Страница 23 из 28
3. «Про дівчат. Вони тут не стільки юні…»
Про дівчат. Вони тут не стільки юні, скільки терті — заграють і Казанову. Розквітають пізніше — десь так в іюні, чи то в червні (пробач, забуваю мову). Привселюдно поводяться вкрай вульгарно, вкрай бульварно виснуть на кожнім хлопі, одягаються, правда, достатньо гарно: так колись одягалися вже в Європі. Щодо вроди їхньої. Щодо сенсу спокушань. Зірок хоча й не зустріли ми, їм відомо з десяток способів сексу, які в нас вважаються застарілими. Пересвідчишся легко — лишень приїдеш, поведу тебе по ямах, борделях, тільки вивчи англійську, французьку, ідиш — співвітчизник їм, як ламаний шеляг. Українські ж дівчата більш кольорові, більш південні. Навіть нігті і вії в них жагучіші. Всі вони чорноброві, всі порядні й чисті, навіть повії. Я без них не те щоб надто захирів, я жену їх крізь сни, мов пастир отари. На зап’ястях у них синці від ясирів. Заміж їх беруть солдати й татари.4. «Українські дівчата музичні. Радо…»
Українські дівчата музичні. Радо віддаються в траві, особливо влітку. Садять ружі, малюються на свічадо, по обіді в неділю читають Квітку- Основ’яненка, в церкві співають хором. З них сопрано — перші, контральто — другі. Тютюном не бавляться, мають сором, ліпше від мулаток танцюють буґі, — українські дівчата пластичні, здатні відлетіти в темряву, мов комети або ангели. Українські дівчата м’ятні, їм властива віра в чари косметик і в науку ночі — не скажу «грішну», не скажу «чаклунську» й тобі не раджу. Вони здатні знадити навіть Крішну, тлустого небесного магараджу. Спогади про них — то дурне зілля, із отрут і єлею здобуте. Дивен смак і дух його, палений, мов Поділля, — спів і плач літаючих сотниківен. Я, однак, забувся, поліз у нетрі. Ти про інше хтів би в листах читати. А для мене — пастки на кожнім метрі, мова розпадається на цитати.5. «Ця земля, чи, як кажуть англійці, Раша…»
Ця земля, чи, як кажуть англійці, Раша, під моїми ногами вмирає глухо. Винайдені тут петля і параша, диба, плаха і цвях, забитий у вухо, — ідеальний засіб дізнатись правду з вуст бідаки, котрий нічого не скоїв, і щасливо закрити судову справу. Тут процеси нічим не кращі розбоїв, навіть гірші. З нічних лісів неосяжних долинають волання зізнань, розкаянь, гавкіт суддів, доноси кривоприсяжних, і немов сокирою хто розкраяв череп мій, щоб вибити з нього зайве, тобто мозок, усі відповідні центри. Цей, як кажуть англійці, «крейзі дизайнер» не помре ніяк, живе на проценти і будує дім без дверей, в якому слід звихнутися, перш ніж дійти до суті. Я принаймні дзвонив би звідси додому, та монети всі ювілейні, гнуті. Попри все лишається все, як завше — мрець ніяк не хоче лягти в цю землю. Спом’яни його, цей лист прочитавши. Але я цей край і таким приємлю.6. «Я ночую тут у такому домі…»
Я ночую тут у такому домі, де живуть прозаїки і поети. Це не зовсім те, що жити в Содомі: групівщина, збочення і мінети тут не зовсім ті, суть яких пізнав ти з італійських фільмів, книжок, де кралі так відверто лізуть в ліжка і в авта. Тобто тут це все на рівні моралі. Ця оселя має ознаки пастки, по якій гуляють сонми лунатів. І коли не дійдеш — можеш упасти де завгодно або в чужій кімнаті, під чужими лампами, або в ліфті — вгору-вниз мандруєш на кожен виклик, поміж пеклом і раєм, фіфті-фіфті, трохи крові пустивши, до чого звикли. Вихід є, здається, один — ступити в порожнечу, в ніч, але це те саме, що з вікна ступити, як цвях забити. Вся Москва для тебе гавкає псами, вся пустеля з попелом всіх імперій — ти летиш, мов камінь у воду тьмяну! Але це, однак, лише на папері. Я на це не зважусь навіть і сп’яну.7. «Є інакший вихід — іти в науки…»
Є інакший вихід — іти в науки, як вожді в народ, тасувати книги, і якщо бракує під боком суки, тобто дівки, з якою маєш інтриги, і якщо твердий твій духовний стержень, і якщо спроможний магічний корінь, то можливим є потік спостережень, відображень, вражень і перетворень голови твоєї з дурної на мудру. Все залежить від якості зосереджень. Цю кабалу знань, як небесну пудру, головне приймати без застережень. Я, скажімо, дізнався, що таке вірші. Це — не рани слів, що пахнуть волого, і не ритми снів, як гадають інші, і не поле битви з єдинорогом, а молитви до Когось, Кому не віриш, і тому вони мусять бути нудними, але чесними. Вірші — це як офіри для богів, котрі згордували ними. Я також дізнався, що вчасно треба розпізнати чорта, його гримасу. За контакти з ним тут ламають ребра, але від контактів немає спасу.