Танці шайтана

Чоловік після цього нападу видер таки кілок із чийогось похиленого плоту і пішов, спираючись на нього, мов на костур.

Простував неквапно, сторожко прислухаючись до всіх нічних звуків ярмаркового містечка.

Прямував туди, звідкіля чувся веселий і голосний шум святкового гармидеру.

І коли був зовсім неподалік від садиби сотника, вже й за будинками виднілися спалахи світла, побачив, що дорогу йому перетинають сліди ведмедя і плетених личаків. І прямували вони не до садиби, а від садиби у провулок. А далі у вузьку вуличку просто до західної брами.

Сліди зовсім свіжі, бо їх не встигли затоптати. І їх добре можна було роздивитись під майже прямовисним місячним промінням. Бо місяць підскочив аж у вершину небесної бані.

По тих слідах чоловік і поспішив до корчми біля західної брами.

А тієї ж ночі лицедій Прошка, недопитий, а тому затятий, як ніколи, разом із підпилою Марьванною та «козою». А що Прошку більш за все гнітило, то що треба було пропити золото не християнинові.

— І что у вас, рускіх людей, за дєла такіє — банькі ні одной, кабаков нєту, а в корчмах одні жідовіни… Ну нетуть щастя в етой жізні, ну нету!

Від своїх же слів лицедій так роз'ятрився, що аж ударив ковпаком об дорогу.

Прошка скаженів від думок про непосильний тягар золотого дуката, який оце треба пропити з чужими людьми. І ніхто з друзів ведмежатників, ні із знайомих псарів, ні із помитчиків, ні із блазнів з Поганой Лужі не побачить ні золоту монету, ні славної пиятики.

Потім Прошка чогось озирнувся на «козу», яка дрібненько човга личаками позад Марьванни. І йому стало чогось враз тепло на душі і він ледь не просльозився. Спинився і покликав пальцем до себе «козу». Зашепотів у козину личину.

— Малєц! Ти вот увідіш такоє гульбіще, такое гульбіще, какова і в Москвєматушкє нє узріш! Помяні моі слова!.. А ти парень шустрий І.. Дєлаю тебе засєчку — правильно колбасу снаряділ єнтім єрєтікам! Не хєр людей псамі пужать!.. Ну да пошлі! Бог не видаст — свін'я нє с'єст!! Гойда!

І так він сказав «Гойда!», що малий аж здригнувся. Ну точнісінько так і Батько викрикував те слово, коли оповідав про те, як опришники в Москві на майдані людей ножами на капусту сікли…

І справді, Прошка показав малому «гульбіще».

Спочатку все, як годиться, як заведено.

Брама до заїзду була зачинена. Прошка почав стукотіти кулаком. Ніхто не вийшов. Тоді Прошка почав штурхати в стулки брами ще й ногами.

Знов ніхто не відгукнувся. Тоді Прошка підняв здоровенну замерзлу грудку глини і лупонув нею у дошки.

У корчмі закамешились, блимнуло світло у віконці.

І на поріг, просто під місяць, вигулькнув рудий торгівець оселедцями.

— І що тут за Т — Да послушай ти, нєхрість, я вєдь прішол сюда не піть, а пропівать золотой дукат!!!

— Покажи монету — поговоримо тоді.

— Да йоб твою мать І Я чьо — дуріть тебя прішол?!! У мєня, понімаєш, душа горіт — жєлаю пропіть чістий угорскій дукат!!! Ти мєня, хрістопродавец, слишиш?!!

Рудий несхвально похитав пейсатою головою, потиху проказав прокляття на голову цього шпіллера і виголосив.

— Шшша! Не піднімай гвалту! Зараз покличу хазяїна!

І справді, за хвилю вийшов корчмар із свічкою у склянім ліхтарі. Він і впустив лицедіїв до корчми.

У самій корчмі на лавах і долі, на соломі попід стінами спали люди.

Поселяни із навколішніх сіл, торгівці з Білої та гончарі з Канева. Чи вони за день промерзли, чи занадто погрілись перед ночівлею, а тільки спали мертвим сном.

Лише чоловіка чотирі прокинулось.

Прошка зразу ж запросив їх до столу.

Сам корчмар приніс глек горілки і глиняні чарочки та ще на таці цілу купу нересмажених, засохлих карасиків і якісь обрізки та окрушини засохлого житнього хліба.

Прошка сам налив і всі вони, одночасно здригнувшись, випили.

Як сказав зразу по чарці Прошка: «Ето било влазноє!» Ну а після другої чарки лицедій виклав на стіл дуката.

І притримуючи своїм товстенним нігтем на дошці, дозволив кожному з гостей помацати золоту монету.

За тим Прошка покликав обох, корчмаря і рудого торгівця, і сказав:

— Вот тєбє, жідовін, етот дукат угорьскій! Пріготовь закусь да бочонок віна. І кумнанію свою мнє тащі — сам буду отмерять віно! І чтоб мнє било і сало, і колбаса, і кніші, і риба, і яблокі мочониє, і арбузи мочониє, і сєльодкі, і капуста квашеная, і огурци! Да поболєє огурцов, да с рассолом! Да жіво!

Корчмар вхопив дуката. І вони удвох із рудим поспішили за шинквас, щось гельготячи з неймовірною швидкістю та збудженням. — Зараз, зараз! Усе буде, усе буде! І риба, і яблука, і огірки і капуста!.. А сала в мене немає… І ковбаси… Закон не дозволяє…

— Да брось ти, жідовін, цену сєбє набівать! Я віть тєбє нє трідцать сєрєбряніков дал, како Іудє, а золотой! Тащі сало да колбасу!

— Ша, ша, ша! Він зараз побіжить по ковбасу і сало!

— Да вот єщьо что, жідовін! Для Марьванни пріготовь пойло такоє — штоф мальвазії да штоф віна угорьскаво да штоф чістой води. І брось туда єщьо две горсті ізюма! Налєй в міску і прінесі. Вот, чуть нє запамятовал — моєй «козє» пряніков мєдових прінєсі. Да жіво! І смотрі мне — не обмані! Іначє пожалєєш!.. А ти, Мєлашка, снімай лічіну — будєм піровать!

Та Тимко захитав головою і лишився в личині. Йому за ці два дні так сподобалось під личиною ходити, що він і не знав, як же він буде без машкари.

Сидів у куточку при столі і споглядав за дійством.

Спочатку Прошка неквапно обсмоктував пересмажених карасиків. Мочав жмаки капусти в конопляну олію, чвакав і плямкав губами на всю корчму.

Наливав співбесідникам горілку з глека. І все те робив неквапно, а сам потихеньку розглядався на всі боки. Час від часу огладжував Марьванну і давав їй по кусничку медового коржика.

До тих гостей, що спочатку підсіли до Прошки, приєдналось ще двоє. І їм сам поналивав і піднімав свою чару за їхнє здоров'я.

Після того, як пригостив ведмедицю моченими яблуками, почав розповідати, що у Ярославлі є ведмежа школа. І як там вчать ведмежат.

Люди певно що не все розуміли, що оповідає Прошка. То один і скажи, що то все вигадки, немає такої школи.

Прошка миттю роз'ятрився.

— Да что ти мне такое говоріш! Да я вот сам нє мєдвєжатнік! Я только так, подмастер'є!.. У мєня і дєд, і отєц зайчатнікі… А я мєдвєжатніком стал по случаю! Із жалості!.. Вот Машка, Марьванна то єсть, она била учєницей Мішуткі. Он єє нє просто, а на травлю попов да бояр виучіл! Сам царь наш, Іван Васільєвіч, многая ему лєта! прізивал єво с Марьванной на своі піри. Вєдьот, значіт, Мішутка нашу Марьванну меж столамі. Сам царь наш, Іван Васільєвіч, уже пєрєдал, кого із бояр звєрєм затравіть. Вот Мішутка ідьот мєж столов і так знак подаст Марьваннє, что нікто в жість не усєкьот! Тут Марьванна того, опальнаво бояріна, как начньот мять! Но нє кусаєт, упасі Боже! Мішутка крічіт: «Машка! Нє дурі! Машка! Нє смєй! Машка! оставь!!!» Всєто думают, что Мішутка хочєт спасті чєловєка от погібелі!.. Ан нєт! Ето он дайот Машке знак, что того бояріна нужно удєлать!.. Вот такіє у нас бивают хітрості коварниє!..

— А чого ж вона в тебе опинилась, а не лишилась при царі? Га?!

— Із-за ошібкі, мілой ти чєловєк! Православнаво с нєхрістємжідовіном спутала. Тогда, когда наша рать Полоцк пріступом взяла. А в том граде жідови то, жідови!.. Поболеє, чєм у вас. Ну і нашему царюбатюшкє, многая ему лєта! жідова нє показалась! Он, многая ему лета! сказал одніх в воду помєтать, другіх — псамі і мєдвєдямі потравіть. Марьванна тогдато болєє всех постаралась! Сам наш царь благой, Іван Васільєвіч, многая ему лєта, в награду напоіл єйо півом!.. Да вот много опосля, прізвалі Мішутку і Машку на царскій пір… І какая єй возжа под хвост попала?!!… Кінулась она на одново опрічніка царского і рьобра єму поламала!.. Вот тогда наш благой царь, многая єму лєта! і наказал Мішутке ослєпіть звєря… Чтоби лучшє смотрєла, і хрєстіяніна с жідовіном нє путала. Мішутка сам прі Іванє Васільєвічє, многая єму лєта! чєпямі опутал Марьванну і глаза єй вирєзал… Ну потом, прівичноє дєло, запіл с горя… А мнє сказивал: