Буремні дев'яності

Саллі через силу стримала сльози, які мимоволі набігали їй на очі. Лора взяла її за руку.

— Місіс Фогарті, ми можемо піти в наші кімнати? — спитала вона.

Місіс Фогарті заметушилась і повела їх з їдальні.

— Ваше щастя, — сказала вона, — що вчора всі кинулись на Дев’яносту Милю і в мене є вільні ліжка, а то бог його знає, де б я вас поклала. Олфу треба було попередити мене, що ви приїдете.

РОЗДІЛ IX

Кімната, до якої місіс Фогарті привела Лору, була маленька, задушна. Два вузеньких ліжка, туалетний столик з ящиків, застелених дешевим кретоном, і комод, також із ящиків, на якому стояли емальований таз і глек, займали її майже всю. Але ліжка були акуратно прибрані, вкриті білими покривалами, на підлозі лежали половички. Кімната Саллі була ще менша, з такими ж саморобними меблями.

— Ось!—з гордістю вигукнула місіс Фогарті. — Не дуже пишно, та коли б ви знали, як важко тут створити хоч якісь вигоди й підтримувати чистоту та порядок, ви б зрозуміли, що це просто розкіш порівняно з іншими готелями в Кулгарді.

— Після такої подорожі в диліжансі це справжній рай, — люб’язно відповіла Лора.

Саллі надто звикла до запаху несвіжого пива, тютюну та чоловічого поту, яким була просякнута її кімната, щоб це могло її дратувати. Коли місіс Фогарті вийшла, вона замкнула двері, впала на ліжко й дала волю сльозам.

Трохи перегодом вона почула розмову Олфа та Лори в сусідній кімнаті. Лора, певно, відчинила вікно.

— Ради бога, кохана, — запротестував Олф. — Хазяйка просто зомліє. За хвилину в кімнаті буде повно пилюки й мух.

У відповідь почувся дзюркотливий сміх Лори.

— Нічого, любий, — сказала вона. — Я вже звикла до мух та пилюки в диліжансі, і краще хай будуть мухи та свіже повітря, ніж отака задуха.

— Ну, роби як знаєш, — погодився Олф.

— От і чудово, хороший мій.

Лорин голос понизився і перейшов у пристрасне вуркотіння.

— Олфе, я така щаслива, що приїхала! Подумай, як жахливо, коли б ти жив тут, а я десь далеко-далеко, в якомусь іншому місті за багато миль звідси. Поки ми разом, мені все байдуже — і спека, і мухи, й пилюка.

— Кохана моя!

Крізь тонку перегородку місіс Гауг було чути кожне слово,кожен рух. Ось Олф обняв дружину, ось вони стоять, міцно. пригорнувшись одне до одного. Вона чула їхні поцілунки, короткий уривчастий сміх, їхнє щастя тільки ще дужче загострювало відчуття її особистого горя. Як давно Морріс не стискав її отак в обіймах і не цілував! Вона відчувала, що задихається у цій тісній, наглухо закупореній коробці, але не могла примусити себе поворухнутись і відчинити вікно.

Раптом вона почула, як верескнула Лора, очевидно зазир нувши у глек для води.

— Диви, Олфе, та він повнісінький! Як ти гадаєш, а раптом мені насправді можна помитись?

Олф пройшов через кімнату і теж зазирнув у глек.

— Подумайте тільки, як Білл Фогарті розщедрився, — весело вигукнув він. — А кажуть, що хоч і випали дощі кілька тижнів тому, з водою все-таки зараз сутужно. Як-не-як, а на приїску зібралося три тисячі душ. Ну що ж, ми можемо заплатити за все, що нам треба. Ти, люба, помийся, як кішечка. Обітрися мокрою лапкою, тільки, ради бога, не вимагай ванни. Білл неодмінно спитає, яка тобі до смаку — з пива чи з води. Він має звичку такими запитаннями ошелешувати новачків.

— О, звісно, з пива, містер Фогарті! Це моя давня звичка — купатися в пиві! — сміхотливо защебетала Лора. — Ось що я скажу йому, Олфе, якщо стане несила обходитись без ванни.

— Тс-с-с… — застеріг її Олф. — Тут стіни просто з мішковини, обклеєні папером. Кожне наше слово чути на весь будинок.

Раптом до них долинуло приглушене ридання місіс Гауг.

— Нещасна жінка, — прошепотів Олф. — Просто обурливо, що Моррі її не зустрів. Звичайно, він міг приїхати, коли б захотів.

По другий бік кімнати місіс Гауг була кухня. Саллі чула, як там лагодили обід: бряжчав посуд, місіс Фогарті пересувала на плиті казани. Коли зайшов її чоловік — спитати, чи все готово, — вона зустріла його не вельми привітно.

— Ні, не готово! — буркнула вона. — І невідомо, коли буде готово. Ти як гадаєш, що я можу й варити, і все господарство порати, та ще й прийоми різним дамочкам влаштовувати? На якого лисого дідька Олф Брайрлі та Моррі Гауг підкинули, мені своїх благовірних? Що для них приїски — курорти, чи що?

— Ну годі, Ліззі, не треба кричати, — бурмотів Білл, силкуючись утихомирити її. — Вони обидві дуже милі.

— Он як! Уже накинув оком! — Спроба Білла заспокоїти дружину тільки підлила масла у вогонь. — Перш за все їм засвербить купатись. От побачиш. А потім, чого доброго, ти ще ганятимеш мене по воду для цих мокрохвостих. Ну то знайте, Білл Фогарті, по-вашому не буде! Сам влаштовуй їм ванни, якщо твоя ласка, хоч з гір повертається більше тисячі душ. Крупинка каже, вони ледь не загинули без води, і в нас через тиждень також не стане ні краплі, якщо не випаде дощ. Можеш сказати від мене Олфу Брайрлі — чим скоріше він знайде гніздечко для своєї голубки, тим краще. Що ж до того песиголовця Моррі Гауга, то в мене просто в голові не вкладається. Це ж треба додуматись —витяг жінку сюди та й покинув.

— Та він же цього не робив, люба, він…

— Мовчи вже, ради бога. Коли б схотів — приїхав би. Дінні каже, він і вдома в неї на шиї сидів. Вона працювала, мов каторжна, в своєму пансіоні, а він, бувало, й пальцем не ворухне, щоб їй допомогти. Великого пана із себе строїв. Не подобається мені цей Моррі Гауг, і ти, Білле, добре це знаєш. Скільки він зараз нам винен? Немалі грощі, напевне, і завжди, бачите, в нього порожні кишені, коли йдеться про сплату боргів, а от на покер хоч коли знаходиться як не гроші, то кілька унцій золота.

— Замовч! — гримнув на неї Білл. — Ти хочеш, щоб вона все це почула? Так?

— Якщо вона досі не знає свого чоловіка, то час їй знати, — огризнулася місіс Фогарті.

. Місіс Гауг сіла на ліжку, щоки їй палали вогнем. Вона через силу стрймувалась, щоб не кинутися в кухню й не крикнути: «Це неправда!» Морріс зовсім не такий. Він не зобиджав її. Він нізащо не хотів, щоб вона держала пансіон. Через те він і сердився. Хоча, звичайно, іншого виходу не було. Але ж не винен Морріс у тому, що на рудниках Фрезера виявилось мало золота і всі їхні гроші пропали.

Люди тут не розуміють Морріса: адже він приїхав у цей край працювати й почати нове життя. І як йому тяжко все це дається, хоч у, нього найкращі наміри! Щоправда, він не знає ціни грошам, бо вони завжди давались йому надто легко. Він просто уявити собі не може, який дорогий кожен пенні для того, хто в поті чола заробляє свій хліб. Всі, хто народився в сорочці, такі.

Гіркі й гнівні думки вихором крутилися в її голові. Це просто жах, що люди таке говорять про неї та Морріса. Вона не в силі терпіти їхню жалість. І не буде терпіти, вирішила Саллі. Але грошей у її гаманці дуже мало. Хоча б Морріс скоріше приїхав… Посилки з харчами, які вона слала йому з Південного Хреста, і плата за проїзд сюди в диліжансі забрали майже всі її заощадження, а життя в цьому готелі, мабуть, обійдеться страшенно дорого.

Містер Брайрлі сказав їй, що коли вони з Дінні продали ділянку, Морріс забрав свою частку готівкою. Невже це правда, що він багато заборгував у готелі і знов почав грати в карти? Прокляті карти й винуваті в усіх його нещастях! І навіщо йому ото грати? Звідки вона, оця хвороблива пристрасть до азартних ігор?

А може, він просто розлюбив її? Покинув саму в Південному Хресті — і жодного листа не написав! Хоча б якусь вісточку подав, хоча б слівцем озвався, чи живий та здоровий. Ось що мучило її найбільше. Ось чому вона й вирішила їхати в Кулгарді.

Як місіс Фогарті сказала? «Якщо вона досі не знає свого чоловіка, то час.їй знати…»

Так, час уже знати, погодилась в думці Саллі. Досі вона бачила Морріса крізь романтичний серпанок, яким сама його огорнула, коли вони разом втекли з дому і він одружився з нею; але тепер якийсь внутрішній голос заговорив у ній тверезо, критично, безжально. Навіщо закривати очі на правду? В Південному Хресті вона почала розуміти, що таке боротьба за існування, вона бачила, що людині доводиться вкладати в цю боротьбу всі свої сили й волю. Не можна без кінця бути такою наївною дурепою — робити все лише за покликом серця.