Камінний господар

Леся Українка

Камінний господар

ДIЯЧI:

Командор дон Гонзаго де Мендоза.

Донна Анна.

Дон Жуан*.

Долорес.

Сганарель - слуга дон Жуана.

Дон Пабло де Альварес батько

Донна Мерседес / i мати донни Анни.

Донна Соль.

Донна Консепсьйон - грандеса.

Марiквiта - покоївка.

Дуенья донни Анни.

Гранди, грандеси, гостi, слуги. *Тут ужито французької, а не iспанської вимови iмення "Жуан", бо так воно освячене вiковою традицiєю у всесвiтнiй лiтературi. З тої самої причини ужито iтальянської форми слова "донна". (Прим. Лесi Українки).

I

Кладовище в Севiльї. Пишнi мавзолеї, бiлi постатi смутку, мармур мiж кипарисами, багато квiтiв тропiчних, яскравих.

Бiльше краси, нiж туги.

Донна Анна i Долорес. Анна ясно вбрана, з квiткою в косах, вся в золотих сiточках та ланцюжках. Долорес в глибокiй жалобi, стоїть на колiнах коло одної могили, убраної свiжими вiнками з живих квiток.

Д о л о р е с

(устає i втирає хустинкою очi)

Ходiм, Анiто!

А н н а

(сiдає на скамницю пiд кипарисом)

Нi-бо ще, Долорес, тут гарно так.

Д о л о р е с

(сiдає коло Анни)

Невже тобi принадна могильна ся краса? Тобi, щасливiй!

А н н а

Щасливiй?..

Д о л о р е с

Ти ж без примусу iдеш за командора?

А н н а

Хто б мене примусив?

Д о л о р е с

Ти ж любиш нареченого свого?

А н н а

Хiба того не вартий дон Гонзаго?

Д о л о р е с

Я не кажу того. Але ти чудно вiдповiдаєш, Анно, на питання.

А н н а

Бо се такi питання незвичайнi.

Д о л о р е с

Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно, з тобою подруги щонайвiрнiшi, - ти можеш все менi казать по правдi.

А н н а

Спочатку ти менi подай сей приклад.

Ти маєш таємницi. Я не маю.

Д о л о р е с

Я? Таємницi?

А н н а

(смiючись)

Що? Хiба не маєш?

Нi, не спускай очей! Дай я погляну!

(Заглядає їй в очi i смiється).

Д о л о р е с

(iз слiзьми в голосi)

Не муч мене, Анiто!

А н н а

Навiть сльози?

Ой господи, се пассiя правдива!

Долорес закриває обличчя руками.

Ну, вибач, годi!

(Бере в руки срiбний медальйон, що висить у Долорес на чорнiм шнурочку на грудях).

Що се в тебе тута, в сiм медальйонi? Тут, либонь, портрети твоїх покiйних батенька й матусi?

(Розкриває медальйона ранiше, нiж Долорес устигла спинити її руку).

Хто вiн такий, сей прехороший лицар?

Д о л о р е с

Мiй наречений.

А н н а

Я того й не знала, що ти заручена! Чому ж нiколи тебе не бачу з ним?

Д о л о р е с

I не побачиш.

А н н а

Чи вiн умер?

Д о л о р е с

Нi, вiн живий.

А н н а

Вiн зрадив?

Д о л о р е с

Мене не зрадив вiн нiчим.

А н н а

(нетерпляче)

Доволi тих загадок. Не хочеш - не кажи.

Я лiзти в душу силомiць не звикла.

(Хоче встати, Долорес удержує її за руку).

Д о л о р е с

Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камiнь?

(Кладе руку до серця).

А в мене ж тут лежить такий важкий i так давно… вiн витiснив iз серця всi жалi, всi бажання, крiм одного…

Ти думаєш, я плакала по мертвiй своїй родинi? Нi, моя Анiто, то камiнь видавив iз серця сльози…

А н н а

То ти давно заручена?

Д о л о р е с

Ще зроду.

Нас матерi тодi ще заручили, як я жила у маминiй надiї.

А н н а

Ох, як се нерозумно!

Д о л о р е с

Нi, Анiто.

Либонь, се воля неба, щоб могла я його своїм по праву називати, хоч вiн менi i не належить.

А н н а

Хто вiн?

Як чудно се, що я його не знаю.

Д о л о р е с

Вiн - дон Жуан.

А н н а

Який? Невже отой…

Д о л о р е с

Отой! Той самий! А який же другий iз сотень тисячiв усiх Жуанiв так може просто зватись "дон Жуан", без прiзвиська, без iншої прикмети?

А н н а

Тепер я розумiю… Тiльки як же?

Його вже скiльки лiт нема в Севiльї…

Таж вiн банiт?* * Банiт - вигнанець.

Д о л о р е с

Я бачила його остатнiй раз, як ми були в Кадiксi, вiн жив тодi, ховаючись в печерах… жив контрабандою… а часом плавав з пiратами… Тодi одна циганка покинула свiй табiр i за море з ним утекла, та там десь i пропала, а вiн вернувся i привiз в Кадiкс якусь мориску*, що струїла брата для дон Жуана… Потiм та мориска пiшла в черницi. * Мориски - мавританцi, якi, формально прийнявши християнство, потай сповiдували iслам.

А н н а

Се неначе казка.

Д о л о р е с

Однак се щира правда.

А н н а

А за вiщо його банiтувано? Щось я чула, та невиразно.

Д о л о р е с

Вiн, як ще був пажем, то за iнфанту викликав на герець одного принца кровi.

А н н а

Та iнфанта його любила?

Д о л о р е с

Так говорять люди, а я не вiрю.

А н н а

Чому?

Д о л о р е с

Якби любила, вона б для нього кинула Мадрiд i королiвський двiр.

А н н а

Чи се ж так легко?

Д о л о р е с

Любовi легкого шляху не треба, адже толедська рабинiвна - вiри зреклась для нього.

А н н а

Потiм що?

Д о л о р е с

Втопилась.

А н н а

Ото, який страшний твiй наречений!

Ну, правда, смак у нього не найкращий; циганка, бусурменка i жидiвка…

Д о л о р е с

Ти забуваєш про iнфанту!

А н н а

Ну, з iнфантою все невиразна справа!

Д о л о р е с

Вiн, у вигнання їдучи, пiдмовив щонайсвятiшу абатису, внуку самого iнквiзитора.

А н н а

Невже?

Д о л о р е с

Ще потiм абатиса та держала таверну для контрабандистiв.

А н н а

(смiється)

Справдi, вiн не без дотепу, твiй дон Жуан!..

А ти неначе горда з того всього, - рахуєш тих сперечниць, мов трофеї, що лицар твiй здобув десь на турнiрi.

Д о л о р е с

А заздрю їм, Анiто, тяжко заздрю!

Чому я не циганка, щоб могла зректися волi вiльної для нього?

Чому я не жидiвка? - я б стоптала пiд ноги вiру, щоб йому служити!

Корона - дар малий. Якби я мала родину, - я б її не ощадила…

А н н а

Долорес, бiйся бога!

Д ол о р е с

Ох, Анiто, найбiльше заздрю я тiй абатисi!

Вона душi рятунок вiддала, вона зреклася раю!

(Стискає руки Аннi).

Анно! Анно!

Ти не збагнеш сих заздрощiв нiколи!

А н н а

Я б їм не заздрила, тобою бувши, нещасним тим покидькам. Ах, прости, забула я, - вiн i тебе ж покинув!

Д о л о р е с

Мене не кидав вiн i не покине.

А н н а

Знов загадки! Та що се ти, Долорес?

Д о л о р е с

Ходила й я до нього в ту печеру, де вiн ховався…

А н н а

(з палкою цiкавiстю)

Ну? i що ж? Кажи!

Д о л о р е с

Вiн був порубаний. Жону алькада вiн викрасти хотiв. Але алькад

її убив, а дон Жуана зранив…

А н н а

Та як же ти дiсталася до нього?

Д о л о р е с

Тепер я вже й сама того не тямлю…

То щось було, як гарячковий сон…

Глядiла я його, носила воду опiвночi, i рани обмивала, i гоїла, i вигоїла.

А н н а

Що ж?

Осе i все?

Д о л о р е с

Осе i все. Вiн встав, а я пiшла вiд нього знов додому.

А н н а

Такою ж, як була?

Д о л о р е с

Такою, Анно, як чиста гостя. I ти не думай, що я б йому далася на пiдмову.

Нiколи в свiтi!

А н н а

Але ж ти кохаєш його шалено.

Д о л о р е с

Анно, то не шал!

Кохання в мене в серцi, наче кров у чашi таємнiй святого Граля.

Я наречена, i нiхто не може мене сплямити, навiть дон Жуан.

I вiн се знає.

А н н а

Як?

Д о л о р е с

Душею чує.

I вiн до мене має почуття, але те почуття - то не кохання, воно не має назви… На прощання вiн зняв перстеника з руки моєї i мовив: "Поважана сеньйорито, як вам хто докорятиме за мене, скажiть, що я ваш вiрний наречений, бо з iншою я вже не обмiняюсь обручками - даю вам слово честi".