Буремні дев'яності

— Хто це? — спитала Саллі.

— Це Вайолет. Вайолет О’Брайєн. У неї просто ангельський голос. Працює офіціанткою в барі, — буркотливе пояснював Кон, відкорковуючи шампанське. — Славне дівча. Кілька місяців тому приїхало з Кулгарді. Я знав її батька. Більше року, як пішов на розвідку й наче у воду впав. Залишив жінку з купою дітей. Вайолет найстарша.

Його майже не було чути через гомін, що долинав з бару; крики грубих, хрипких голосів, вибухи сміху та веселі п’яні розмови. Крізь розчинені двері Саллі бачила дівчинку в білому платті: Вайолет стояла біля огрядного смаглявого італійця.і подавала клієнтам вино.

Кон наповнив високі склянки шампанським. Одну поставив перед Саллі, другу простягнув через стіл Моррісу.

— Ну що ж, місіс, вип’ємо — нехай нам поталанить.

— Аякже, звісно! — Саллі примусила себе здаватись веселою. — Щоб ви знайшли багато золота та якнайшвидше!

Кон коротко зареготав і одним духом вихилив іскристий напій.

— Чим швидше, тим краще, га, Коне? — Морріс так само спорожнив свою склянку.

Це було справжнє вино. Дуже смачне, тільки теплувате, через що воно швидко втрачало свою шипучість. Саллі сьорбала його маленькими ковтками. Спочатку її занудило, а потім головний біль став проходити, тіло перестало нити. Саллі відчула приємне тепло і раз по раз безпричинно сміялась.

— Наливай ще! — вигукнув Кон. — Сьогодні ми з Моррі гуляємо! Гей, Вайолет, ще пляшку!

— Ні, ні! — заблагала Саллі. — Я не звикла стільки пити, містер Магаффі.

— Тепер я плачу, — Морріс підхопився й намірився йти замовляти шампанське.

— Сідай, хлопче! — зупинив його Кон; він уже добре захмелів, і в ньому заговорила амбіція. — Останнього разу, коли ми з напарником гуляли отут, у Джіотті, — з журбою в голосі почав згадувати він, — ми були ого-го: щойно повернулися з розвідки і привезли чотириста п’ятдесят унцій… А спрага була така — здавалось, ціле море випили б… Боже милостивий, ми трохи не залишили Джіотті без товару! А Барні, той просто з глузду з’їхав, почав відстрелювати головки в пляшках. По всій підлозі так і лилося вино, пиво та віскі. Хлопці хапали пляшки й пили нахильці — порізали губи до крові. Тоді офіціанткою була тут така собі товстуха, дівка з розумом. «Нехай казяться, — каже вона Джіотті, — все одно за все заплатять». А що, й заплатили. Поклали двісті п’ятдесят фунтів — і було за що! Бідолашний старий Барні не зміг витримати такої гулянки. Звалився в гарячці й дав дуба раніше, ніж ми встигли розрахуватися з хазяїном. А добрий був товариш цей Барні. Такого я ніколи не мав і вже не матиму.

Рясні сльози набігали на почервонілі очі Кона й повільно скочувались по зморшкуватому обличчю, в яке глибоко в’їлась пилюка. Саллі з полегкістю зітхнула, коли до нього підійшла Вайолет з другою пляшкою шампанського.

— Треба уважити старого, Саллі, — пошепки сказав Морріс, — а потім я спроваджу його в бар.

Склянки знову було наповнено. Саллі тільки вдавала, що п’є: кімната й без того крутилась у золотавому тумані. Голоси в барі зливалися в далекий невиразний гомін. Вона чула лише свій власний голос, який щось говорив — захоплено й весело. Їй хотілося сміятись і співати. Все тепер мало зовсім інший вигляд. Вона вже не відчувала ні втоми, ані нудьги й була задоволена всім і всіма, їй подобалась і ця брудна кумедна пивничка, і старий Кон, такий щедрий та добродушний, хоча й трішечки п’яний; а втім, вона, й сама, здається, тепленька.

Та хіба це біда? Очевидно, в таборі старателів треба вміти і пити, й веселитися разом з усіма. Саллі цілком покладалась на Морріса: авжеж, він помітить, що вино вдарило їй у голову, й догляне її. Та Морріс, як видно, сп’янів не менше за Кона. Хоча, подумала Саллі, ні, бо все ж таки він спромігся умовити старого повернутися знову в бар. Вона сміялась до сліз, дивлячись, як вони йдуть, плутаючи ногами, сперечаючись та обнімаючи один одного, — Морріс і цей кудлатий смердючий стариган.

Потім її стало хилити на сон. Отак би де впала, там би й заснула. Вона підвелася, щоб знайти кого-небудь, хто показав би їй, де можна лягти, але кімната закрутилась у неї перед очима. Нараз Саллі з жахом помітила, що не тримається на ногах. Вона безсило опустилась на стілець і тужно заплакала. Веселого настрою мов і не було. Вона відчула, що так само видихалась і втратила силу, як рештки шампанського у товстостінних склянках, забутих на столі. Чаділа, розпливаючись, остання лойова свічка.

В барі все ще стояв гамір. Та раптом буйні вигуки, громові розкоти сміху, гелготіння хрипких голосів урвались, і в тиші залунав жіночий голос. В пам’яті Саллі, немов з туману, спливли Конові слова: «Це Вайолет. У неї просто ангельський голос».

Крізь запаморочення та задушливу темряву Саллі чула чисті переливи молодого голосу, що огортав її чарами. Потім настало забуття: Саллі задрімала й прокинулась тільки тоді, коли дівчина стала термосити її, нетерпляче говорячи:

— Ну ходімте вже. Місіс Джіотті сказала, що ви спатимете в моїй кімнаті.

— Ой господи! — в голові й досі наморочилось, і Саллі через силу намагалася звестись на ноги. — Пробачте, Вайолет, я… я зайве випила.

— Еге, ви добре нагазувались, — погодилась дівчина. — Держіться за мене, я проведу вас до ліжка.

— Та я… сама…— Саллі підхопилась, їй стало соромно, Що з нею морочиться оце мале дівча. Але вона одразу ж похитнулась, і Вайолет, підхопивши її під лікоть, одвела через темне подвір’я до якогось сарая.

Там стояла лише одна розкладушка, а кілька ящиків з-під цукру, поставлених один на один, правили за туалетний столик. Вайолет засвітила недогарок свічки й засунула двері. Саллі впала на ліжко.

Вайолет почала роздягатись.

Саллі безтямно дивилась на неї.

— Вам теж краще скинути сукню й корсет, — порадила Вайолет. — А спатимете в нижній спідниці.

Вона вже встигла натягти міткалеву нічну сорочку; дві довгі тоненькі й тугі кіски робили її схожою на маленьку дівчинку.

— Давайте я розшнурую вам черевики.

— Ні, ні, не треба, — почала відмовлятись Саллі, та Вайолет уже розв’язувала шнурки.

— Добре, що ви не товста, — сказала Вайолет. — До того, як мені прибудували оцю кімнату, я спала разом з місіс Джіотті, й було страшенно тісно. А в офіціантки, що працювала до мене, стояв власний намет на подвір’ї. Вона вийшла за Боба Пірса, коли він продав свою ділянку. Та ви це знаєте.

Саллі не знала, але балачки Вайолет дали їй змогу розстебнути ліфчик і розшнурувати корсет. Як зразу полегшало, коли вона їх скинула разом із сукнею і навіть нижньою спідницею! Саллі хотіла показати Вайолет, що не зовсім безпорадна; вона вирішила спати в самій комбінації та панталонах.

Простирадл на ліжкові не було. Вайолет пояснила, що спить на старому рядні,.а коли холодно, вкривається іншим.

«Яка насолода лягти й поринути в солодку дрімоту», — подумала Саллі. Вона була глибоко вдячна Вайолет і хотіла пояснити їй, що не звикла пити так багато вина. Взагалі вона вперше в своєму житті отак напилася, хоча в вечір їхнього весілля Морріс і замовив пляшку шампанського. То був казковий напій, крижаний і іскристий, мов зріджене проміння сонця. Вони були такі закохані й такі безмірно щасливі, що Саллі навіть не знала, від чого вона п’яна — од вина чи від кохання.

Але сьогодні вона пила жадібно, безрозсудно, щоб побороти втому й не образити старого Кона, який хотів показати себе галантним кавалером. А тепле вино, та ще натщесерце, хоч кого, мабуть, звалить з ніг. До того ж вона страшенно вимучилась за день. От через все це і маєш — «нагазувалась», як сказала Вайолет, і тепер хоч крізь землю провалися від сорому. Оце познущався б з неї містер Фріско Джо Мерфі, якби знав. Та Саллі сподівалась, що він ніколи не дізнається про її гріхопадіння.

А що скаже Морріс? Що про неї думає оце дівча?-І як вона зможе знову дивитися людям у вічі? Та скоро сон поглинув і всі Саллині страхи, і розтривожене сумління, що вона поводила себе непристойно.

Вранці, коли Саллі прокинулась від тупого болю в голові й нестерпної нудоти, вчорашнє повернулось до неї. Вона встала, вийшла на подвір’я, і там її вирвало. Саллі ледве допленталась назад до ліжка й лягла, почуваючи себе зовсім хворою.