Побачити Алькор

— Вона за крутого заміж вийде, — вставила свої п'ять копійок Беконті.

— Я сама крутою буду, — сказала Мармура. — І, до речі, з отої шмати я хочу п'ятдесят відсотків.

— Її ще продати треба, — зауважив Корецький.

— Ну, ви ж дядька серйозний, маєте серед бізнюків різних наворочених корєфанів.

— Бізнюкі такими речами не цікавляться.

— Не цікавляться? Так це ж антикваріат. В антикваріат усі вкладають.

— Це дуже специфічний антикваріат.

— А так щоби я зрозуміла, сказати можете? — Очі Мармури, немов два буравчики, впилися в обличчя журналіста.

— Спробую. Розумієш, такими речами переважно цікавляться містики, маги. Це кабалістична таблиця. Річ, що належить до давнього секретного єврейського вчення.

— То які проблеми? Треба, значить, шукати єврейських бізнюків. Он у нас на районі Родерман торговий центр і два кабаки тримає.

— Родерман… — Корецький засміявся. — Я сумніваюсь, що Родерман за цю таблицю дасть більше двадцяти баксів.

— Треба йому показати, а там вже подивимось.

— Я планую показати її одному одеситу. Він людина знаюча.

— Коли?

— Післязавтра.

— Тоді я у вас тут поживу до післязавтра, харе?

— А батьки?

— Я мамі подзвоню. Бекі їй скаже, що ми по відику серіал дивимось. Сорок вісім серій.

— Боїшся тих розкопувачів?

— Само собою, шо боюсь. Без волини я голіма, — видала каламбур Мармура. — Але й ви б свою «кришу» підірвали. На всяк випадок. А то ті деградоси нас звідси викурять або постріляють. Може, в них і гранати є.

— Я викличу детектива.

— Краще кількох.

— Але ми не скажемо йому про циліндр.

— А як?.. — не зрозуміла Мармура.

— Ми скажемо, що погрози в записці пов'язані з тим, що сталося на моїй роботі. Тоді послуги детектива оплачуватиме фірма.

— А так можна?

— Всьо можна, єслі астарожно.

В окремому кабінеті респектабельного київського ресторану двоє добродіїв чекали на замовлені страви. На екрані плазмового телевізора форвард «Манчестера» намагався обійти рухливий ромб, складений з чотирьох гравців «Арсеналу».

— Ввімкнути звук? — спитав один із добродіїв, кивнувши в бік телевізора.

— Не треба. Місце перевірене.

— Вам уже доповіли про останні події у Храмі?

— Що ти маєш на увазі під «останніми подіями»?

— Те, що Корецький привіз туди профана.

— Навіть у перевіреному місці, брате, не варто називати прізвищ.

— Вибачте, Суверене.

— Він привіз його за наказом Великого Майстра. Великий має право призначати незалежне розслідування. Тобто робити дурниці. Зрештою, ті, хто напав на Храм, розраховували саме на таку його реакцію. Вони добре поінформовані.

— А сенс?

— У них в охоронному агентстві є «кріт».

— Це припущення?

— Це логічний висновок.

— Той профан, якого привіз брат К.?

— Не обов'язково. Профан звітує керівникам своєї контори, відповідно, інформація про Храм, його охоронні системи та все інше потрапляє до рук «крота».

— Звідки вони знали, що Великий Майстер звернеться саме до цього агентства?

— Директор агентства — близький родич Великого Майстра. Чоловік його рідної сестри.

— Як усе просто… Отже, вони знають про Генератор.

— Братство ніколи не страждало від дефіциту зрадників.

— Але, Суверене, наскільки мені відомо, кількість тих, хто знає, обмежена. Дуже обмежена.

— Це правда. Є припущення, що інформація могла потрапити до ворогів від хранителів попереднього покоління.

— Вороги так довго чекали?

— Можливо, в них не було замовника. Для таких операцій потрібний відповідний ресурс. Але можуть бути й інші пояснення. Наприклад, інформація знаходилась у банківському сейфі, доступ до якого спадкоємці померлого зрадника отримали лише після тривалої судової тяганини. Або щось подібне.

— Це лише припущення?

— Це версія тих, хто займається вирішенням проблеми.

— Я зрозумів. Але це питання потребує негайного прояснення.

— Над цим працюють.

Добродії надпили охолодженого вина з вузьких високих бокалів. У телевізорі футбол змінився рекламою. Смаглява дівчина вигинала тіло і блаженно примружувала очі, використовуючи шампунь лимонного кольору.

— Суверене, — той з добродіїв, який запитував, нащось стишив голос до шепоту, — старші брати казали мені, що у Храмі зберігається лише частина Генератора. Отже, інша частина перебуває у безпеці?

— Друга частина зберігалась у схованці. Учора наша людина перевірила ту схованку. І як ти гадаєш, брате, що вона там побачила?

— О Господи!

— Отож-бо й воно, брате.

Розділ 11

Дзвінок Корецького застав Лавра за роботою. Коли почав стрибати сотовий, він саме докреслював оптимальну схему розташування зовнішніх відеокамер на будівлі Храму.

— Записка на дверях? Погрози? — перепитав Грінченко. — А що вимагають? Ага. Добре, я зараз приїду, диктуйте адресу.

— Щось сталося? — запитала Людмила, молодий працівник відділу аналітики.

Вона щойно зайшла до кабінету тактичного підрозділу агентства, і солодкавий аромат вечірніх парфумів домішався до запахів копченої риби, кави і принтерного паперу.

— Представникові клієнта якусь записку на двері повісили, — відповів Лавр, фіксуючи адресу Корецького в записнику свого сотового. — Треба туди поїхати розібратись. А в тебе що новенького?

— Я промоніторила бази даних за твоїм запитом. — Людмила поклала перед Лавром стос паперів і сіла за сусідній столик. — В Україні реально мало організацій з чіткою антимасонською спрямованістю. Значно менше, ніж у Росії і Польщі. Є, скажімо, зареєстроване національне відділення «Глобальної антиасонської ліги», але там сидять якісь незрозумілі творчі інтелігенти. Фінансує їх агрофірма з Полтавщини. Тобто фінансує — це сильно сказано. Платить за офіс. Він розташований у житловому будинку на Дарниці. Уже третій рік вони анонсують, що роблять сайт, але так його і не зробили. Видають і продають на Петрівці антимасонські брошурки. Такі чорно-білі саморобні зшитки. Явно ліва публіка, без грошей і зв'язків. Навряд чи вони змогли б знайти Храм і організувати напад.

— Ясно. Хто ще?

— Побіжно заявляють про своє «антимасонство» кілька крайньо правих політичних угруповань, але вони також без жирного фінансування. І ці б, гадаю, не ризикнули. Вони під «конторою» ходять. Такий собі дрібний рекет з політичною мотивацією. Та й масони в їхніх списках на шістнадцятому місці.

— А може, це їх «контора» вмотивувала?

— Хіба що в них там дах поїхав. Це ж псування міжнародного іміджу і все таке… — Людмила крутнула стілець так, щоби Лавр міг бачити її довгі ноги. — Ще є кілька церковних братств. Це вже публіка більш серйозна і жирна, але, в цілому, теж щільно контрольована. За нашими даними, масони ефективно й плідно працюють практично зі всіма лідерами церковних конфесій. Щоправда, у них конфлікт з «Опус Деї».

— А це що за звір?

— Що за звір? — здивовано перепитала дівчина. — Ти що, Дена Брауна не читав?

— Вибач, котику, не читав. І не читатиму. Часу не маю для читання.

— Даю довідку. «Опус Деї» — впливовий католицький орден. Повна назва «Прелатура Святого Хреста і Opus Dei». Переклад назви: «Божа справа»[9]. Створений у минулому столітті в Іспанії. Точніше, у тисяча дев'ятсот двадцять восьмому році. Структури ордену динамічно розвиваються у всьому світі. Сьогодні він фактично виконує в католицькій церкві ті функції, які у сімнадцятому і вісімнадцятому століттях виконували єзуїти. Діяльність ордену таємна, членами можуть бути не тільки монахи, але й миряни. Існує два рівні втаємничення — зовнішній і внутрішній. Керівники внутрішнього носять звання «інскриптів» — записаних. Теперішний лідер ордену — Хав'єр Еццеварія Родрігес. Обіймає цю посаду з тисяча дев'ятсот дев'яносто четвертого року. Вся діяльність «Опус Деї» суворо законспірована. Члени ордену борються з новітніми викликами…

9

Насправді назва ордену більш багатозначна і може бути перекладена і як «Боже завдання», і як «Божа споруда».