Страница 14 из 52
Проводжаючи поглядом одну із таких карет, старий акробат Дальфері сплюнув і прошепотів:
— Azzemello, svegliar і morti!
Григорій, базуючись на своїх знаннях з латини, зрозумів, що йдеться про якесь «пробудження мертвих». Але перше слово, прошептане акробатом, було незнайомим. Від того слова віяло Сходом і таємницею. Він вирішив потім розпитати Дальфері, коли спаде спека і циркові зупинять вози для вечері і відпочинку.
Уже тиждень мандрував він у цирковому возі. У Львові Зормоз домовився з імпресаріо «Олімпуса», що той за зовсім символічну плату доправить школяра Сковороду до славного міста Венеції. Як тільки під весняним сонцем висохли шляхи, що вели через землі мадярів до теплих вод Адріатики, «Олімпус» вирушив на гастролі. З того часу в Григорія побільшало знань про темний світ Європи. Той світ, де буяло далеке від публічності життя «низових» спільнот, наповнених злочинцями, вагантами, ворожбитками, пройдисвітами, бездомними голіардами, повіями, релігійними дисидентами і чорнокнижниками.
Як довідався Сковорода, у підпільному житті континенту мандрівні цирки відігравали несподівано важливу роль. Актори-ваганти були об'єднані у цехові товариства — вагабунди, які мали давній і тісний зв'язок з масонами. Про джерела цього багатовікового союзу Григорій так і не зміг довідатися нічого певного. Зі скупих пояснень Дальфері, з яким він заприятелював, зрозумів, що ваганти з давніх-давен довіряли ложам свої цехові каси. Не один старий вагант закінчив своє життя сторожем або грубником у володіннях масонів. З іншого боку, вільні муляри використовували мандрівні цирки для переміщення через кордони своїх послань, грошей, заборонених книжок і втікачів. Серед масонів стало модним брати собі амант[34] із циркачок, навіть одружуватись на акробатках і жонглерках. Ніхто тепер вже особливо й не дивується, казав Дальфері, що деякі поважні матрони з титулами баронес і маркіз за юних років ходили по канату, асистували цирковим магам і танцювали на кулях. Навіть у родинах венеційських дожів є колишні примадонни мандрівних вертепів. Союз вагантів і вільних мулярів зміцнювали спільні бенкети, що відбувалися у дні літніх і зимових сонцестоянь, а також спільна боротьба з таємними службами європейських монархів і римських пап. Акробат був впевнений у тому, що саме вільні муляри домоглися, щоби в Англії п'ятнадцять років тому було відмінено переслідування за чаклунство — давній королівський закон, котрий за сотні років згубив не одну тисячу вагантів.
«Вони могутні люди, вони можуть все!» — казав про масонів Дальфері. До Сковороди він ставився, як до мешканця підпільного світу. Це ставлення зміцнила пригода, яка сталася на імперському кордоні.
Австрійські митники нишпорили у цирковому возі довго і ретельно. Промацували одяг, проштрикували довгими голками подушки і сінники, заглядали у задні проходи коням і навіть зламали дно в клітці, де жили мавпочки. Всіх акторів «Олімпуса» і Сковороду разом із ними на час обшуку відвели під навіс і наказали їм сидіти на лаві та чекати. Дальфері попередив Григорія, що потім їх також обшукають. Чоловіків просто тут, під навісом, а жінок у пофарбованій у чорне і жовте караульній буді. Фіскальні традиції імперії були давніми й помітно зміцнішали з тих часів, коли вихований єзуїтами імператор Леопольд Перший почав перетворювати монархію Габсбургів на державу, охоплену тотальним поліційним наглядом.
Череватий шандар-угорець ходив уздовж лави і пантрував. Спочатку він пильно дивився за всіма, але потім його увага зосередилась на жонглерці Амалії, дівчині молодій і привабливій. Амалія відчула увагу, почала посміхатися шандарові й розщепила два верхні ґудзики на сукманці.
У цей момент Григорій відчув, що хтось обережно штовхає його під праву руку. Він скосив оком і побачив, що циганка Лейла — фаворитка Дальфері, ворожка і танцюристка — тицяє йому під лікоть засмальцьовану колоду гральних карт. Він здивувався, але непомітно запхав карти до широкого рукава спудейської свити. Там, у рукаві, було зроблено щось на штиб секретної кишеньки і колода там зручно вмостилася.
За хвилину шандари повели жінок до буди, а старший митник запитав у акторів-чоловіків, чи не мають вони при собі зброї. Потім наказав усім встати і зняти жупани і камзоли. Він ретельно промацав шви на жупанах. Потім настала черга взуття. З розкішних зелених чобіт Дальфері зірвали підбори, а дірки на вутлих чижмах Сковороди стали ширшими. Тим часом до старшого митника підбіг один із тих шандарів, що перевертали і обмацували акторську мізерію на возах. Він знайшов там писану єврейськими літерами книгу і питався, чи вона, бува, не підпадає під митну заборону.
Старший митник заперечно похитав головою і буркнув акторам:
— Одягайтеся.
Обшук жінок тривав набагато довше. З чорно-жовтої буди вони вийшли розпатланими і розчервонілими. За півгодини «Олімпус» рушив углиб імперських земель. Коли митниця щезла за поворотом, Дальфері полегшено засміявся, пригорнув до себе Григорія і оголосив усім, хто їхав з ними у возі:
— E un vero leone![35]
Сковорода витряхнув з рукава карти і запитав:
— Хіба в Австрійській державі заборонено грати в карти?
— А ти придивись до тих карт уважніше, — порадив старий акробат.
Григорій придивився і побачив на картах незвичні емблеми. Це були зовсім не ті карти, за якими бурсаки у Києві і школярі у Пресбурзі проводили свої грішні ночі.
— Це карти Таро, — почув він голос Лейли. — За Таро в Австрії можна потрапити до пана аудитора.
— А для чого призначені ці картинки?
— За їхньою допомогою можна побачити майбутнє.
— Це ворожбитні карти?
— Можна й так сказати.
— І вони заборонені Церквою?
— Так, — втрутився у розмову Дальфері, — папа заборонив Таро. Не теперішній папа. То було давно. Але та заборона чинна й посьогодні. В цих емблемах зашифрована давня і могутня єгипетська мудрість.
— Я хотів би пізнати цю мудрість, — запалився Григорій.
— Ми ваганти, — посміхнувся у сиві вуса акробат, — ми мало розуміємося на філософії. От приїдемо до імперського міста Трієста, там тобі допоможуть у пізнанні.
— Там є філософи?
— Так, — Дальфері змовницьки підморгнув Сковороді. — Там живуть люди, які розуміються на стародавніх емблемах… Гей, Лейло, ледаща жінко!
— Чого тобі, Карло? — циганка відклала люльку з довгим чубуком і підсунулася ближче до чоловіків.
— По-перше, кидай тут курити. Воза спалиш. А по-друге, поворожи на Таро для цього юного лева. Розкинь карти. Може, у Трієсті на нього чекає палка красуня.
Лейла розкинула «анх», подивилася і розсміялась.
— Що там смішного? — насупився акробат.
— Гріго не любить жінок.
— Це не біда. Швидше стане кардиналом. А довго житиме?
— Довго. Так довго, що й сам стомиться від свого життя, — запевнила Лейла. — Його поважатимуть і віддадуть йому на збереження цінні речі. Дуже цінні речі.
— О! — підвів вказівний палець Дальфері. — Оце насправді важливо. Хто тримає касу, той ніколи не піде під церкву жебрати.
Коли сонце почало хилитися до червоного вітряного обрію, імпресаріо пан Федеш наказав валці з'їхати з битого шляху на ґрунтову дорогу. Невдовзі, під порослою дубами горою ваганти побачили заїжджий двір. Невисокий паркан огороджував стоптане поле, де стояли вози і горіли вогнища. Місце ночівлі охоронялось від розбійників — при в'їзді до двору чергували озброєні люди, а з насипного укріплення в бік діброви грізно дивився ствол чавунної мортири.
Імпресаріо пішов вечеряти до будинку, а решта циркових залишилася на возах. Григорій з Дальфері і Лейлою сіли грітися біля вогнища. Ваганти розкурили люльки, а Григорій видобув з торби сопілку і заповзявся імпровізувати. Амалія та її брат Амадео влаштувалися поряд. Але невдовзі їм набридло сидіти нерухомо — вони затіяли жонглювати камінцями і короткими палицями. Сковорода задивився на їхні рухи і перестав грати. Молоді, майже підлітки, жонглери були разюче подібними одне до одного. Груди у дівчини ще не розвинулись, а хлопець мав волосся чи не довше за сестрине. Григорій згадав, що коли Амалію під час вистав одягали у чоловічий одяг, а її брата у спідницю, то люди не помічали підміни. Він також згадав, як Федеш, дивлячись на переодягненого дівчиною і відповідно зачесаного Амадео, мовив до циркових: «Чорти би мене вхопили, але ж ця краля вийшла гарнішою за Амалію!».
34
Аманта — коханка.
35
Це ж справжній лев! (італ.)