Побачити Алькор

— Почекай, нє гоні конєй. Чого ви хочете?

— Джаву в обмін на гарантії невикористання запису.

— Джаву за вкрадений Генератор і гарантії.

— Перепрошую, про який генератор йдеться?

— Не путай мене, мусор. Усе ти розумієш.

— Не розумію, вибачте.

— Тоді запитай у жидомасонів. Це ж тепер твої ближні.

— Якщо ви, Володимире Мансуровичу, наближуєте до себе чорних магів, то не думайте, що всі наслідуватимуть ваш приклад.

— От бачиш, — прохрипів олігарх. — А ліпив тут горбатого, що нічого не розумієш. І не сподівайся, що мене на понт візьмете. Баркас свого часу теж сподівався.

— На понт вас бере Ерікан. Він уже вибачив вам, що ви в нього відібрали кохану жінку? Чи вирішив помститись руками масонів?

— Що ти мелеш?

— Умови обміну залишаються без змін: Джаву за гарантії невикористання. Все. Даю вам на прийняття рішення одну годину, — директор різко вимкнув зв'язок.

Кілька хвилин усі мовчали. Потім Лавр запитав:

— Якщо не секрет, Іване Ваграновичу, звідки у вас інформації про кохання Ерікана до Поліни?

— Я старий опер і навчився сам робити висновки, — директор начепив окуляри і подивився на монітор. — Навіть якщо я помилився, ця версія змусить Агамова замислитись. Чим довше він буде думати, тим гірше для чаклуна.

Раптом ожив селекторний зв'язок. На пульті спалахнув зелений вогник диспетчерської.

— Іване Ваграновичу, у нас «чепе»! — виринув з апарата голос чергового.

— Що сталось?

— Та дівчина, яка у кімнаті відпочинку…

— Що з нею?

— Вибігла з ножем, хотіла бігти до вас, на другий поверх. Ми її зупинили. Намагалася мене вдарити, а потім порізала собі руки. Уся в крові.

— Негайно зв'язати і викликати лікаря… Грінченко, відставити! — крикнув шеф, побачивши, як зірвався Лавр. — Ти їй не допоможеш…

Але Лавр уже біг сходами на перший поверх. Там черговий і два бійці охорони намагалися зв'язати Мармуру, з горлянки якої виривалися дикі звуки. Вимазана власною кров'ю, дівчина відбивалась від них із силою дорослої людини.

— Припини… — почав Лавр, але зіткнувся поглядом з очима Мармури. В них не було нічого свідомого.

— Що за дурка? — вкушений дівчиною боєць вдарив її по голові.

— Не смій бити, — заборонив йому Лавр, ловлячи брикливі ноги Мармури. — Це маг заліз їй до мозку. Треба вколоти їй заспокійливе.

Учотирьох вони нарешті зв'язали дівчину і занесли її до кімнати відпочинку. Приступ минув раптово. Очі заплющилися, м'язи розслабились. Лікар з'явився за кілька хвилин, увів Мармурі цереброл і перев'язав порізи.

— Нічого страшного, — сказав він. — Судини не зачеплені, порізи неглибокі. А ось щодо мозкової діяльності… Треба буде пізніше ціннорізинчиком проколоти, протестувати. Я можу порекомендувати досвідченого спеціаліста з трансгіпнотичної терапії.

— Отже, з «дахом» будуть проблеми?

— Сподіваюсь, що ні, Лавре Станіславовичу, але ж ви самі розумієте: якісь паранормальні впливи… А можливо, й НЛП[48]. Тут не може бути однозначних прогнозів.

— Звідки вона ніж узяла? — поцікавився Лавр у чергового, коли лікар пішов.

— Напевне, у господарському блоці, Лавре Станіславовичу, — черговий підняв з підлоги закривавлений кухонний ніж. — Це наш ніж, з кухні, он літеру «А» на ручці нашкрябано.

Година, виділена Агамову для прийняття рішення, майже минула, а з офісу олігарха не надійшло жодного повідомлення. Коли добігали останні хвилини ультиматуму, напруження в директорському кабінеті досягло максимуму. На екрані монітора таймер відраховував секунду за секундою. Кабарда відклав розпочатий бутерброд і підійшов до вікна. Лавр зауважив, що великий палець на його правій руці почав смішно сіпатись.

— Він що, повний ідіот? — не витримав мовчання Пальц. — Заради чого…

— Валеро, помовч, — зупинив його шеф. — У нас все готово для вкиду компромату?

— Все готово, — підтвердив Лавр. — Список розсилки максимально розширений. Відеофайл прикріплено. Лишилось дати команду «відправити».

— Пригальмуй на п'ять хвилин, Іване, — Грінченко вперше почув, як Кабарда звертається до директора на «ти». — Заради Олега, пригальмуй.

— Ні, Миколо, — похитав головою шеф. — Я не гальмуватиму. З цим крокодилом не можна гратись. Він вирішить, що ми з'їжджаємо з теми, і почне тиснути. Такі в них правила. Компромат буде вкинуто секунда в секунду. Лавре?

— Я готовий.

Пальц голосно матюкнувся.

На моніторі виник сигнал виклику.

— Це не офіс Агамова, — визначив Лавр.

Директор увімкнув комунікатор.

— Привіт, Ваня! — почулось з нього.

— Хто це?

— Не впізнаєш? Багатим буду.

— Ні, не впізнаю. Прошу назватися.

— Це Сулименко.

— Добридень, Олександре Андрійовичу.

— Який там в дупу день, Ваня. Не добрий день, а люта ніч.

— У вас є для мене якесь повідомлення?

— Мене попросила тобі подзвонити Поліна Юріївна Агамова.

— Я поставив запитання перед Агамовим, чекаю відповіді від нього.

— Від нього відповіді не буде.

— Тоді й з Агамовою нема про що розмовляти.

— Ти не зрозумів, Ваню. Агамов зажмурився.

— Тобто? — Директор приставив до губ палець, побачивши, як зірвалися з місць його співробітники.

— Покінчив із собою. Двадцять хвилин тому… Отакої, Ваню. Ти ж у нього в кабінеті ніколи не був, ні? В нього там набір самурайських мечів. Хороші мечі, роботи Дойзо. Він собі сепуку зробив. Ритуально. Навіть прощальний вірш написав. Ми вже викликали ментів.

— Прошу передати Поліні Юріївні мої співчуття.

— Передам. Поліна Юріївна передає тобі, що готова обміняти твого заступника на гарантії невикористання запису. Задоволений?

— А хто дав Поліні Юріївні повноваження на такі дії?

— Дурне запитання, Ваню. Вона ж головна спадкоємиця Мансуровича.

— Хіба вже оголошено заповіт?

— Він ніколи не був секретним. Принаймні, що стосується «Ратлону», то я і мої люди виконуємо накази Поліни Юріївни.

— Ясно. Де ви передасте нам Джаву?

— Не спіши. Ми ще з тобою не вирішили щодо гарантій. Ми вже з Поліною Юріївною про це подумали і от що вирішили. Ми пропонуємо, щоби гарантом невикористання вашого компромату виступив Юхан Менген, а нотаріусом, який фіксуватиме угоду і забезпечить їй конфіденційність, — Костянтин Равзер.

— Якщо буде гарант усної угоди, то нащо потрібний ще й нотаріус?

— Так хоче Поліна Юріївна.

— Дуже громіздка схема. Фактично два гаранти. Але якщо ви так наполягаєте…

— Громіздко, зате надійно.

— Равзера я знаю. Приймається. А хто такий Менген?

— Швед, далекий родич королівської родини. Представник банківської групи «Амбер-Норгезе» в Україні. Позаштатний радник нашого прем'єра. Його репутація поза підозрами. Минулого року він виступав посередником-на-довірі у процесі ділового розлучення співвласників нафтодобувної корпорації. Ти мав би чути, тамтешні розборки навіть газети перетирали…

— Нам треба вивчити цю кандидатуру.

— Вивчай.

— Я передзвоню за цим номером за дві години.

— Без питань. Дзвони.

— Я сподіваюсь, ви не в підвалі Джаву тримаєте?

— З ним усе гаразд, не хвилюйся. Ми Олега Марковича знаємо і поважаємо. Зла йому не робимо, коньяку-горілки наливаємо.

— А поспілкуватися з ним можна?

— Але недовго.

— Лише два слова.

— Без питань, — було чути, як Сулименко наказав комусь: «Давай його сюди!». За хвилину голос Джави глухо і повільно промовив: «У мене все гаразд, Іване Ваграновичу, не хвилюйтесь».

— Тримайтеся, Олеже Марковичу, ми працюємо над вашим звільненням, — підбадьорив старшого техніка шеф.

— Чуєш, все гаразд, — це вже був голос Сулименка.

— Чую. Я передзвоню. До побачення.

Директор відключив комунікатор і знайшов у стільниковому номер Леона Федоровича. Той довго не брав слухавку.

— Вибачте, що розбудив вас, — сказав директор, коли юрист озвався. — У нас надзвичайні події, форс-мажор повний. Агамов покінчив із собою… Так. Уявіть собі, Леоне Федоровичу, ще годину тому погрожував нам, тримався надзвичайно впевнено, навіть нахабно, а потім випустив собі кишки самурайським мечем. Раптом розхотілося пацану жити… Десь півгодини тому. Так… І я кажу: дивні дива Господні. Дзвонив Сулима. Запропонував від імені невтішної вдови обмін Олега на наших умовах. Так, вони там усе встигли обміркувати… І я дивуюсь… Усім тепер керує невтішна вдова… Каже, що законно. Гарантом пропонує якогось Менгена, шведського банкіра. Нотаріусом — Костю Равзера. Так, саме так: гарант плюс нотаріус… І я такої думки… Чекаємо вас тут, Леоне Федоровичу. Треба, я думаю, у першу чергу порадитися щодо Менгена. Я хвилин за двадцять вишлю за вами Валеру з хлопцями. Береженого Бог береже.

48

НЛП (нейролінгварне програмування) — розповсюджена в пресі назва для означення широкого спектра технологій вербально-знакового та бар'єрного кодування людської підсвідомості.