Страница 7 из 125
Наступного дня ми висадилися на берег, і я запропонував серу Генрі і капітану Гуду поселитися в моєму скромному будиночку на Берейській набережній. В ньому було тільки три кімнати і кухня; збудований він був із необпаленої цегли, а дах покритий оцинкованим залізом. Та зате сад у мене був чудовий. В ньому росли найкращі сорти японської мушмули[29] і буйні мангові дерева[30], від яких я чекав прекрасних плодів. їх подарував мені директор Ботанічного саду. У мене був і садівник, один із моїх колишніх мисливців, на ймення Джек. Коли ми з ним полювали в Країні Сикукуніс, буйволиця так сильно покалічила йому стегно, що бідолашний Джек був змушений назавжди забути про полювання. Але він міг сяк-так шкандибати і охоче доглядав за садом. Сам Джек — із миролюбного племені гриква; зулуса ви ніколи не примусите займатися садівництвом — мирні заняття йому не до душі.
Оскільки в моєму будиночку було тісно, сер Генрі і Гуд спали в наметі, який я влаштував у апельсиновій алеї в кінці саду. Дерева саме стояли у квіту, і від них долинали приємні пахощі, а на гіллі яскраво жовтіли золотаві плоди (треба зазначити, що у нас на деревах можна бачити і квіти, і плоди одночасно). Місцина наша мальовнича, і спати просто неба дуже приємно, та й москітів майже немає, а якщо вони іноді й з’являються, то тільки після сильних дощів.
Проте треба продовжувати розповідь, інакше вона вам набридне раніше, аніж ми дістанемося Сулейманових гір. Отже, вирішивши відправитися з сером Генрі, я негайно взявся лаштуватися в дорогу. Передовсім я одержав від сера Генрі документ, що забезпечував майбутнє Гаррі, мого сина. Тут ми зіткнулися з деякими труднощами: сер Генрі не був місцевим жителем, і гроші, які слід було одержувати Гаррі у разі моєї загибелі, знаходилися в Англії. Але врешті-решт ми цю справу залагодили завдяки одному спритному адвокату, який здер з нас за послуги обурливу ціну — аж двадцять фунтів стерлінгів.
Поклавши чек на п’ятсот фунтів в кишеню і віддавши таким чином данину завбачливості, я купив за кошти сера Генрі фургон і запряжку чудових волів. Фургон був завдовжки двадцять два фути, на залізних осях, дуже міцний і легкий, правда, вже не новий. Один раз він вже побував на алмазних розсипах, але повернувся звідти без пошкоджень. Це ще більше мене переконало в тому, що віз зроблений з сухого, добре витриманого дерева. Якщо фургон сяк-так змайстрований або зроблений з сирої деревини, це виявляється при першій же поїздці. Задня частина нашого воза мала брезентовий навіс, а передня, призначена для багажу, була відкрита. Такі фургони у нас називаються напівкритими. Задня частина була пристосована для житла — тут була постіль із шкур, на якій могли спати водночас двоє, скриня для зброї і деякі необхідні речі. Я купив його за сто двадцять п’ять фунтів і вважаю, що це недорого.
Окрім того, я придбав чудову запряжку з двадцяти зулуських биків, якими повсякчас милувався, коли бачив. Звична упряжка складається з шістнадцяти голів, але я про всяк випадок купив ще чотирьох. Зулуська худоба низькоросла і рухлива, значно менша за африкандерську[31], яку використовують для перевезення важких вантажів. Ці дрібні тварини менше схильні до хвороб ніг, аніж крупні, дуже неперебірливі в їжі й витривалі до важких умов. Тому вони виживають там, де африкандерські мруть з голоду. Зулуські бики легші і швидкохідніші; з легкою ношею вони долають п’ять миль за день. Окрім того, наша худібка була добре “просолена” — себто виходила всю Південну Африку вздовж і впоперек. Тому наша упряжка була певною мірою захищена від тієї страшної форми малярії, яка так часто губить цілі стада, коли вони потрапляють в незвичну для них савану[32]. Щодо страшної легеневої хвороби — тобто сухот, — від якої гине худоба, їм було зроблено щеплення. Для цього на хвості бика робиться надріз, до якого прив’язується шматочок легені від загиблої тварини. Через деякий час бик захворює легкою формою сухот, хвіст у нього відсихає і відпадає, зате худобина стає несприйнятливою до сухот. Звичайно, жорстоко позбавляти тварину хвоста, особливо в країні, де так багато мух, але вже краще пожертвувати хвостом, аніж втратити і хвіст, і бика. Хвіст без бика годиться хіба що тільки змахувати ним пил. Але все-таки досить кумедно йти за биками і бачити перед собою кільканадцять жалюгідних охвість. Так і здається, що природа щось наплутала і замість хвостів учепила бикам огризки цілої зграї премійованих бульдогів.
Після того як упряж була налагоджена, треба було подумати про харч і ліки. Це вимагало найретельнішого обговорення. Нам не можна було перенавантажувати фургон і водночас потрібно було узяти все необхідне для такої тривалої подорожі. На щастя, капітан Гуд розумівся на медицині. Колись йому вдалося прослухати курс медицини і хірургії, отож подеколи він застосовував свої знання на практиці. Звичайно, у капітана не було відповідного документа, але згодом ми переконалися, що він розуміється на цьому більше, аніж дехто зі званням доктора медицини. У нього була чудова похідна аптечка і набір хірургічних інструментів. Коли ми ще були в Дурбані, йому випала нагода прооперувати хворий палець якомусь кафрові. Він відчикрижив великий палець ноги так спритно, що любо було дивитися. Але капітан був зовсім ошелешений, коли цей кафр, що флегматично стежив за операцією, попрохав пришити йому новий палець, нехай навіть і білий.
Благополучно залагодивши справи з провіантом і ліками, ми узялися добирати зброю. А втім, я краще наведу список відібраного нами з того багатого запасу, який сер Генрі привіз із собою з Англії, і того, що було у мене. Цей список зберігся в моєму записнику, отже, мені залишається тільки його переписати:
“Три важкі двостволки, вагою близько п’ятнадцяти фунтів кожна, із набоями в одинадцять драхм чорного пороху”.
Ці рушниці призначалися для полювання на слонів. Дві з них — для сера Генрі і капітана Гуда — були виготовлені найкращими майстрами однієї зі знаменитих лондонських фірм. Не знаю, якої фірми була моя рушниця: вона, правда, не була така красива, зате була неодноразово перевірена мною в полюванні на слонів.
“Три двостволки системи “експрес 500” із набором розривних куль, розрахованих на заряд в шість драхм”.
Чудова зброя, особливо на помірного звіра (скажімо, на круторогу, або шабельну, антилопу), і незамінна для самозахисту від ворогів на відкритій місцевості.
“Одна кіперівська рушниця-двостволка дванадцятого калібру, центрального бою, з обома стволами — чок”.
Згодом ця рушниця неабияк стала нам у пригоді при забезпеченні нас повсякденним харчем.
“Три магазинні гвинтівки системи “вінчестер” (не карабіни)”.
Це була наша запасна зброя.
“Три револьвери “кольт” із набоями крупного калібру”.
Отакий був наш похідний арсенал. Треба сказати, що зброя кожного класу була однієї системи і калібру, і тому ми могли обмінюватися набоями, що було дуже зручно і важливо. Я не вибачаюсь перед читачем, що, можливо, втомив його переліком таких подробиць, оскільки кожний досвідчений мисливець знає, наскільки важливим є вибір зброї для успіху експедиції.
Тепер переходжу до прислуги, яка повинна була нас супроводжувати.
Після довгих обговорень ми зголосилися, що цілком достатньо буде узяти з собою п’ятьох: провідника, кучера і трьох слуг. І кучера, і провідника я знайшов без зусиль. Це були два зулуси, на ім’я Гоза і Том. Знайти ж слуг було куди складніше. Нам були потрібні люди хоробрі, надійні, на яких ми могли б повністю покластися, оскільки від їхньої поведінки могло залежати наше життя. Нарешті мені вдалося знайти двох — одного готтентота[33], на ім’я Вентфогель, що значить “птах вітрів”, і маленького зулуса Хіву, якого я вибрав, бо він чудово говорив англійською. Вентфогеля я знав давно. В своєму житті я рідко зустрічав кращого мисливця-слідопита. Він був дуже витривалий і, здавалося, складався з одних м’язів і сухожиль. Але, на жаль, у нього була типова вада: любив заглядати в пляшку. Отож цілком покладатися на нього не можна було: постав перед ним пляшку грогу — і він забуде про все на світі. Але оскільки ми відправлялися в місця, де не було ні трактирів, ні винних крамниць, ця маленька вада не так уже й важила.
29
Мушмула — назва одного із різновидів чагарнику.
30
Мангові дерева — рід тропічних дерев, що дають плоди (манго) завбільшки з огірок або невелику диню.
31
Африкандери — бури, нащадки перших європейських колоністів у Південній Африці.
32
Савана — південноафриканський степ.
33
Готтентоти — одна з народностей Південної Африки.