Страница 11 из 28
Новий бізнес придумав Сава. Він сидів вечорами на кухні і переглядав рекламні газети.
— Дивись, — сказав він одного разу старшому брату, котрий газет не читав і цілими днями тягався по базару, а тут випадково забіг додому і нервово ходив кімнатами, час від часу натикаючись на колючий дріт? — Дивись — тут рекламують усе, тут рекламують навіть такі штуки, про які я ніколи не чув, на першій сторінці навіть є реклама боїв без правил серед інвалідів, а в розділі «Культура і відпочинок» рекламують щотижневі збори євангелістів під пам'ятником першим комсомольцям у парку Артема.
— І що? — не зрозумів Гриша.
— Ти дебіл, — сказав йому брат, — ти не знаєш, хто такі перші комсомольці чи хто такі євангелісти?
— Мені по хую євангелісти, — відповів йому Гриша.
— Разом з тим, — погодився із ним Сава, — дивись, яка річ — ніхто не рекламує ритуальні послуги.
— Ритуальні послуги? — здивувався Гриша, — це що за послуги такі, щось на зразок інтиму?
— Не зовсім, — сказав Сава, — це коли поминки, розумієш — там, вінки, гроби, в крематорії коли спалити треба — тоді це ритуальні послуги.
— Так ясно, що не рекламують, — зрозумів брата Гриша, — у нас же крематорії державні.
— З чого ти взяв? — не повірив Сава.
— Ясно, що державні, — запевнив його Гриша, — я тут Жоріка бачив, пам'ятаєш Жоріка? Ну, Жорік, йому ще чечени вухо відрізали за борги; самі і в лікарню відвезли, а хірурги вже після зміни були, пришили йому вухо, але не тим боком, довелось ще раз везти, перешивати, пам'ятаєш?
— Ну? — сказав Сава.
— Так він працює в крематорії, істопщиком.
— Ким?
— Істопщиком, і за проїзд ніколи не платить, у нього корочка, він бюджетник, до того ж пільговик, ну, йому з цим вухом інвалідність дали.
— Трусить він — твій Жорік, — не повірив Сава братові, — якщо крематорії справді державні, то до якого міністерства вони входять?
— Не знаю, — відповів Гриша, — може, до вугільної промисловості.
Але Сава вже почав думати. Сфера ритуальних послуг приваблювала своєю незайманістю та можливістю розвернутись відразу широко й з понтами. Сава навів справки, Гриша зустрівся з Жоріком і напоїв його в зюзю. Доки Жорік ще тримався на ногах, він поводився зверхньо, вимагав чистих серветок і пива до водки. Потім попустився і став плакатись, сказав, що давно пішов би з істопщиків, що йому жмури вже ночами сняться, але куди ж він піде, там колектив, його поважають, на день народження грамоту дали, план вони виконують і взагалі.
— Ага, — сказав Гриша, — план. Значить, ви таки бюджетники?
— Да, — розплакався знову Жорік, — ми бюджетники. До того ж пільговики.
— А в чому фішка твоєї роботи? — запитав Гриша.
Жорік помовчав, попросив ще одну чисту серветку, витер сльози і сказав:
— Фішка моєї роботи, Гриша, в моїй безвідмовності, розумієш?
— Поясни, — попросив Гриша.
— Я істопщик? — сказав Жорік і знову витер сльози, — я спалю кого завгодно, хоч маму рідну. На мені зав'язана демографічна ситуація в ленінському районі, січеш? Якщо я завтра здохну, топка стане і вже мене спалити буде нікому, січеш? Тому що це я тримаю топку теплою, а котли прогрітими. Я, можна сказати, взагалі тут центровий. До речі, пиво буде?
— Ну, у вас же не єдиний у місті крематорій, — справедливо здивувався Гриша.
— Так-то воно так, — відповів Жорік, — а ти спробуй спалити жмура в сусідньому районі, я подивлюсь. Ми ж бюджетники, у нас все прописано, у нас план, я жмурів зранку закидаю, у мене топка завжди прогріта, січеш? — знову запитав він. — Зі жмурами головне що? Головне — порядок. Зупини я котли, охолоне топка — куди жмура кидати станеш? Жмур, він чекати не буде, він розкладатися почне. Так що від мене тут уся демографічна ситуація й залежить. — Безперечно, під демографічною ситуацією Жорік розумів щось своє.
Гриша задумливо кивав головою.
— То що виходить, — сказав він нарешті, — вся фішка в тому, що ви бюджетники?
— Да, — сказав Жорік не без задоволення, — у цьому вся фішка.
— Значить, виходить, — говорив далі Гриша, — якщо я побудую поруч свій крематорій, на більш людських умовах, то я вам увесь бізнес переб'ю?
— Що ти, — занепокоївся Жорік, — а істопщика де візьмеш? Жмур, він істопщика потребує.
— Ну, істопщик не академік, — задумливо сказав Гриша, — ось ти, наприклад — що закінчував?
— Музичне училище, — сказав Жорік, — по класу баяна.
— Так що ж ти в істопщики пішов?
— Я з коня впав — сказав Жорік.
— З якого коня?
— Мене після одного концерту додому на коні везли, п’яного. І я впав із коня. Зламав середній палець. Пробував грати далі, але не всі ноти беру, січеш?
Тоді брати зібрали нараду і почали радитись. Гриша, ще далі перебуваючи під враженням розповідей про жмурів, пропонував відкрити приватний крематорій, наприклад в котельні, завезти туди імпортний фінський котел і влаштувати з Жоріком стахановські змагання. Загалом, Гриша до ідеї ставився легковажно, складалось враження, що він збирається відкривати сауну. Сава натомість поважно заперечував, акцентуючи на тому, що імпортний фінський котел, по-перше, ще дістань, а по-друге, він, сука, стільки електрики жере, що вони по бабках просто не потягнуть.
— Послухай, — казав він Гриші, — котли-мотли, це все несерйозно. Треба нормальний бізнес ставити. Треба запускати повний комплекс ритуальних послуг, від а до я.
— Від а до я — це як? — питався Гриша, — це що — самим жмурів збирати на вулицях?
— Від а до я — це повний комплекс послуг, — пояснював Сава, — з крематорієм, з бабками-плакальницями, з виготовленням пам'ятників. Столовку можна відкрити, щоб відспівувати було де. Налагодити сервіс потрібно, народ сам до нас потягнеться.
— Ось у цьому я сумніваюсь, — відповів на це Гриша.
За якийсь час брати викупили земельну ділянку в межах міста. Пожежники хотіли бабок, але Сава переконував їх, що проект некомерційний, а отже, бабок за це брати не можна.
— Це ж екологічно важливий архітектурний об'єкт, — пояснював Сава пожежникам, — це ж легені міста, це потрібно нам усім.
— Нам це не потрібно, — заперечували пожежники.
Врешті з пожежниками домовились.
Гриша знову зустрівся з Жоріком, Жорік затягнув було свою сагу про жмурів та істопщиків, але Гриша коротко попросив намалювати йому схему котла.
Сава подивився на малюнок Жоріка, мовчки віддав його Гриші і попросив знайти священика.
— Що, відспівувати будемо? — поцікавився Гриша.
— Потрібно освятити місце, — сказав Сава, — щоб бізнес пішов.
Гриша знову зустрівся із Жоріком.
— Послухай, — сказав, — ви ж там відспівуєте своїх жмурів?
— Ну да, ну да, — завівся Жорік із півоберта, — жмура його відспівати потрібно, аякже, перш ніж у топку, жмур він відспіваний має бути. — Через Жоріка Гриша вийшов на отця Лукіча, Жорік дав йому довгий номер мобільного. Гриша подзвонив.
— Я віддзвоню, — коротко сказав отець Лукіч, — у мене безлімітний. — Домовились про зустріч у кафе. До кафе отець Лукіч під'їхав на вишневого кольору беемве. Брати розповіли йому про свої плани. Отець Лукіч задумався. Попросив собі пива до водки. Випив.
Задумався ще раз.
— Добре діло робите, хлопці, — сказав нарешті, — добре. Хай господь вас благословить, — перехрестив він братів, а разом із ними й сусідній столик. За сусіднім столиком притихли.
— То що, отче, — почав Сава, — можна на вас розраховувати?
— Можна, — розважливо сказав отець, — можна… Але якщо ви думаєте, що я вам щодня буду ваших жмурів відспівувати, то краще забудьте про це…
— Що ж робити, отче? — запитав Сава.
Отець помовчав.
— Капличку вам треба, хлопці, капличку…
— Капличку?
— Так, — задумливо почісуючи руду бороду, сказав отець, — капличку… Капличку. І водки.
— Водки? — не зрозумів Гриша. — Да, мені водки. І капличку.
— А капличку освятите? — поцікавився Сава, перш ніж замовляти водку.
— А чого ж? — далі розважливо вів отець, — капличку освячу. Приїду до вас, у мене машина своя, освячу місце, організуємо молебень, проти злого ока, проти голоду, проти мору.