Страница 20 из 76
Ця велика, помережана складками осіння ніч, поросла тінями, розпросторена вітрами, у тих своїх темних складках чаїла світлисті кишені, мішечки з барвистим дріб’язком, з пістрявою безліччю шоколадок, печива, колоніальної строкатості. Ті ятки і буди, позліплювані з коробок від солодощів, яскраво пообвішувані рекламами шоколаду, забиті мильними шматочками, веселим несмаком, позліткою, станіолем, кремовими трубочками, вафлями і м’ятними цукерками різних кольорів, були пристанівками легковажності, брязкальцями безтурботності, розпорошеними в нетрях велетенської, заповненої лабіринтами та роздмуханої вітрами ночі.
Великі й темні юрби сунули в темряві, в галасливій мішанині, човганні тисяч ніг, лепетанні тисяч ротів — густа і щільно збита докупи процесія, що тяглась артеріями осіннього міста. Так і текла ця ріка, переповнена гомоном, темними поглядами, хитрими зазираннями, ця пошматована розмова, посічена кусниками бесіда, велика січка пліток, сміху та гамору.
Здавалося, що то рушили юрмами осінні сухі маківки, сіючи маком — голівки-брязкальця, люди-калаталки.
Батько ходив яскраво освітленою крамницею, наслухаючи, — сильно знервований і весь кольоровий від плям на щоках, із блискучими очима.
Крізь вітринне скло та вхідні двері доносився далекий шум міста, придушений гомін пливкого натовпу. Над тишею крамниці палахкотіла світлом гасова лампа, що звисала з високого склепіння і витісняла найменші сліди тіні з усіх шпарин та закамарків. Порожня простора підлога порипувала в тиші; у цьому світлі вона лічила вздовж і вшир свої блискучі квадрати, шахівницю великих плиток, які говорили одні з одними потріскуваннями, тут і там відповідаючи самим собі лункими хряскотами. Зате тканини лежали тихо, безмовні у своїй повстяній пухнатості, і перекидалися поглядами уздовж стін за батьковою спиною, обмінюючись від шафи до шафи тихими змовницькими знаками.
Батько наслухав. Здавалося, ніби в цій нічній тиші його вухо видовжується й розгалужується по той бік вікна фантастичним коралом, червоним поліпом на хвилях нічної мутняви.
Він наслухав і чув. Із дедалі більшим неспокоєм він чув той віддалений приплив дедалі ближчих юрмищ. Вражено роззирався порожньою крамницею. Шукав продавців. Але вони, темні і руді ангели, кудись відлетіли. Він залишився сам, у тривозі перед натовпами, що от-от мали залити крамничну тишу нищівною голосною масою і розхапати, розібрати поміж собою всю цю багату осінь, що роками назбирувалась у просторих затишних коморах.
Куди поділися продавці? Куди пропали ті красені-херувими, зобов’язані стати на захист сукняних темних шанців? Батько болісно запідозрив, що вони саме грішать десь у нетрях будинку з дочками людськими[81]. Застигнувши у гризоті, з блиском в очах, посеред світлої крамничної тиші, він внутрішнім слухом уловлював, що діється в нетрях будинку, в задніх коморах цієї великої кольорової ліхтарні. Будинок відкривався йому покій за покоєм, комора за коморою, ніби зроблений з карт. Отож він бачив гонитву продавців за Аделею всіма порожніми ясно освітленими кімнатами, сходами вниз і вгору, поки вона не вирвалася й забігла на таку ж освітлену кухню, де забарикадувалася креденсом.
Там вона й стояла, захекана, сяйлива і радісна, усміхнено кліпаючи довгими віями. Продавці хихотіли, присідаючи за дверима. Кухонне вікно було відчинене в чорну велику ніч, сповнену шамотань і плетив. Чорні відхилені шиби палахкотіли відображенням далекої ілюмінації. Лискучі каструлі й бутлі нерухомо стояли довкіл і лисніли в тиші масною емаллю. Аделя обережно вихиляла з вікна своє кольорове розмальоване лице з трепетними очима. Вона виглядала продавців у темному подвір’ї, впевнена в їхній засідці. І от вона їх побачила: обережно, гусачком, один по одному вони скрадалися до вікна підвіконним карнизом уздовж стіни, червоної від спалахів далекої ілюмінації. Батько закричав у гніві та розпачі, але в цю мить гамір голосів зробився цілком уже близьким і знагла освітлені крамничні вікна заповнилися людськими обличчями, покривленими від сміху й розбалаканими, з носами, розплюснутими на лискучих шибках. Батько побагрянів від обурення і застрибнув на ляду. Й коли натовп рушив штурмом на ту фортецю й галасливо попер усередину, батько з одного стрибка досяг полиць із сукном і, виснучи понад юрбою, щосили задув у великий роговий тромбон, сурмлячи тривогу. Проте склепіння ніяк не сповнювалося шумом ангелів, які поспішали б на допомогу, натомість кожному стогону труби відповідав сміхом великий хор натовпу.
«Якубе, до діла! Торгуй же, продавай!» — кричали всі, і ці крики, багато разів повторені, ритмізувалися в хорі й поступово ставали мелодією рефрену, що її виспівували всі ті горлянки. Тоді батько здався, зістрибнув з високого карнизу і з криком пустився на барикади сукна. Звеличений у гніві, з головою, твердою, ніби багряний кулак, він вибіг, як бойовий пророк, на суконні шанці й зашаленів опором. Усім тілом він упирався в тяжезні згортки бавовни й виважував їх зі свого рубежу, підлазив під велетенські сувої сукна і звалював їх на згорблені плечі, щоб із висоти галереї скидати їх із глухим гуркотом на ляду. Згортки летіли, з лопотінням розгортаючись у повітрі і стаючи величезними корогвами, полиці звідусіль вибухали драпіруваннями, водоспадами сукна — немов від удару Мойсеєвим жезлом[82].
Так виливалися запаси шаф, ґвалтовно звергаючись і широко плинучи ріками. Барвистий вміст полиць випливав, більшав, множився й заливав усі столи та ляди.
Стіни крамниці зникли під могутніми утвореннями тієї суконної космогонії[83], під усіма тими гірськими пасмами, що громадилися в потужні масиви. Поміж схилами гір відкривалися широкі долини, а серед просторого пафосу вершин проламувалися лінії континентів. Крамничний простір поширшав і став панорамою осіннього краєвиду, з озерами й далечінню, а на тлі цих лаштунків батько пересувався поміж гірських складок і долин фантастичного Ханаану[84], ступаючи широкими кроками, з руками, пророчо перехрещеними у хмарах, ударами свого натхнення творячи лице ландшафту.
А внизу, в підніжжі того Синаю, що виріс із батькового гніву, метушився, лаявся, гендлював і вшановував Баала[85] народ. Його представники хапалися за тканинні складки, обгорталися кольоровими сукнами, обмотувались імпровізованими плащами стилю доміно[86] і безладно мололи язиками.
Батько зненацька виростав над цими гендлярськими групами і, видовжений гнівом, побивав згори всю оту ідолопоклонницьку масу потужним словом. Потім, під’юджуваний розпачем, він видряпувався на найвищі галереї шаф, ошаліло ганяв бантинами[87] полиць, лункими дошками оголених риштовань, переслідуваний видивами безсоромної розпусти, яку передчував за своєю спиною, в нетрях власного дому. Продавці якраз досягли залізного балкону на висоті вікна і, вчепившись у балюстраду, заламали Аделю в поясі та витягли її через вікно — вона лише кліпала, волочучи за собою свої стрункі ноги в шовкових панчішках.
У той час, як батько, вражений огидністю гріха, гнівом своєї жестикуляції зливався із жахом усієї картини, безтурботний Баалів народ унизу віддавався розперезаним веселощам. Якась пародійна пристрасть, чи то зараза сміху опанувала юрбою. Як можна було вимагати споважніння від цього збіговиська людей-калатал, від цих пустих товкачів! Як можна було вимагати розуміння батькових великих печалей від цих млинків, що ненастанно перемелювали кольоровий непотріб слів! Глухі до гуркотань пророчого гніву, всі оті гендлярі в шовкових бекешах[88] присідали малими групками навколо складчастих сукняних пагорбів, багатослівно розтрушуючи серед сміху переваги товару. Ця чорна біржа розносила своїми прудкими язиками шляхетну субстанцію краєвиду, подрібнювала її січкою балаканини і замалим не ковтала.
81
Безумовно алюзія до тексту Біблії (Буття, 6: 1—3).
82
Алюзія до біблійної сцени, в якій Мойсей видобув воду зі скелі (Вихід, 17: 5—7).
83
К о с м о г о н і я (з гр.) — сукупність уявлень про походження і початковий стан світу; тут: матерія у процесі формування Всесвіту в могутньому космічному вимірі.
84
Х а н а а н — біблійна країна, в якій жив Яків та його рід.
85
Б а а л — ханаанське божество або група божків, причетних до природи і плодовитості (див. напр., у Книзі Суддів 6: 25—32).
86
Тут: плащ із каптуром, який спершу носили тільки ченці, згодом маскарадний стрій.
87
Б а н т и н и — див. у «Птахах», прим. 2 (в електронній версії — прим. 20). Тут: радше в етимологічному значенні: окіл, оточка — в цьому випадку полиці, що йдуть периметром приміщення.
88
Ш о в к о в і б е к е ш і — одяг ортодоксальних євреїв, довгі накидки, врізані в талію і з заднім розрізом, схожі на бекеші угорського походження, що були популярні в Польщі починаючи із XVII ст.