Страница 7 из 11
Затрули серце гризотою
Ті ангельські слова твої…
І ти лукавила зо мною!
Неначе правдою самою,
Неначе золотом, в огні
Без скази чищеним, - ох, ні,
Неначе правдою самою,
Так в добрі і нещасні дні
Я величався все тобою!
Мов злотом, чищеним в огні,
Неначе правдою самою.
Та під пліною золотою
Ховались скази мідяні,
І цвіт, розцвілий навесні,
Під пишнотою золотою
Крив черв'яка! Ох, чи не в сні
Любились щиро ми з тобою?
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти злукавила зо мною!..
1880
Я не лукавила з тобою,
Клянуся правдою святою!
Я чесно думала й робила,
Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала;
Що чиста щирість говорила,
Вона в брехню перетворила,
Аж поки нас не розлучила.
Ти ж думаєш, я не терпіла,
В новії зв'язки радо бігла?
Ти ж думаєш, я сліз не лила
По ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю -
Дороги наші віддалило
І серця наші розлучило,
Та нашої любві не вбило.
1880
Я буду жити, бо я хочу жити!
Не щадячи ні трудів, ані поту,
При ділі, що наш вік бересь вершити,
Найду й свою я тихую роботу.
З орлами я не думаю дружити,
Та я опрусь гниючому болоту;
Щоб через нього й другим шлях мостити -
На те віддам свій труд, свою охоту.
А як часом моя послабне сила,
І серце в груді біль зціпить пекучий,
І людська злість зморозить кров у жилах,
То човник мя перенесе летючий -
Твоя любов підніме мя на крилах,
Аж поки вал не зломиться ревучий.
1880
Знайомим і незнайомим
КОРЖЕНКОВІ
Душно і хмарно,
Важко бурливий час!
Чи гинуть марно,
Щоб світ не знав о нас?
Йти в небезпечний бій
Чи гнутись плазом?
Друже сердечний мій,
Ходімо разом!
Щастя не ждімо,
Щастя не де, а в нас!
К сонцю спішімо,
Хоч його промінь згас, -
Вдень буде знов ясніть
Чистим алмазом.
В правди і волі світ
Ходімо разом!
З гнітом і тьмою,
З розбратанням братів
Сміло до бою
До кінця наших днів,
За серця й совісті
Ясним показом
В збройній готовності
Ходімо разом!
22 окт[ября] 1882
N.N.
Виступаєш ти чемно, порядно
І говориш розумно і складно,
І лице твоє гарне та ясне -
Заглядиться дівча не одно, -
Та мене щось відтручує власне,
І смутить, і тривожить воно.
Все здається мені, що налитий
Ти сльозами і кров'ю селян,
Що людською ти кривдою ситий,
Що твій батько - дерун і тиран,
За життя носить пекло у груді,
Заливає вином черв'яка,
Та як з світом прощатися буде,
То пекельная кара тяжка
За всі зла, за грабовання враже,
За обдерте, збідніле село
Як клеймо братобійчеє ляже
На твоє мармурове чоло.
І почуєш ти жар невгашений,
Що палитиме серце твоє,
І тривога, мов меч наострений,
Твої думи зсіче і поб'є.
В твоїй груді, мов вихор в погоду,
Дикі страсті зірвуться грізні,
І, як вихор збентежує воду,
Така тебе вони внурять в багні.
І рука твоя кривдов сплюгавиться,
Переміниться в злобу любов -
Ось чого моє серце кривавиться,
Як подумать, що буде з тобов.
І дарма, що такий ти приємний,
Що друзяка ти з діла і з мови,
Що ти людяний, тихий і чемний,
Що бажаєш і стоїш любови!
Людська кривда, котров ти годований,
На добро не виходить нікому!
Так огонь, у солому захований,
Спалить двір весь, не лиш ту солому.
15 марта 1883
N.N
Будь здорова, моя мила,
Я не твій!
Розлучила
Нас могуча сила.
Де поставить кого доля,
Там і стій!
Моя ж доля -
Вітер серед поля.
Стогне, віє, рве і свище
В грі страшній…
Ближче, ближче
Наше боєвище…
Важко, душно, пітьма груба,
Лютий бій…
Ось-ось, люба,
Жде мя, може, згуба.
А як гинуть, то самому!
Голос твій
З бою-грому
Звав би мя додому.
Тож не плач! Очиць, мов зорі,
Пожалій!
Згасне вскорі
Блиск їх у сліз морі.
Розійшлись, мабуть, по волі
Судьбиній
Наші долі,
Мов дороги в полі.
14-18 дек[абря] 1883
ОЛІ
Коли часом на вулиці побачу
Вдову убогу, сиротя мізерне,
Що к мені руку простяга жебрачу,
В німім благанні очі к мені зверне,
Тремтить в лахмітті, босе, на морозі,
Сльотою бите й гордуванням ситих, -
Огнем на серце капають ті сльози,
Той жаль голодних, нищих і невкритих.
І думаєсь мені: "Недовго, може,
Коли мене важка прийме могила,
І ти отак підеш на роздорожжє
О хліб просить, моя дружино мила!
І зжовкне, зв'яне те лице, що нині
Так любим сяйвом, щирістю ясніє,
Погаснуть очі, що сміялись к мині,
Жура зв'ялить тебе, моя надіє!
І діти наші - ох, аж серце в'яне! -
Сльотою биті, босі, у лахміттю,
На сльози й горе непросвітно-тьмяне,
Як сиротята, геть підуть по світу".
І тайком я тремтячою рукою
Остатній гріш їм ткну й гадаю: "Може,
Хтось змилуєсь колись і над тобою
І сиротятам нашим допоможе".
1886
ГРИЦЬ ТУРЧИН1
Муштруйся, рекруте-небоже,
Слізьми оружжя обливай!
Хились, корись, а тільки, брате,
Оружжя з рук не випускай!
Учись владати ним, учися
Стріляти цільно і в лице
Безстрашно смерті заглядати:
Важкого бою час іде.
Прийдесь за правду твердо стати
Хлоп в хлопа і плече в плече,
Прийдесь на ворога стріляти,
І кров рікою потече.
На віковічную неволю,
Пониження і гнет твердий,
На зло, що, наче гадь несита,
Ссе кров із людськості грудий,
Прийдесь стріляти й не одному
Життя покласти в боротьбі.
Учися ж, рекруте, хоч прикро
Не раз приходиться тобі!
Учись, щоб був ти сильним мужем,
Як засвітає день новий!
Учись, щоб в ряд ти став готовим,
Як крик роздасться бойовий!
7 апр[еля] 1880
1 Герой вірші про рекрутське життя, написаної селянином Романом Гудзманом.
Оси
Був у нас мужик колись,
Що їв хліб і сало, -
Днесь такі перевелись,
Хліба всім не стало.
Був і піп у нас колись,
Працював, як люди, -
Днесь такі перевелись,
І їх вже не буде.
Був співак у нас колись,
Що співав "Буй-Тура", -
Нині в цього, подивись,
Банкоагентура.
Твердоруський був колись
З чорним піднебінням -
Нині смирним став, дивись,