Страница 2 из 2
V
ЗЕМЛЯ! ЗЕМЛЯ!
Земле чужая, яка ж бо ти рiдна для мене!
Мати землице, рятуй свою бiдну дитину!
Зрадило море мене, за любов заплатило знущанням.
Чуєш? i досi радiють з жарту лихого чайки.
Що ж се? я бачу - i ти постраждала вiд зради?
Пишна земля вiзантiйська, наче вдова в простих шатах, в тяжкiм покровi снiгiв тихо сумує, бо сонце, сонце кохане її - полюбило сперечницю хмару…
Мати землице, потiшся! Нехай там зрадливого друга звабила iнша на час,- дiти з тобою зостались, лихо, i зрада, i горе - все їх зближає до тебе, а як доповниться чаша - вернуться в надра твої.
Щастя такого не має мати-людина нiколи.
Ти щасливiша над всiх. Земле, радiй i цвiти!
21. 1. Перед Босфором
ЕПIЛОГ
Хто не жив посеред бурi, той цiни не знає силi, той не знає, як людинi боротьба i праця милi.
Хто не жив посеред бурi, не збагне журби безсилля, той не знає всеї муки примусового бездiлля.
Як я заздрила тим людям, що не мали вiдпочинку, поки їх нелюдська втома з нiг валила на часинку!
День i нiч - вони на вартi, - довгий труд, коротка змiна.
День i нiч - вони в роботi, аж нiмiли руки й спина.
Певне, їм тодi здавалось, що немає гірше муки…
Ох, борцi, якби ви знали, що то є безсилi руки!
Що то є - лежати тихо, мов сумний розбиток долi, i на ласку здатись бурi та чужiй сназi i волi.
Що ж зосталося такому?
Тiльки думати-гадати…
Ви, борцi, приймiть сi думи.
Бiльш не маю що вам дати.