Страница 2 из 11
Батько за одне літо дев'яносто першого втратив упевнені лінії військової виправки. Після розпаду СРСР він почав невмотивовано замислюватися, перейшов на кольорові сорти горілки і кількома бридкими істериками змусив дружину замінити золоті коронки на порцелянові. Тепер він часто повторював фразу, почуту в американському фільмі з участю Робіна Вільямса: «Если люди начинают мочиться на книжный магазин, значит, мир движется к общественному упадку».
Мітелик-молодший з цим апокаліптичним висновком не погоджувався. Світ здавався йому свіжим і корисним для споживання. Він не поспішав дорослішати, читав пригодницькі книжки і якраз почав виявляти в собі ті лукаві таланти природженого аналітика, які згодом визначили його життєвий напрям. Перше пробудження таємничого двигуна Валерикової долі відбулося завдяки маленькій комашці. Завдяки звичайній хатній молі.
У квартирі Мітеликів були високі стелі й великі вікна зі старою розсохлою столяркою. Крізь щілини, тріщини і прочинені кватирки до квартири заходили вітри, протяги та інші гості з родини повітряних потоків. Вони вихолоджували квартиру узимку, а влітку заносили на верхівки книжкових шаф і сервантів смужки тонкого рудуватого пилу. Коли вночі Мітелик-молодший вистромлював ноги з-під ковдри, гості вітали його лоскітливими доторками.
У Валерика виникла ідея дослідити невидимі русла цих прибульців і скласти тривимірну карту квартирних пасатів. Інструментом у дослідженні стала міль. Валерик впіймав її у шафі. Міль мала сріблясто-чорні крильця. Певно, через те, що живилася фарбованою в чорне кролячою шубою. Відтоді міль замешкала у сірниковій коробці й кожного дня вирушала у дослідницькі польоти. У напрямах її мандрів Мітелик-молодший зауважив певні закономірності.
Упродовж перших секунд експедиції міль-дослідниця зависала під важкою чеською люстрою. Вона ніби сканувала простір навколо себе. Потім міль вирушала у подорож. Її траєкторія спочатку нагадувала зірку. «Це — точка рівноваги потоків. Нуль. Роза вітрів», — здогадався Валерик. Від нульового пункту він розпочав складати карти протягів. Побаражувавши під люстрою, міль робила різкий пірует і колом облітала диван. На карті, відповідно, з'явився потужний кімнатний пасат, залежний від кватирки і парової батареї. Потім міль накреслювала подібну до вісімки фігуру перед фасадом серванта і вишуканою глісадою залітала під крісло. Сервантно-крісельна траєкторія виявила ще один маршрут протягів, який Валерик охрестив Малим Гольфстрімом. Цим маршрутом нагріте кімнатне повітря мандрувало до вентиляційного отвору у стінній шафі.
Досліди Валерика не залишилися таємницею. Старий артилерист зажадав пояснень. А потім ретельно перевірив карту протягів за допомогою диму, видобутого з ароматичних паличок. Основні русла збіглися, і Валерик отримав подяку від командування. З цього дня у Мітелика-старшого почали визрівати нові мрії. Вони зростали, немов соляні кристали у гарячій ропі, і регулярне споживання кольорових горілок не заважало появі свіжих граней і розгалужень на тих кристалах. Підполковнику уявилася блискуча наукова кар'єра дослідника протягів. Він вирішив не шкодувати ані грошей, ані сил задля того, щоби родове дерево Мітеликів, на якому вже визріли кілька агрономів, два лікарі-терапевти й один офіцер, прикрасилося ще й дійсним членом Національної Академії.
Найближче першотравневе свято Мітелики присвятили презентації сімейного «академічного проекту». Були запрошені поважні гості, які мали сприяти майбутній кар'єрі Валерика. Для них придбали три пляшки елітної горілки «SV Grand Prix», дві півлітрівки марочного коньяку «Георгиевский» і дві — вина «Красный камень». Вино персонально призначалося старій доцентші Найдич-Раковській, впливовій університетській п'яничці. Окрім дорогих напоїв, гостей вирішено було вразити ще й особливою стравою — велетенськими млинцями з консервованими вишнями. Для приготування велетенських млинців з горища знесли трофейну ковану пательню. Її діаметр трохи не дотягував до ста двадцяти сантиметрів.
Історія цієї видатної сковороди варта окремої розповіді. Батько підполковника і, відповідно, дід Валерика Іван Миколайович знайшов її у 1945 році в руїнах розбомбленого Дрездена. Виготовлене у п'ятнадцятому столітті, це катівське приладдя призначалося для підсмажування на смальці тих саксонських відьом і чаклунок, які відмовлялися визнати себе покритками диявола і не бажали віддатися на милість інквізиторів.
У Дрезденському музеї античаклунську сковороду тримали в запасниках. Потім прийшла світова війна. Вибухом фугасу, скинутого з американської «летючої фортеці», сковороду викинуло на світ Божий. Сержантові Радянської армії Івану Мітелику музейний експонат сподобався. Товсте дно без жодної плямки іржі й масивна дубова ручка вказували на добротну роботу. Хазяйновитий українець припустив, що в родинному господарстві таке знаряддя не стане зайвим. Він не загубив трофея ані в мандрах військовими ешелонами, ані в повоєнних кочових пригодах державного «зємлєустроітєля».
Велетенська сковорода стала династійною реліквією сім'ї Мітеликів. Задля її використання Валерикова бабуся ще за часів побудови комунізму розробила спеціальні страви. Коронною з них знайомі й друзі одностайно визнавали млинці з вишнями. Кожний млинець, розлитий на велетенській пательні й заправлений вишнями, важив не менше семисот грамів. Скручені млинці-велети викладалися на особливу порцелянову тацю, також трофейну. Вона була відповідних розмірів, видовжена, з барочними позолоченими ручками. На таці саксонські майстри зобразили мисливців у тірольських капелюхах та псів, що оточують вепра.
Першого травня 199… року Мітелики та їхні гості зібралися у їдальні навколо млинців. На чолі великого столу поставили стілець для майбутнього академіка. Заради святкової нагоди батько позичив Валерикові свою краватку з натурального шовку. Навпроти зайняв місце сам підполковник з орденами на парадному кітелі. Його дружина Віра Павлівна і Валерикова молодша сестра Анна прикрили свіжовимитими тілами і трьохсотгривневими зачісками фланги старого артилериста.
На почесне місце навпроти серванта запросили професора Надрагу, декана юридичного факультету. Професор увесь час примружував очі. Валерикові й Анні здавалося, що ці примружування є ознакою його вченої величі. Насправді ж професора сліпили відблиски від важкої біжутерії Найдич-Раковської, яку дислокували поряд із сервантом. Зліва від неї розташувався шкільний товариш Мітелика-старшого, начальник юридичного управління Обсищук, а напроти нього — друг сім'ї Мітеликів бізнесмен Новак з молодою дружиною Анжелою.
Валерика Анжела дуже цікавила. Так само, як і син артилериста, вона вчилася у випускному класі гімназії (щоправда, не тої, де здобував освіту дослідник протягів, а дещо престижнішої). Окрім того, Анжела була гарною волоокою білявкою, а білявки Мітеликові-молодшому страшенно подобалися. Навпроти Анжели — можливо, задля естетичної рівноваги — посадили ще одну ефектну білявку. Її звали Тетяною, і вона супроводжувала начальника управління. Невизначений статус Тетяни змушував Віру Павлівну час від часу нервово обмацувати поглядом її глибоке декольте. Законну Обсищукову дружину — товсту істеричну снобиху — Віра Павлівна ненавиділа усім серцем. Але й з тим, що сцикуха Таня цілком правомірно займає місце поряд із одруженим посадовцем, вона теж не могла погодитися. Таким от робом дві білявки сформували стратегічну «вісь напруження» званого вечора.
Вже на початку трапези поважний консиліум вирішив, що Валерика очікує блискуча кар'єра у галузі політики і управління персоналом. Інші сфери людської діяльності були відкинуті як неперспективні, обтяжливі й неактуальні. Міркуванням з цього приводу підбив підсумок професор Надрага, який сказав:
— Світ речей у нас переміг світ процесів. Тому треба йти туди, де фахівці вчать здійснювати владу.
— Это вы правду говорите, — погодився з професором Новак. — Пока не поздно, надо захватывать территории.