Страница 23 из 29
— Відповідатимеш, Вергун, перед державою!
Капітан уже не сердився на Щелкунова. Що з цим скнарою зробиш? Він і не сподівався іншого.
— Бачиш, Прохоре Степановичу, яка справа, — добродушно промовив він. — Був у мене друг, Завалішин. Ми з ним на полювання ходили. Я йду по ведмежому сліду — то за одне, то за інше дерево ховаюсь, щоб звіра не сполохати, а Завалішин прямо посередині між двома стовбурами чимчикує. Я його запитую: «Чому, друже, так ходиш?» А він: «Я, — каже, — двадцять літ шофером на грузовику працював, так звик до машини, що навіть коли пішки йду, боюся кузовом зачепитись…»
— Не розумію твоєї побрехеньки! — кинув із злістю Щелкунов.
— А що ж тут не розуміти? — здивувався Вергун, але пояснив — Коли ти, так як Завалішин грузовик, відчуватимеш усю державу, тоді й побрехеньку зрозумієш. Державою мене лякаєш, а того, Щелкунов, і не зрозумієш, що держава — це я, і Тимко ось, і він, — Вергун показав на стернового. — Всі ми — це держава! А прикордонник державі нашій — вартовий!
ХУГГО СВЕНСОН СМІЄТЬСЯ
Серед восьми чоловік екіпажу «Беноні» не було жодного новачка. Всі ці люди звикли до азартної гри, в якій нерідко ставкою буває життя. Навіть програючи, вони не втрачали зовнішнього спокою, вбачаючи в цьому гідність гравця.
Легке суденце, яким ніхто не керував, кренилося аж по фальшборт. Сніг з люттю шрапнелі вгризався в палубу.
Капітан «Беноні» Генрі Лаусон, кеп, як його звала команда, спустився в машинне відділення. Тут він скинув підбитий хутром реглан, замшеву куртку з блискавками і, закачавши рукава, разом з головним механіком спробував вручну прокрутити кожен вал. Два бокові не можна було зрушити з місця, середній вал, хоча й через силу, прокручувався.
— На одному двигуні ми зробимо вузлів десять, — сказав механік. — Треба звільнити гвинт.
— Можливо, Траммер, це ви зробите? — запропонував Лаусон.
— Ні, кеп, риск великий. Можна схопити нежить… — механік не був позбавлений почуття гумору.
— Ви набиваєте собі ціну. Водолазний костюм з електричним обігріванням, — надіваючи куртку, сказав Лаусон.
— А в скільки обійдеться це моєму капітанові? —. запитав Траммер.
— П'ятдесят фунтів.
— Пошліть Хугго, він міцний хлопець.
— У цьому водевілі, Траммер, кожен грає свою роль. Сто фунтів зараз, і через десять хвилин жодного пенса! — різко промовив Лаусон і пішов до трапа.
В цю мить судно накренило на протилежний борт, Лаусон не встиг вчепитися за поручні, і його відкинуло назад, до Траммера.
Підтримавши Лаусона, механік промовив:
— Можна, сер, чеком на Варде. Та пришліть мені двох хлопців на допомогу…
Водолаз ще був під водою, коли праворуч за бортом з'явилася шлюпка з «Завірюхи». Траммера витягли на палубу, він сповз трапом униз, і тільки в машинному відділенні вдалося скинути з нього водолазний шолом.
По внутрішньому телефону Лаусон запитав:
— Траммер, ви чесно заробили сто фунтів?
— Я, сер, чесно заробив двісті! Звільнено правий і середній! Гарантую двадцять вузлів ходу.
— Швартуються прикордонники. Траммер, ви повинні мати досить кислий вигляд!
— Єсть, кеп!
Відповіді Лаусон уже не чув. На палубу піднялися капітан Клебанов, боцман Ясачний і радист Аввакумов, у шлюпці залишився старшина Хабарнов.
Розгорнувши на першій сторінці розмовник, Клебанов запитав:
— Єр де ді сом єр капітан?[17]
Ввічлива посмішка зникла з обличчя Лаусона, він не зрозумів запитання.
— Йей єр репресентант фор Совієт Уніон гренсе вахт[18], — поважно вимовив Клебанов.
Знову настала пауза, під час якої Лаусон, люб'язно всміхаючись, розвів руками.
— Вільді комме мед скіп докуменгер[19], — заявив капітан.
— Слухайте, капітан-лейтенанте, якою мовою ви розмовляєте? — по-російськи запитав Лаусон.
— Ви ж ідете під норвезьким флагом, — стримуючи роздратування, сказав Клебанов.
— «Беноні» приписаний до норвезького порту. Що ж до мене, то я англієць, Генрі Лаусон. Радий знайомству з вами. Вперше я зустрівся з вашими співвітчизниками на Ельбі, в сорок п'ятому році. Кілька років працював з руськими в комендатурі Берліна.
Поки капітан розмовляв з Лаусоном, боцман Ясачний, окинувши поглядом ют, побачив ще мокрі водолазні калоші з вантажем. Його увагу привернула і шлюпка без чохла, в якій під кормовою банкою лежали два туго набитих рюкзаки і саперні лопатки. Підтягнута на талях двійка була знята з кільблоків і готова до спуску на воду.
Боцман відкликав капітана Клебанова вбік і доповів про все, що бачив на юті.
Вислухавши Ясачного, капітан повернувся до Лаусона, що чекав його.
— На весь той час, поки «Беноні» перебуватиме в наших територіальних водах, радіорубку закрити, — наказав Клебанов і в супроводі Аввакумова і Лаусона попрямував до надбудови.
Нагорний з автоматом у руці пішов слідом.
Чоловік шість з команди мотобота зібралися на юті. Попіднімавши коміри хутряних курток, вони курили і з байдужим виглядом спостерігали за тим, що відбувалося.
Заряд ще не розсіявся. Снігова мла щільно закрила сторожовий корабель.
Оглянувши рубку, капітан Клебанов наказав Нагорному залишитися тут для спостереження.
З рубки оглядова група рушила в машинне відділення.
Нагорний зостався сам. Широко розставивши ноги, щоб тримати рівновагу, притиснувши до грудей автомат, він уважно стежив за поведінкою команди на юті. Сказати, що «Беноні» хитало, було б неточно. Легеньке судно, яким ніхто не керував, кидало сюди-туди, немов човник у ткацькому верстаті, але Андрій цього не відчував. Зіткнулися два світи, і він, каширський хлопчина, зі зброєю в руках стояв на рубежі між ними. Це сповнювало його хвилюючим почуттям відповідальності і усвідомленням власної сили.
Від групи людей на юті відділився один матрос, підійшов до рубки і зупинився за кілька кроків од Нагорного. Сторожко, але зацікавлено розглядав Андрій цю людину з іншого світу.
Матрос посміхнувся і, ткнувши себе в груди, сказав:
— Я Хугго Свенсон!
Нагорний мовчав — він був на посту.
Хугго Свенсон вийняв норвезьку люльку з кришечкою, набив її тютюном і спритно запалив на вітрі.
У машинному відділенні Ясачний уважно оглянув усі три двигуни. Він звернув увагу капітана Клебанова на Траммера — механік сидів на рундуку з ганчір'ям, хоча поряд стояла зручна банкетка.
— Встаньте з рундука! — наказав Клебанов.
Механік неохоче підвівся і відійшов убік. Піднявши віко рундука, Клебанов побачив шолом і ще мокру водолазну сорочку.
— Та-ак… Цікаво, — промовив Ясачний. — Невже встигли? — І, щоб перевірити свій здогад, мічман прокрутив вал середнього гвинта.
— Ви ж казали, що судно втратило хід, — нагадав Клебанов і зажадав суднові документи.
— Прошу до каюти, — кинув Лаусон.
— Машинне відділення буде закрите. Нехай механік підніметься нагору, наказав Клебанов.
Лаусон переклав наказ, і Траммер, накинувши хутряну тужурку, рушив до трапа.
Замкнувши двері машинного відділення, Ясачний піднявся останнім.
Каюта Лаусона була невеликою. Поліровані панелі і меблі червоного дерева. Пом'якшене плафонами освітлення, шовкові завіски на ілюмінаторах — все свідчило про те, що на оздоблення «Беноні» не скупились.
Відкривши тумбу письмового стола, Лаусон витяг вогнетривку шухляду, дістав суднову роль і подав Клебанову.
Список нечисленної команди був, як і належало, завірений портовою адміністрацією Пурвогена.
Звичайно, агент, котрого мали закинути, якщо він на «Беноні», приховувався під вигаданим ім'ям, проте треба було знати всі вісім імен і прізвищ за цим судновим списком.
У Клебанова була натренована професіональна пам’ять. Прочитавши кілька разів список, він закрив папку, повторив його в думці і сказав:
17
Ви капітан? (норвезьк.).
18
Я — представник прикордонної охорони Радянського Союзу.
19
Прошу пред'явити судновий документ.