Під завісу

— Лисий!.. Не бачили лисого в темному костюмі? — запитав схвильовано.

Хлопець вказав на задник, за яким зник лисий, і Бутурлак метнувся туди.

— Ловлять когось! — похитав головою робітник і з гуркотом поставив стільця.

Андрій хотів побігти за Бутурлаком, але Віра затримала його.

— Тобі що до того? Пішли… — потягнула хлопця до коридора.

Там стояли двоє акторів. Побачивши Віру, один з них — народний артист, Андрій знав це з програми — зупинив дівчину. Він поплескав її долонею по щоці, Андрієві це не сподобалося, та він не насмілився нічого сказати і, певно, вчинив правильно, бо, коли Віра назвала його, народний потис Андрієві руку дружньо й сильно, зовсім по-чоловічому, і долоня в нього була тверда й міцна, а не випещена, як думав хлопець.

— Великого вам шляху, Вірочко! — мовив він мало не урочисто, і знову Андрій пройнявся до нього симпатією.

Вони ще постояли трохи, нарешті актор згадав, що має розгримуватись, і Віра, взявши Андрія за руку, повела його до буфету.

В кінці коридора розмовляли кілька акторів, дівчина в українському вбранні й віночку зі стрічками йшла назустріч, вона зупинилася й цмокнула Віру в щоку, Віра засміялася щасливо й потягнула Андрія далі, як нараз двері одної з гримувалень відчинилися й до коридора вийшла жінка в темному костюмі, закутана шаллю.

Жінка зиркнула на Андрія з Вірою, різко повернулася іі пішла до виходу.

Щось не сподобалось у ній Андрієві: чи то недоброзичливий погляд, який вона метнула з-під шалі, чи якась незграбність рухів — ішла широко, зовсім по-чоловічому, Андрій мимоволі зиркнув на її ноги я здивовано підштовхнув Віру: жінка була взута в чоловічі штиблети, один з них був розв'язаний, і обірваний шнурок волікся по підлозі. До того ж та жінка чомусь без панчіх, а криві мускулясті ноги її вкриті чорним волоссям.

Андрій стенув плечима: зрештою, тут, у театрі, всяких набачишся, однак Віра метнулася слідом за жінкою.

— Пробачте, — гукнула, — ви взяли мою шаль!

Жінка навіть не озирнулась, і Віра, наздогнавши її, доторкнулася до плеча.

— Пробачте!.. — повторила, але не закінчила, бо жінка схопила її за руку й просичала:

— Мовчи і йди поруч, як хочеш жити…

Вона притягнула Віру до себе й показала з-під шалі дуло пістолета. Дівчина спіткнулась, однак жінка втримала її і смикнула до виходу.

Секунду чи дві Андрій не міг збагнути, що сталося. Раптом згадав Бутурлака, який югнув за лаштунки, знов зиркнув на волохаті мускулясті ноги жінки, наздогнав її і схопив за руку.

— Чекайте… — почав, та нараз відчув під пальцями залізну твердість м'язів — жінка вислизнула з його рук і кинулася вперед.

— Тримайте її! — закричав Андрій і побачив, як від групи людей у кінці коридора відділилася постать, — упізнав Бутурлака, той підводив пістолет, але чомусь повільно, чи це так здалося хлопцеві…

Жінка пригнулася, відхилилась до стінки, в її руці також блиснув пістолет, і Андрія оглушив постріл.

Штех умів стріляти, влучав з такої відстані в людину, не цілячись, але Бутурлака врятувало лише те, що жакет на Штехові був вузький, він сковував рухи, почав тріщати в плечах, і Штех не зміг підвести руку, щоб пробити груди Бутурлаку з першого ж пострілу.

Капітан міг випередити його, та на якусь мить завагався: на Штеха мало не навалився Андрій, і Бутурлак побоявся влучити в нього.

— Лягайте! — загорлав несамовито.

Але чи то Штехів постріл заглушив його крик, чи то просто Андрій з Вірою розгубилися, — так чи інакше, а вони стовбичили у вузькому коридорі якраз за Штехом.

Тим часом капітан мусив стріляти тільки в руку, щоб вибити пістолет, — він зобов'язаний був узяти Штеха живим. А той знову підводить пістолет…

Бутурлак ухилився вбік і вистрелив Штехові в стегно — в ногу міг бити не вагаючись.

Штех здригнувся й притулився до стінки з піднятим на рівень плеча пістолетом. Цим пострілом Бутурлак виграв секунду, і її вистачило, щоб Соколов, який набігав ззаду коридором, вибрав мить і вгатив кулю в праве плече Штеха.

Той розтулив пальці, і пістолет упав на підлогу. Інстинктивно нахилився по нього, та на Штеха водночас навалилися двоє — Андрій і Соколов. Викрутили руки назад, притиснули обличчям до підлоги.

Бутурлак підскочив, схопив пістолет і сунув до кишені. Штех підвів голову, з ненавистю плюнув на підлогу.

— Собаки! — видихнув злісно.

— Не треба емоцій, Юліане Михайловичу, — спокійно відповів Бутурлак.

Капітан озирнувся на акторів, які все ще стовбичили в коридорі. «І чому вони ще тут?» — подумав, але одразу зрозумів: навіть не встигли збагнути, що сталося.

— Пробачте, — посміхнувся ніяково, — та ось довелося зіпсувати ваш вечір…

Актори розступилися, і Штеха повели до виходу.

— Куди ж ти? — наздогнала Андрія Віра.

Бутурлак відсторонив хлопця.

— Залишайся, — наказав. — І нехай наші клопоти не затьмарять вашого свята.