Кров і пісок

Але бик стояв нерухомо. Гальярдо простяг руку і торкнувся до заслиненої морди — тварина навіть не ворухнулась. Тоді тореро зважився на щось нечуване. Він ліг на арену, поклавши під голову замість подушки плащ, і якусь мить лежав під самими ніздрями у звіра. Запала напружена тиша. Ніби відчуваючи небезпеку, бик майже з острахом обнюхав нерухоме тіло, що зухвало вивернулося під самими його рогами.

Коли ж бик знову розлютився й нахилив голову, тореро перекотився під передні ратиці, де роги не могли його дістати. Засліплений шалом, звір перестрибнув через нього, марно шукаючи, куди поділася людина, за якою він так довго ганявся.

Гальярдо скочив на ноги й обтрусив порох з костюма, а публіка, яка схиляється перед безумною хоробрістю, заплескала йому з колишнім захватом. Юрба аплодувала не тільки матадорові, а й собі, потішена власного могутністю, адже глядачі розуміли, що своєю відвагою тореро шукає з ними замирення, прагне знову завоювати їхню прихильність. Сьогодні Гальярдо вийшов на арену, сповнений рішучості заплатити будь-яку ціну, аби тільки здобути оплески натовпу.

— Іноді він не дуже старається, — перемовлялись між собою глядачі. — Буває, що дає маху, але совість у нього є, і він дорожить честю тореро.

Радісне збудження публіки, схвильованої відчайдушною сміливістю Гальярдо, а також влучним ударом, яким інший матадор убив першу тварину, змінилися досадою й обуренням, коли на арену вибіг другий бик. Величезний і гарний звір кружляв посеред арени, тримаючись оддалік од галасливого натовпу в перших рядах, сахаючись від свисту та криків, якими глядачі хотіли роздратувати його; здавалося, він утікав навіть від власної тіні, і скрізь йому ввижалися всілякі пастки. Тореадори ганялися за ним, вимахуючи плащами. Бик то кидався на червоний клапоть — то форкав, повертався до плаща задом і великими стрибками мчав геть. Моторність, з якою він утікав від людей, розлютила публіку.

— Це не бик, а мавпа якась!

Нарешті матадори підманили звіра плащами до бар’єра, де чекали пікадори, нерухомо застигши на своїх шкапах, з гаррочами напереваги. Нахиливши голову і грізно форкаючи, бик кинувся на одного з вершників, ніби збирався напасти. Та не встигло вістря гаррочі торкнутися його шиї, як він відстрибнув убік і дременув, проскочивши між плащами капеадорів. Перестрівши іншого пікадора, бик знову сахнувся вбік, зафоркав і помчав далі. А коли третій вершник таки дістав його гаррочею, то звір геть очманів від страху і припустив навскач.

Публіка схопилася на ноги, як один чоловік, вимахуючи руками й горлаючи. Смирний бик! Яка ганьба!.. Усі погляди звернулися до ложі президента: «Сеньйоре президент! Цього не можна терпіти!»

З кількох рядів долинули голоси, які дружно скандували:

— Вогню!.. Во-о-огню!..

Одначе президент вагався. Бик утікав, переслідуваний тореадорами з плащами в руках. Коли комусь щастило забігти наперед і розгорнути плащ, бик нюхав червоний клапоть, форкав і кидався в протилежний бік, підстрибуючи та відбрикуючись.

Обурений гомін щодалі наростав. «Сеньйоре президент! Чи ваша милість осліпла?..» На арену полетіли пляшки, апельсини та подушки з крісел у ложах. Глядачі цілилися в бика, зненавидівши його за боягузтво. Одна пляшка влучила в ріг, і публіка оплесками привітала того, хто пожбурив її. Люди перехилялися через бар’єр, ніби хотіли кинутись на арену і своїми руками роздерти на шматки підлу екотипу. Який скандал! Щоб на арену Мадрида випускали волів, придатних лише на м’ясо! «Вогню! Вогню!»

Нарешті президент махнув червоною хусточкою, і злива оплесків привітала цей жест.

Запалені бандерильї були незвичайним видовищем, яке робило кориду набагато цікавішою. Багато з тих, хто щойно обурювався до хрипоти, в глибині душі навіть раділи з такого повороту подій. Зараз вони побачать, як бика підсмажуватимуть живцем, як він бігатиме, очманівши від жаху, з вогненними стрілами в шиї.

З’явився Насйональ, тримаючи в руках, вістрями донизу, довгі товсті бандерильї, що здавалися обгорнутими чорним папером. Без особливої остороги, так ніби боягузлива тварина не заслуговувала на вправні маневри, він підійшов до бика і під мстиві оплески натовпу устромив йому в шию пекельні дротики.

Почулося сухе потріскування, і над шиєю тварини піднялися дві струминки білого диму. При сонячному світлі полум’я не було видно, але шерсть обгорала, і на загривку бика стала розпливатися чорна пляма.

Наполоханий цим нападом, бик помчав ще прудкіше, ніби сподівався втекти від болю. Та ось на його шиї затріскотіли сухі розряди, схожі на постріли з рушниці, а перед очима затанцювали охоплені полум’ям клапті паперу. Нажаханий звір став високо підстрибувати, водночас підкидаючи всі чотири ноги і крутячи рогатою головою в марній спробі вирвати зубами диявольські штуки, що повпиналися йому в шию. Глядачі сміялися й плескали в долоні, потішені цими вистрибами та конвульсіями. Здавалося, незграбна важка тварина танцює або виконує цирковий номер.

— Ага, кусається! — кричала публіка, зловтішно регочучи.

Бандерильї догоріли, стихло тріскотіння та вибухи. Тільки на обпаленій шиї ще шкварчав лій. Не відчуваючи більше пекучого болю, бик став як укопаний, важко роздимаючи боки, понуро опустивши голову й висолопивши сухого темно-червоного язика.

Та зразу ж до нього підкрався інший бандерильєро й устромив ще два дротики. Знову зазміїлися над обпаленою шерстю струминки диму, заляскали вибухи, і бик знову кинувся бігти, вигинаючись усім своїм незграбним тілом і силкуючись дотягтися зубами до бандерилей; але тепер рухи його були спокійніші, ніби він почав звикати до катування.

Потім устромили ще й третю пару, і шия бика вся обвуглилась; навколо ширився нудотний сморід розтопленого лою, обгорілої шкіри та смаленої шерсті.

Охоплена мстивою люттю, публіка аплодувала й аплодувала, немовби смирна тварина була єретиком, і, підсмажуючи її, вони чинили святе діло. Глядачі реготали, дивлячись, як у бика тремтять ноги і, мов ковальський міх, роздимаються боки, як, жалібно мукаючи від болю, бідолаха поводить налитими кров’ю очима та лиже язиком пісок, марно намагаючись освіжити пересохлу пащу.

Спершись на бар’єр навпроти президентської ложі, Гальярдо чекав, коли прозвучить сигнал убити бика. Гарабато вже наготував йому шпагу та мулету, поклавши їх на огорожу.

Прокляття! Так чудово почалась для нього корида — і от маєш, не пощастило з биком, якого Хуан сам же й вибрав, спокусившись на його красу. Хто ж міг знати, що на арені він усього лякатиметься?..

Розмовляючи із знавцями, які сиділи в передніх рядах, Гальярдо наперед виправдовувався, що не покаже з цим биком нічого надзвичайного.

— Зроблю лиш те, що можливо, — казав він, знизуючи плечима.

Потім глянув на ложі і спинив погляд на тій, де сиділа донья Соль. Вона аплодувала йому, коли він учинив свій подвиг — улігся перед биком. Її затягнуті в рукавички долоні захоплено плескали, коли він підійшов до бар’єра і вітав публіку. Помітивши на собі погляд тореро-, донья Соль приязно махнула йому рукою, а її супутник, отой ненависний чужинець, перегнувся в такому різкому поклоні, ніби переломився надвоє. Згодом Гальярдо кілька разів помічав, що донья Соль наводить на нього бінокль і шукає його між бар’єрами, де він відпочивав. Ох ця жінка!.. Може, вона знову відчула потяг до хороброго хлопця? Гальярдо вирішив, що завтра неодмінно зробить їй візит — ану ж вітер перемінився.

Прозвучав сигнал на вихід матадора, і Хуан, сказавши кілька слів перед ложею президента, рушив до бика.

Любителі голосно напучували його своїми порадами:

— Кінчай відразу! З цим волом довго панькатися не варт!

Гальярдо махнув мулетою, і бик, не кваплячись, грізно посунув на матадора. Ошалівши від катування, він явно хотів знищити, заколоти рогами ворога, першу людину, яка з’явилася перед ним після перенесених мук. Здавалося, знущання таки розлютили звіра.

Публіка відчула, що її мстива ненависть до бика розвіюється. Не такий він уже й поганий — зараз кинеться на тореро. Оле! І глядачі стали захоплено кричати й плескати на кожен помах мулетою, вітаючи тепер не тільки еспаду, а й звіра.