Страница 4 из 11
Шотландського повстання,
Його лицарство розiйшлось
Уже на спочивання.
Зосталась тiльки поки що
Мала частина вiйська,
Безпечна й смiлива була
Залога та англiйська.
Все розмовляють вояки,
Якi з вiйни достатки,
Якi в Шотландiї король
Збиратиме податки.
Серед англiйських воякiв
Сидять пани шотландськi:
Тепер король їм знов вернув
Права й маєтки панськi.
Тож завтра кожний з них пiде
До рiдної оселi, -
Чого ж сидять вони такi
Смутнi та невеселi?
Того, що душу їм гризе
I сором, i досада, -
Здається їм, що все кругом
Гукає: "Зрада, зрада!.."
Англiйськi ж лицарi собi
Пiсень гучних спiвають,
I так бадьоро на списах
Їх короговки мають.
Селяни тихо пiдiйшли
До вiйська за горою,
З'явились, наче з-пiд землi,
I вдарили до бою.
Все зашумiло, загуло,
Мов буря-хуртовина,
Роберт лiта на воронiм,
Неначе громовина.
Ох, лютий бiй, останнiй бiй, -
Щаслив, хто переможе!..
Англiйцi в розпачi, кричать:
"Рятуй нас, милий боже!"
До них з границi поспiша
Вiд короля пiдмога,
Її стрiча шотландський крик:
"Нi, наша перемога!"
Пiдмога сильна надiйшла,
Але шкода - вже пiзно!
Женуть шотландцi ворогiв,
Гукають вслiд їм грiзно:
"Не доведеться бiльше вам
Ламать чужої волi!
Коли життя вам дороге, -
Кладiте зброю долi!"
Шотландське вiйсько зайняло
Англiйцiв пiд горою,
Нема рятунку їм, нема, -
Складають долi зброю.
Тодi з громади виступа
Роберт i промовляє:
"Отак тепер шотландський люд
Англiйцям об'являє:
Наш край вiддавна вiльний був,
Таким повiк вiн буде;
Ви бачили, як прав своїх
Боронять нашi люде.
Збира хай в Англiї Едвард
Податки й десятини,
А всяк шотландець - вiльний пан
Своєї батькiвщини.
Селянам нашим байдуже
Про ласку й надгороди,
Вони не пiдуть з королем
За лицарством в походи.
Тепер я вашу зброю всю
У закладi лишаю,
А вас додому вiдпущу
По братньому звичаю.
Iдiть Едвардовi скажiть,
Як чули по сiй мовi.
Коли не згодиться на мир, -
Ми знов у бiй готовi".
Англiйцi мовчки одiйшли
Без корогов, без зброї;
Без радощiв пiшли вони
Геть до землi рiдної.
I як в долину вже зiйшли,
Оглянулись на гору,
Роберта вгледiли вони
Серед сiльського збору.
Укрита людом там була
Уся гора зелена,
А вище всiх стояв Роберт,
У нiг його знамена.
Лежала й зброя вся ота,
Що на вiйнi забрали,
Шотландська зброя й корогви
Навколо нього сяли.
Роберт неначе рiч держав,
Змагався, боронився,
Зняв потiм ясний свiй шолом
I людовi вклонився.
Англiйцi чули, як гукнув
Увесь той гурт селянський:
"Хвала i честь! нехай живе
Роберт, король шотландський!"
Так Роберт за снагу та одвагу
Королем у Шотландiї став,
В Едiнбургу, преславному мiстi,
Привселюдно корону прийняв.
Урочиста одправа скiнчилась,
Вийшов з церкви король на майдан,
Люд гукає: "Робертовi слава!
Хай живе! вiн довiку наш пан!"
Коли се раптом стихло гукання,
I весь люд мов чекає чого.
З юрби виступив гурт невеликий, -
То обранi вiд люду всього.
З них один наперед виступає,
Короля вiн поклоном вiта,
Поглядає навколо по людях
I такую промову чита:
"З ласки бога й народу обраний,
Наш королю! вiтаєм тебе!
Ми пiдданими влади твоєї
Признаємо охоче себе.
Коли ти боронитимеш волю
Й самостiйнiсть народу твого,
Ми повiк шанувать тебе будем
I любити, як друга свого.
Ти кликнеш на вiйну - ми зберемось
Пiд твою корогву всi гуртом,
Ми готовi тобi i країнi
Послужити мечем i щитом.
Та коли ти забудеш про справу
Честi й волi народу свого,
Схочеш iншi, багатшiї землi
Прилучати до панства твого,
Ми не пiдем тодi за тобою,
Щоб чужого добра здобувать,
Нам не тiсно у рiднiй країнi,
Нам не треба в чужу мандрувать!
Коли ти серед панських розкошiв
Продаватимеш люд свiй панам,
Ми самi боронити потрапим
Тi права, що належаться нам.
А коли ти англiйськiй коронi
Вiддаси королiвство своє, -
Знай, що в тую ганебну годину
Пропаде й панування твоє.
Ми тебе королем увiнчали,
Ми тебе й розвiнчаєм сами,
I коли проти нас ти повстанеш,
Проти тебе повстанемо ми.
Дай нам, боже, радiти довiку,
Що обрали тебе в королi,
Хай цвiте при тобi та пишає
Вiльна воля в шотландськiй землi!"
"Дай то, боже! - Роберт їм вiдмовив. -
Буду знати, на що я iду,
Дай нам, боже, довiку прожити
В щирiй згодi, у добрiм ладу!"
Щира згода, добрий лад зiстався,
Не зламав Роберт свойого слова.
Не пропала, не пiшла по вiтру
Та громадська чесная умова.
Дивувались на шотландську волю
I стороннiї чужiї люде,
Всi казали: "Поки свiта сонця,
У ярмi шотландський люд не буде
Не пригас i не пропав нiколи
Вiльний дух в шотландському народi.
Стала вiльна сторона шотландська
Навiть давнiм ворогам в пригодi.
Як пiзнiш англiйцi i шотландцi
Поєднались в спiльную державу,
То англiйцi вчились вiд шотландцiв,
Як любити волю, честь i славу.
I за те хвала Роберту Брюсу, -
Вiн борцем за рiдний край з'явився.
Так! одваги та завзяття в працi
Вiн в малого павука навчився.
Вiн здобув собi велику славу,
I не вмре та слава, не поляже,
В пiснi, в словi буде вiчно жити
I про себе свiтовi розкаже.
1893 року
СПIВЕЦЬ
Пишно займались багрянiї зорi
Колись навеснi,
Любо лилися в пташиному хорi
Лiснi голоснi;
Грала промiнням, ясним самоцвiтом
Порання роса,
I усмiхалась весняним привiтом
Натури краса.
Гордо палала троянда розкiшна,
Найкраща з квiток, Барвою й пахом вродливиця пишна
Красила садок.
А соловейко трояндi вродливiй
Так любо спiвав,
Голосом дивним спiвець чарiвливий
Садки розвивав;
Слав до вечiрньої зорi прощання,
Що гасла вгорi,
Ще ж голоснiше спiвав на вiтання
Пораннiй зорi…
Вже пролетiв, немов пташка зальотна,
Весняний той час, -
Осiнь холодная, осiнь вiльготна
Панує у нас.
Тихо спускається нiчка осiння, -
Година сумна;
Мiсяць холоднеє кида промiння;
Здалека луна
Пугача вiщого крик - гук єдиний;
Дiброва нiма.
Де ж соловейко? де ж спiв солов'їний?
Ох, де ж вiн? Нема!
В вирiй полинув, де вiчная весна,
Натхненний спiвець.
Вiчно красув там рожа чудесна,
Там теплий вiтрець;
Глухо i смутно кругом на просторi.
Мiй гаю сумний!
Кинув спiвець тебе в тузi та в горi,
Тебе й край рiдний.
Тиша така тепер всюди панує.
Лиш в листi сухiм
Вiтер зiтха, мов дрiада сумує,
Iз жалем глухим.
Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?
Може б, та щира, гарячая мова
Зломила зиму!
I розлягалась би завжди по гаю
Ясна-голосна
Пiсня, й розквiтла б у рiдному краю
Новая весна.
Та хоч би й крила менi солов'їнi,
I воля своя, -
Я б не лишила тебе в самотинi,
Країно моя!
(1889)