Страница 47 из 58
Артим, як завжди, подарував мобільний телефон, який я, як завжди, скоро загублю.
Злюка і її Мущіна подарували шикарну шоколадну постіль (в сенсі, кольору такого, не липку) — от буде мені придане. І прати нечасто треба, сказали тьолки.
Але ж Алігарх… Алігарх не подарував нічого! (Сніданок з фуа-грою в ресторані коло його дому ж не рахується?) І тьолки знову сказали:
— Нє, Карпа, давай таки ми його вимутимо. Хай дарить.
— Та ну, — без надії навіть не сподівалася я, — не подарить. Відмазується, перекладає назавтра, шукає потрібну модель.
— Та ти ж найшла?
— А це задорога, виявляється.
— Йому? Задорога? Таж у нього купа бабла!
— Отого й купа, що на подарках економить.
— Слухай, Карпа… — додумалася, кажись, Вася. — Давай ми йому пожаліємося.
— Скажемо, що ти стала нестерпно агресивною! — підтримує Ведмідь.
— Нє, — каже Вася. — Треба бити на меценатство і акуратність. Напишемо йому так: "З Карпою щось не те… Якась вона дивна стала. Це сказується на її творчості і на наших речах… Вона весь час блює. Якщо запросиш її в гості — ти нас зрозумієш. Твої шкурки теж. Цей запах! Так що єдине, що може тебе врятувати, — подарований комп'ютер".
— Геніально, Васо.
На другий день тьолки знаходять ще одну хорошу модель компа. Просто записують назву і відсилають есемес Алігархові: перевір ще цю.
Він довго морозиться. Зрештою, тьолки, що називали його "папа", отримують відповідь:
"Дєткі. Папа нє патаму нє єздіт на "порше", что "порш" єму нє нравіцца, а потому, што папа пока єщьо столька нє зарабативаєт…"
А далі про те, що викидати такі страшні гроші на лептоп він просто тимчасово не може собі дозволити: невдалий період, багато витрат і те до.
Теж мені Алігарх.
Того ж вечора довелося його заспокоювати, як учня початкових класів:
— Ти такий кльовий, такий щедрий, так багато для нас робиш! Хєр з ним, з тим комп’ютером…
Сказано-зроблено. Алігарх, отримавши дозвіл на хєр, спокійно й безболісно його забив на мій більше навіть не гіпотетичний лептоп.
* * *
…А то якось ми, як всі тьолки, говорили про своїх ексів.
Тобто знову говорили про ексів. Васіни екси за ступенем організації були значно вищими, ніж мої. Коментували одне одного в же-же, співчували один одному з приводу Васі, давали з приводу Васі поради Васіним майтубнім ексам, тобто, актуальним женішкам.
— Ну да, вони навіть збираються по суботах грати в більярд, — знизує плечима Вася.
— Клуб Васіних ексів — це круто! — Я вже думаю, що би цьому клубу втюхати за гроші.
— Да, — каже Ведмідь, — твої екси якось не зійшлися. Зато з них можна створити армію і врятувати Чечню.
* * *
…А то якось ми, як всі тьолки, замотувалися в кульочки.
Ввечері після роботи Ведмідь замотує мене харчовою плівкою і вмикає кіно "9 ярдів". Це щоби я бігала на "орбітреку", подарованому Лососем, грілася без батарей і худла заодно. При цьому Вася цокає язиком — "какая Карпа тощая". Я теж не розумію, чого мене обмотують кульками, бо мої 3 кг нового жиру дорогі мені як память про поїздку на Кубу з Алігархом.
— Так сексі? — питаю я Ведмедя. — Так хочеться трахати людину?
Я кручу вісімку животом і стегнами, обмотаними целофаном. Виходить, самі розумієте як.
— Нє очєнь… — каже Ведмідь. — Ти тепер як ковбаса. Ковбаса "пєвчєская", бо на доктора ти мало змахуєш…
— Тоді вже калбаса пісатєльська! — пробую розширити свої реноме.
— Ну, тоді вже епатажна ковбаса. І друзі твої епатажний електрик зі скандальним сантехніком.
— Герої свєцкіх хронік, бля.
ІСТОРІЯ МАЙЖЕ СЕКСУ В ГОТИЧНІЙ ВАННІЙ (СУМІЩЕНІЙ З ТУАЛЕТОМ)
Ми лежимо в не дуже теплій ванній. У звичайній пострадянській ванній втрьох. Фарширована ванна. М’ясом трьох далбайобок. Мені от уже другий день як спічить із ними потрахатися. Я з цього приводу вже роблю натяк номер 498.
— У Васі нога дуже ніжна. А у Ведмедя жорстка, як у мене.
— Ага, я жирна?!
— Нє, Вася, ти худа, — кажу я.
— Ага, так мені казали всі мужики перед тим, як мене виїбати…
— О, Карпа кинула 499-й натяк, значить.
— Та бля…
І тут до мене доходить, що, власне, обидві помацані ноги належали Васі. Громада безжалісно ірже.
— Як то так вийшло, Карпа, — каже Ведмідь, — що ми з тобою вже три роки, а ти тільки тепер почала приставати?
— Сама не знаю…
— Ну, в принципі, я всі ці роки чекала Васю.
— Не пизди, — каже Вася. — Ми ще півроку з тобою жили до того як.
З'ясовують стосунки, суки.
— Ну і ващє, — кажу я, — це дивно, що ви мене не хочете, я ж звєзда.
— Ну і хай тобі такі ж звйозди дають! — кричить Ведмідь.
— Які звйозди? — цікавиться Вася.
— Ну, ми… — зітхає Грізлі.
Потім ми чогось зависаємо і ніякого сексу. Ніякого, уявляєте? Напевно ж уявляєте.
Влажниє рози покидають ванну, витираються і знімають із червоних труб засушені труси зі шкарпетками.
— Ти що, вдягаєш ці труси?! — вжахається Вася, коли Ведмідь натягує зняті з батареї майтки.
— Ну.
— Ти шо?! Вони брудні!!!
— Як брудні? Дура?
— Нє!!! Я ними підлогу мила!
— Фу, кончєна! — І Ведмідь зтягує свої чорні труси з рожевим черепком. Втім, може це й мої труси були. У нас їх три пари — кожній тварі.
— Ха-ха!!! — аж до червоної підлоги гнеться Вася. — Ми заставили Ведмедя зняти труси!!!
NICOLAS CAGE
Нарешті ми купили собі в дім Ніколаса Кейджа. Рожевий вібратор з прекрасними перлинками, що крутяться навколо його Вселенської осі. Це якщо купити батарейки і натиснути "Оп". Або "Оп" — це вже веселіше, слов’янське прочитання цієї кнопочки. Стовбур Ніколаса Кейджа, як реактивну ракету, обіймає маленький кролик зі зворушливими вушками. Схоже на картинку відомого коміксу "Bu
— Кожній влажній розі, — супиться Медвідь. — Він же не блядун у нас валютний.
— І взагалі він зараз в шоці, — кажу я. — Його не на те вчили, щоби кіна дивитися.
— Ага, вся сім’я в зборі! — каже Вася.
Ми лежимо на траходромському ліжку вп'ятьох: Ведмідь, Вася, Внот, Ніколас Кейдж і я. Дивимося кіна, бо в мене соплі. Не пішла я сьогодні працювати зіркою в телевізор, тож почуваюся добре.
— Прикиньте, його програмували на жорстке порєво, а ми що робимо? — не можу заспокоїтися я. — Годуємо пацана авокадами, кладемо в обійми Єнота, показуємо кіна…
— Ага, давайте організуємо компанію зі спасіння ділдо! — кричить Ведмідь. — Будемо читати їм книжки і водити до церкви…
Ніколас мовчить і ховається під ковдру. Десь під нею ж вібрує мій телефон.
— А давайте його помиєм і запхаємо Карпі в рот.
— А чого в рот?
— Того що в піську не інтересно.
— А чого не інтересно?
— Того шо ми тобі його вже в сраку запхали. Поки ти зі своїм чуваком тринділа.
Мій чувак смажиться в Гоа і телефонує мені щодня двічі. Як будильник. А я, як стверджували тьолки, дико встидалася й заїкалася, говорячи з ним по телефону.
— Ех, блін, англійською я би такий телефонний секс влаштовувала. А українською звучу геть тупо. Відповідно, я — говорящий антисекс. Бо ж сексуальність — це впевненість. А я якась недокучерява авца.
Поміж тим, Ніколас Кейдж лежав поза межами моєї дупи. В обіймах плюшевого Єнота з виразом обличчя "Помогітє". Єнот рідко міняв його на щось інше.