Страница 411 из 455
5 яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх.
6 Стало ся ж менї, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба.
7 І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: Савле, Савле, чого мене гониш?
8 Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? І рече до мене: Я Ісус Назорей, котрого ти гониш.
9 Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались; голосу ж не чули, що глаголав менї.
10 Сказав же я: Що робити менї, Господи? Господь же рече до мене: Уставши йди в Дамаск; а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити.
11 Як же не бачив я від сяєва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск.
12 Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всїх тамешнїх Жидів,
13 прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри. І я тієї ж години побачив його.
14 Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його.
15 Бо будеш сьвідком Йому перед усїма людьми у тому, що ти бачив і чув єси.
16 А тепер чого гаєш ся? уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє.
17 І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню,
18 і видїв Його, глаголючого менї: Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене.
19 А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темницї та бив по школах тих, що вірували в Тебе.
20 І як пролилась кров Стефана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його.
21 І рече до мене: Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе.
22 Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землї такого! не жити йому.
23 Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух,
24 звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него.
25 Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити?
26 Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити; чоловік бо сей Римлянин.
27 Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи менї, чи Римлянин єси ти? Він же рече: Так.
28 І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родивсь (у йому).
29 Зараз тодї відступили від него ті, що мали в него допитуватись; і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував.
30 Назавтра ж, хотївши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всїй радї їх і, вивівши Павла, поставив перед ними.
Дiї 23
1 Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня.
2 Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице.
3 Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити?
4 Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш?
5 Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.
6 Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надїю воскресення мертвих мене судять.
7 Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і роздїлилась громада.
8 Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох.
9 Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом.
10 І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.
11 Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.
12 Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла.
13 Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.
14 Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла.
15 Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.
16 Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові.
17 Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому.
18 Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі.
19 Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї?
20 Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него.
21 Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.
22 Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною.
23 І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи;
24 і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса.
25 Написав же й лист такого змісту:
26 Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся.
27 Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин.
28 Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх,
29 і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.
30 Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров.
31 Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.
32 А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок.
33 Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла.
34 Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї,
35 слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.
Дiї 24
1 По пяти ж днях прийшов архиєрей Ананїя з старшими і з речником, Тертилом якимся, і озвались вони перед старостою проти Павла.
2 Як же покликано його, почав винувати Тертил, говорячи: Дознаючи через тебе великого впокою і всякого добра, що стало ся народові сьому за твоїм дбаннєм,
3 завсїди і всюди приймаємо (се), вельможний Феликсе, з усякою дякою.
4 Та, щоб довго тобі не докучати, благаю вислухати нас у коротцї, твоєю ласкою.
5 Знайшли бо ми, що чоловік сей зараза, й зачинщик бучи між усїма Жидами по вселеннїй, і ватажок Назорейської єресї,
6 що й церкву зважив ся опоганити; ми його й узяли, й хотїли по нашому закону судити.
7 Пристигши ж Лизия тисячник, з великим насильством узяв його з наших рук,
8 звелївши винувателям його йти до тебе. Від него можеш сам, як схочеш, про все дознатись, за що ми винуємо його.
9 Пристали ж (на се) й Жиди, говорячи, що се так єсть.
10 Озвав ся Павел, як кивнув йому староста говорити: Знаючи від многих лїт тебе суддею народові сьому, тим раднїщ про себе відповідаю.