Страница 86 из 95
Коли б народ знав, скільки злочинів крізь всю історію вчинено од його імені, він, напевно, підняв би клопотання про зміну свого прізвища.
Кінець кінцем треба усвідомити і тим, яким хамлять, і тим, що самі хамлять, що грубіянство і хуліганство не входять у комплекс нервових захворювань.
Признаюся до гріха: мене не цікавить назва стилю, в якому написана картина. Мені однаково, котрий це буде з «ізмів». Я вимагаю від картини одного: аби вона так зачарувала мене, щоб я відійти від неї не могла, ба навіть уві сні марила нею.
Відомо, що жіночий рід з природи химерний і непослідовний. В юності хочуть бути старшими За свої роки. У зрілому віці — молодшими. Проте в жодному випадку не хочуть бути старими. Є це єдина послідовність химерного жіночого роду.
Ще одна премія, ще одні відпускні — і я повністю розквитаюся із своїми матеріальними боргами. А як звільнитися від моральних?
Із старінням, як з підвищеною температурою: краще уникати термометра, ніж постійно нервуватись. Аналогічно з дзеркалом.
Дивне, але правдиве: ті, що горлають, ніби їм плювати на громадську думку, якраз найбільше прислухаються до неї.
Плаття на жінці — прилюдний показ моди. Білизна — такий же показ, але виключно за запрошенням.
— Усе відносне на білому світі, — сказала Курка. — Від того, що зоологи признали в мене найкоротшу пам'ять, я не втратила ні на коханні, ні на пошані у Півня.
Поміж улесливо покірним та презирливо нахабним тонами є десь той властивий, що ніби золотий казковий ключик відкриває нам людські серця.
Небачені краєвиди, нові міста та села, цікаві знайомства з людьми, все це так, все це прекрасно. Але що значить у порівнянні з цими приємностями факт, що, виїжджаючи в подорож, ми замикаємо на ключ разом з меблями в кімнаті і всі наші повсякденні клопоти?
Не вір своїй пам'яті, як алкоголікові. Їм обом вистачає доброї волі на самі обіцянки.
Немолодий уже, але по-юному закоханий мужчина приніс букет фіалок своїй любові, яка жила на тому самому поверсі, що і його стара тітка.
Якими ж були його розчарування і смуток, коли застав двері до кімнати коханої закритими наглухо.
Що робити з букетом фіалок?
Не міг квіти залишити під дверима, бо його дівчина займала кімнату разом з подругою і з цього пізніше могло виникнути непорозуміння. Забрати ж букетик, призначений для неї, назад з собою вважав мало не святотатством. І, крім того, носитися дебелому парубкові з букетом фіалок у руках в наш час якось… не зовсім серйозно.
А все ж таки, як бути з букетом фіалок?
В душевній розгубленості закоханий прив'язав фіалки до клямки дверей своєї тітки.
Чомусь здавалось йому, що його «маленька», яка нерідко відгадувала його думки, і в цьому відчує його намір.
Бо й справді, що було робити мужчині з букетиком фіалок?
Сталося так, що заглянути до своєї дівчини зміг лише через тиждень. Річ ясна, фіалок у флакончику не застав бо й зрозуміло: він купив їх уже не дуже свіжими), але сердечність і та голубина ласка, з якими кохана зустріла його, утвердили в ньому переконання, що в «маленької» справді дуже тонко розвинута інтуїція.
Коли після відвідин коханої він з чемності заглянув до старої тітки, та з порога затріпала на нього руками:
— Не заперечуй, прошу тебе, не заперечуй! Я знаю, що це ти… Тільки ти один з нашої родини пам'ятаєш день мого народження. І ще фіалки до того ж! Ні! Це просто як у казці.
Коли вже виходив, у коридорі заступила йому дорогу з пальцем на губах тітчина онука.
— Тс… Ой, я душилася від сміху, як вам теревенила там стара. Ви подумайте, чого їй може схотітися — фіалок! Ой, смішна старушенція! Я вам признаюся: тільки, дядечку, п'ять, що нікому анічичирк… Ні мамі, ні бабі. Ті фіалки приніс мені «він». Чого ж ви так дивитесь, дядечку? Не вірите? А скажіть, дядечку, так, «між нами хлопцями», ви, як були ще зовсім-зовсім молоді, ви ніколи не прив'язували своїм симпатіям фіалок до клямок?
— Прив'язував, донцю, але повинен тобі сказати… — почав, та не докінчив. Не мав серця сказати дівчині правду. Їй не було ще й п'ятнадцяти. І це були, мабуть, перші фіалки в її житті.
Збігаючи сходами вниз, спробував поглузувати з себе самого: «Старієш, братику, коли чутливість бере в тебе верх над обов'язком правдомовності». Може, воно так, а може, й ні.
А що ж мав робити, коли та була застара, а ця — замолода для чистої правди?
Поганий переклад може зіпсувати добрий твір, але добрий переклад не справить поганого твору.
Надмірна скромність і фарисейство — близнюки, зовні не подібні до себе.
Я знаю чоловіка, що зробив кар'єру на самому димі! Курив фіміам начальству.
Коли одній художниці докоряли, що вона пожертвувала творчістю задля любові, та відповіла:
— Що ж, творити можна й на старості літ, любити, на жаль, тільки в молодості.
Коли вже нічим не можу перемогти в собі антипатії до даної людини, намагаюсь уявити собі, як її маленькою піднімала мати собі на голову й цілувала у рожеві п'ятки.
Довіра, як і нервова клітина, не регенерується.
Така розумна природа, а не додумалася дати людині два життя. Одне людина розтрачувала б не шкодуючи, а друге — берегла б ощаджуючи.
Одружуватися без почуттів у надії, що вони прийдуть пізніше, подібне до того, що вибиратися у магазин без грошей в надії, що знайдемо їх на тротуарі.
У деяких впливових осіб потреба у підлабузниках розрослася до злоякісної пухлини, операція якої загрожує вже життю хворого.
Коли при зустрічі із знайомими вам уже вирвалося «як ви змінилися», то скоренько додайте «на краще».
Товариство кохане, залишимо дипломатію для… експорту. Для внутрішнього ринку досить нам самої щирості.
Обман часто буває правдою, перефарбованою на ясніший чи темніший колір.
Муза ревнива, як жінка, з тією різницею, що жінці, бодай коли-не-коли, можна замилити очі.
Є люди, які мають спеціально витончений слух на… рип дверей у сусіда.
Слід пам'ятати, що колектив — не тільки наша опора, але й ми — його підпора.
Розумна жінка у житті чоловіка — це хліб насущний. Воно-то так, але ж не хлібом єдиним…
Про ерудицію людини свідчать не тільки ті книги, що вона їх прочитала, але й ті, яких вона не прочитала.
Простіше розійтися з людиною, ніж з думками про неї.
Я бачив, як розцвіла черешенька плакала під навалою снігу. Я бачив, як мати, скрадаючись, цілувала руку сплячого сина. Я бачив, як два метелики в леті обмінялися поцілунками. Я бачив, як червоними сльозами осипалися пелюстки троянд на скатертину. Я бачив, як ридала дівчина, бо її маленьке серце розсаджував надмір щастя. Я бачив, як мисливець відвів рушницю, зачарований вродою оленя. Я бачив пошлюбну ніч ластівок. Як же це могло статись, що я недобачив, як вмирала твоя любов до мене?