Страница 9 из 16
— А може, той пацюк взагалі був винятковим, — роздумував Мохобородько. — Можливо, у пацюків і сороки укладена таємна угода, що сосна — це володіння білобокої.
Ось чому, либонь, сорока і живе спокійнісінько на верхівці. Щиро кажучи, ця сорока взагалі якась дивакувата. У дуплах найчастіше гніздяться сови, а наша білобока злодійка умудрилася влаштувати отут цілу скарбницю.
— О-ох, — зітхнув Півчеревичок. — Тільки цього добра нам бракувало!
Муфтик задумливо дивився на купу блискучого збіжжя.
— Якщо ми колись порятуємося звідси, — сказав він, — то найперше всі знайдені речі повернемо господарям.
Цю думку друзі сприйняли без особливого захвату, проте Півчеревичок майже радісно вигукнув:
— Та ми ще взагалі не вийшли звідси живцем!
— Насамперед ми повинні переписати скарб, — запропонував Мохобородько. — Це допоможе нам з’ясувати, що й до чого.
Друзі пристали на Мохобородькову пропозицію. Принаймні це вже якась робота, і сумні думки й голод не так дошкулятимуть, та й час швидше мине. Муфтик видобув з-під муфти записника й кулькову ручку — відтоді, як він писав собі листи, у нього завжди були напохваті самописка й папір.
Друзі підсіли до купи скарбу.
— Передусім занесемо до списку лопатку для торта, — сказав Півчеревичок.
І робота закипіла:
Лопатки для торта шт. 1
Наперстки шт. 7
Кнопки шт. 314
Ґудзики шт. 204
— Батечку, — похитав головою Півчеревичок. — Навіщо, навіщо їй стільки ґудзиків!
— Білобокій злодійці усе це не потрібне, — мовив Мохобородько. — Тепер ми бачимо, до чого призводить потяг до нагромадження.
Муфтик писав далі:
Срібні ложки шт. 23
Моноклі шт. 1
Блискучі обгортки цукерок шт. 104
Старовинні золоті монети шт. 45
Старовинні срібні монети шт. 82
Старовинні срібні келихи шт. 1
— Тьма-тьменна старовини, — зауважив Мохобородько. — Очевидно, перед нами здобич багатьох сорочих поколінь.
— Скоріше всього, — кивнув Півчеревичок. — І господа рів оцих речей уже, певно, нема серед живих. Просто не уявляю, як Муфтик сподівається усе це передати власникам.
— Звичайно, це буде нелегко, — погодився Муфтик.
Після цього заговорив Мохобородько:
— А що, як у музей, га? Якщо ми цей скарб передамо якомусь музею!
— Друзі мої! — вигукнув Муфтик. — Адже це моя давня мрія — подарувати якомусь музеєві щось вагоме від свого імені!
— І я не проти музею, — погодився Півчеревичок. — Тільки треба вибрати речі, які є історичною цінністю. Не пропонуватимемо ж музеєві ґудзики чи обгортки від цукерок.
Але Мохобородько думав по-іншому.
— Музеєві треба передати все разом, — сказав він. — І не історичному, а природничому. В історичному і так по саму зав’язку всілякої старовини. А в природничому був би такий рідкісний і дуже дорогий експонат — речі, викрадені однією сорочою сім’єю.
На цьому й погодилися, і Муфтик став переписувати далі:
Ручні годинники шт. 3
Велосипедні дзвоники шт. 1
Терпужки для нігтів шт. 32
Французькі ключі шт. 102
Звичайні ключі шт. 218
Медальйони шт. 1
— Яке вродливе личко! — вигукнув Муфтик, одкривши медальйон. — Яка чарівна молода жінка!
Він заплющив очі і, захлеснутий хвилею раптових почуттів, заговорив віршами:
Мохобородько й Півчеревичок теж схилилися над медальйоном.
— Гм, — замислено збрижив чоло Мохобородько. — У мене таке відчуття, нібито я знаю цю жінку.
Проте Півчеревичок сказав:
— Ти поглянь, яке на ній старовинне вбрання! Якщо й справді знаєш її, тоді щонайменше тобі років двісті!
Тепер і Мохобородько побачив, що жіночий одяг принаймні минулого століття, зачіска теж.
Муфтик стулив, клацнувши, медальйон і заходився писати далі:
Весільні каблучки шт. 154
Термосні корки шт. 2
Цвяхи шт. 106
Сир рокфор…
— Рокфор! — радісно загорлав Півчеревичок. — Це врятує нас од неминучої голодної смерті!
І справді, серед всіляких речей трапилася й пачечка сиру. Мабуть, сороку привабила блискуча обгортка.
— Але не треба його одразу весь з’їдати, — попередив Муфтик. — Невідомо, скільки нам доведеться тут сидіти.
— І бодай шматочок слід залишити для музею, — додав Мохобородько. — Інакше наш дарунок не буде повний.
Він розгорнув сир і відломив три однакові шматочки. На думку Півчеревичка, ці невеличкі пайки все ж мали хоч трохи потамувати голод. Після того, як вони під’їли, робота посувалася жвавіше, і надвечір Муфтик поставив крапку під довгим списком.
ТРЮФЕЛЕВА ЦУКЕРКА
Уже три доби сиділи мандрівники у сорочій скарбівні, і сумні думи опосідали їх. Дуже хотілося їсти. Рокфору ще зоставався малесенький шматочок, але ж то для музею. На щастя, над руїнами палацу пройшов дощик-накрапасик, так що Півчеревичок назбирав трохи води в срібний келих.
— Біля наших ніг лежить справжній скарб, — сказав Мохобородько. — Звичайну воду п’ємо із розкішного старовинного срібного келиха. Та що нам з усього цього?
— Нічого, — зітхнув Півчеревичок.
І Муфтик додав:
— Ми сидимо тут, мов… — він підшукував доречне порівняння. — Як оті коти на острові.
— Ох, і не кажи, — раптом заскімлив Півчеревичок. — Ті милі котунчики! Як вони там поживають на острові?!
— Гадаю, що кошачому племені доводиться не легше, ніж нам, — обізвався Муфтик. — Бідні малята! Пригадуєте, як вони славно ганялися за нами? Якщо їх порівняти із пацюками, коти надзвичайно приємні істоти.
— Атож, — підтримав друзів Мохобородько. — Мені здається, ці коти невимовно чарівні. Зараз я навіть не збагну, як ми могли покинути таку чудову кошачу ватагу там, на пустельному острові.
— Це була бездушна витівка, — пожалкував Півчеревичок. — А може, нам пощастить виправити помилку…
— Ми повинні виправити її, — вигукнув Муфтик. — Якщо виберемося із полону, то нашим обов’язком стане рятування котів.
— Скріпимо це клятвою! — розпалився Півчеревичок. — Давайте заприсягнемо, що коли ми зостанемося жити, то присвятимо всі свої зусилля і вміння звільненню котів!
Муфтик і Мохобородько палко схвалили це.
— Надзвичайно слушна думка, — сказав Мохобородько. — Клятва полегшить наші душевні муки і, власне, це єдине, що ми можемо зараз зробити для котів.
Мандрівнички урочо взялися за руки. їхні обличчя посерйознішали — важко навіть уявити тяжкі кошачі страждання на острові посеред озера. І тоді вони поклялися — пообіцяли, що ніколи не забудуть котів, що надалі — як тільки порятуються із пацючої облоги — завжди шануватимуть цих тваринок і не знатимуть спокою доти, поки не звільнять із острова геть усіх котів.
Нарешті Півчеревичок сказав:
— Присягу треба б скріпити підписами, щоб зосталося якесь зриме підтвердження. Я вважаю, що слід вирізати свої ініціали на стіні скарбниці.
— Ні, ні, — покрутив головою Мохобородько. — Живе дерево ножем і торкати не можна.
Але Муфтик підтримав Півчеревичка:
— У сосні вже є дупло. Наші ініціали не завдадуть ніякої шкоди великому дереву. І ще одне слід урахувати. Якщо ми не вийдемо живими з дупла, то вирізьблені літери зостануться після нас як надгробні написи. Можливо, тут через багато років знайдуть серед золотих монет наші зотлілі кістки й тоді з ініціалів дізнаються про наші імена.