понести гріхи многих, удруге без гріха явить ся ждучим Його на спасеннє.
До євреїв 10
1 Маючи бо закон тїнь будучих благ, а не самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, нїколи не може звершити приступаючих.
2 Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, нїякої совісти за гріхи, раз очистившись.
3 А в них що року (робить ся) спомни гріхів.
4 Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи.
5 Тим же, входячи у сьвіт, глаголе: "Жертви і приносу не схотїв єси, тїло ж наготовив Менї єси.
6 Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси.
7 Тодї я сказав: Ось, ійду (у починї книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже."
8 Сказавши вище: "Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотїв єси, анї вподобав єси," котрі по закону приносять ся,
9 потім рече: "Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже." Зносить перве, щоб друге поставити.
10 По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового.
11 І всякий же сьвященик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі нїколи не можуть зняти гріхів.
12 Він же, принїсши одну жертву за гріхи, сїв на завсїди по правицї Бога,
13 дожидаючи далїй, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його.
14 Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих.
15 Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше:
16 "Се завіт, що завітувати му з ними після тих днїв", глаголе Господь: "Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх,
17 і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже."
18 А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи.
19 Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою,
20 дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм,
21 і Єрея великого над домом Божим,
22 приступаймо з щирим серцем в повнотї віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тїло водою чистою;
23 держімо непохибне визнаннє надїї (вірен бо Той, хто обіцяв)
24 і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих дїл,
25 не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближуєть ся день.
26 Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостаєть ся жертви за гріхи,
27 а якесь страшне сподїваннє суду і огняний гнїв, що має пожерти противників.
28 Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя:
29 Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?
30 Знаємо Того, хто промовив: "Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь"; і знов: "Господь судити ме людей своїх."
31 Страшно впасти в руки Бога живого.
32 Згадайте ж перші днї, в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння,
33 то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили.
34 Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий.
35 Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику.
36 Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє.
37 Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загаєть ся.
38 "А праведний з віри жив буде," і: "Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його."
39 Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі.
До євреїв 11
1 Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих.
2 Через неї бо були сьвідчені старі.
3 Вірою розуміємо, що віки стали ся словом Божим, щоб з невидимого видиме постало.
4 Вірою приніс Авель луччу жертву Богу нїж Каїн, через котру сьвідчено (йому), що він праведний, як сьвідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить.
5 Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і "не знайдено його; бо перенїс його Бог": перед перенесеннєм бо його сьвідчено, "що угодив Богу."
6 Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує.
7 Вірою, звістку прийнявши Ной про те, чого нїколи не видано, в страсї (Божому) збудовав ковчег на спасеннє дому свого; котрим осудив сьвіт, і став ся наслїдником праведности, по вірі.