Страница 3 из 5
Знов настирливо серце пита.
Це вони задихались в болотах,
Замерзали в глибокім снігу,
Гамували зашерхлим ротом
Свою з кінського сліду жагу.
Приспів:
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
І крізь вихор шаленої бурі,
Батьківщину закривши грудьми,
Вони йшли і на смерть, й на тортури,
Щоби ми залишались людьми.
Приспів:
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
Війна – завжди війна
Транзистор муркає на вушко,
В кімнаті спокій і тепло…
Хтось знов когось бере на мушку…
Добро і Зло, Добро і Зло…
Події мов із каруселі
Хватає память наугад
Й проводить дивні паралелі:
Чечня, Афган і … Сталінград.
На Волзі голову склав тато,
Кабул з синів зробив калік,
Вернувся зять живим до хати,
Та душу в Грозному обпік…
І знову плаче мати сива,
Бо все ж війна – завжди війна,
Священна ти, чи справедлива —
Несеш ти смерть її синам…
Транзистор муркає на вушко
В кімнаті спокій і тепло…
Хтось знов когось бере на мушку…
Добро і Зло, Добро і Зло.
А може це ти?
Згадалась балада, як сина Альошу
Побачила мати з екрану кіно:
Летить він в атаку крізь років порошу,
Хоч смертю хоробрих загинув давно…
Хай думка наївна та пам’ять не стерта —
Я в хроніку давню вогненних років,
В солдатські обличчя вдивляюся вперто,
Проходячи вкотре шляхами батьків.
Я кидаюсь з ними на кулі за Бугом,
Під бомбами корчусь у хвилях Дніпра…
Поразки і відступ… Поразки – як цугом.
І віра крізь відчай… Москва…Сталінград…
В боях і утратах дорога й зворотна
Повз згарище-хату туди на Берлін.
І ненька-Вкраїна, святкова й скорботна,
Вітання прощальні нам шле навздогін…
Хоч думка наївна, нічого, не гордий —
Включаю дев’ятого знов з дев’яти…
Стара кінохроніка Держфільмофонду…
Он знову хтось схожий… А може це ти?!
Гіркий урок Чорнобиля
Квітнева ніч… Містечко спить… Все тихо.
Садів духм'яних запах – до небес!
Та в спокій цей ввірвалось чорне лихо:
Бутон вогненний знявся над ЧАЕС!
Гармонію бетону і природи,
Усю красу спалив нещадний смерч!
Та проти піднялись сини народу,
Своїм життям вони спинили смерть…
Ще й не жили ви, юні лейтенанти,
Володя Правик, Віктор Кібенюк!
Та встали перші ви під гул набату,
Щоб людство зберегти від смерті, мук.
Нерівна битва в ядерному пеклі:
Нейтрони, гама-частки – загаси!
Отруйний дим, киплячий бітум, спека,
Кругом вогонь… і де ж межа їх сил?
Ось тут і видно чим і як хто диха,
Не був героєм зроду?.. Станеш тут!
В безсмертя піднесе шалений вихор,
Чи в забуття проложиш свій маршрут…
Могутній хтось, та з зором, ой, коротким
Ту грізну силу вклав до млявих рук
І став Чорнобиль нам гірким уроком
І полігоном різних там наук.
І йод, і цезій, стронцій і плутоній,
І їх сполук прокляті номери
Смертельним брудом держать у полоні
Усе живе, мов кажучи: «Умри!»
Прости нам, Земле, як прощає мати,
За зло полям твоїм, лісам, воді.
Ми не царі природи, щоб все брати
Та ні! Ми діти… й учні молоді.
Пісня чорнобильців-ліквідаторів
Стомились чорнобильські дзвони
І рани зализує час…
Байдужість чинуші бетонна
Давно не новинка для нас.
Ми й досі «дорогою смерті»
У снах летимо крізь весну,
Щоб знов у смертельному герці
В реакторі вбить Сатану.
Ми люди прості, не герої,
Нам випала доля така:
Героями стати в двобої,
Якого ніхто не чекав.
Не всі ми прибути у змозі
І в день цей стояти в строю —
Багато знайшли по дорозі
Останню зупинку свою.
Їм вічного сну в супокої…
А нам – і за себе й за них —
До праці щоденної знову
Попереду юних синів…
Стомились чорнобильські дзвони
І рани зализує час…
Байдужість чинуші бетонна
Давно на новинка для нас.
Кумова пригода
Так, Микола – випивоха,
Кажуть, це з природи,
Хоч і брешуть люди трохи
Про його пригоди…
Якось раз вночі, бідняжка,
Встав, мов божевільний.
Вихід лиш (бо ж де та пляшка) —
Пасіка артільна…
Мед лікує всі хвороби,
Чи внутрі, чи зовні,
Хоч п’яниці і нероби —
Трудновиліковні.
Що докажеш тут Миколі?
Доганяй за гаєм!..
Вже на пасіці у полі
Вулик вибирає.
От вхопив, який поближче,
Придавив до пупа
І до плота, там де нижче,
З вуликом потупав.
Та зненацька наш Микола
Вигнув дивно шию:
Де ж взялись такі тут бджоли —
Не гудуть, а виють?..
Вулик тут же, біля плоту,
Загарчав, загавкав
Й цап! Зубами – от сволота:
Зна, де більша вавка.
Кум від болю й переляку
Вулик вбік десь кида —
Хоч би дійсно був собака.
Тьфу! Це ж просто гнида!
Стис ширінку міцно в поли,
Мчить додому хутко —
Сплутав чорт він оті бджоли
І собачу будку!..
Сам не бачив я, не знаю. —
Плещуть молодички,
Що в Миколи, десь там скраю,
Шрам є невеличкий.
На весілля в Ясси
Тясмин десь давно за лісом
Ззаду вже й Синюха…
Скаче військо, скаче риссю,
Вслід за сонцем к Бугу.
З козаками, глянь, татари —
Кіньми топчуть простір…
Це весільні мчать бояри
До Лупула в гості.
Обіцяв за Тимофія
Видать заміж Домну,
Ну, а сам, як та повія,
Крутить безсоромно.
Калиновському Мартину
Це якраз на руку:
От Богдановому сину
Добру дам науку!
Не спиняй бояр, Мартине,
Все ж таки – Хмельницький!
Не спиняй – бо хто їх спинить
Дасть тим жаба цицьки!..
Перший день уроком бою
Став хвальку-поляку:
Козаченьки із ордою
Ляхам втерли маку.
А вночі терза жовнірів
Незвичайний клопіт
Шляхті гріють хлопи шкіру —
У вогні всі копи.
Розгулявсь жених із ранку
Із Карач-мурзою —
Не одна ревла шляхтянка,
Ставши враз вдовою.
Хто тіка за річку бистру —
Хлоп тут недалечко:
Ось за ваші, ляхи, здирства!..
Ось за Берестечко!..
Залишився й Калиновський