Буремні дев'яності

Літературний талант Прічард був надзвичайно багатогранним. П’єса «Брембі Ініс» (1927) перемогла на конкурсі на найкращу австралійську п’єсу (через сміливий викривальний зміст вона була поставлена на сцені тільки в 1972 р.). 1930 року вийшла збірка віршів «Закохана в землю». Оповідання Прічард писала все своє життя. Але все-таки основною формою художнього виразу для неї залишився роман. Найзначніші з дванадцяти написаних нею романів — «Робочі воли» (1926), «Кунарду» (1929) і трилогія про золоті приїски.

«Робочі воли» на австралійській літературній сцені справили таке враження, наче дощ після посухи. На відміну від своїх попередників, що розглядали природу як грізного суперника поселенців, Прічард змальовувала австралійця, подекуди з відтінком натуралізму, в гармонії з навколишніми лісами, горбами, струмками, тваринами. Проте вона не плекала утопічних надій на можливість у єднанні людини з природою знайти порятунок від потворностей буржуазної цивілізації. Загублене поселення лісорубів і пильщиків на Шостій Милі стає ареною класової боротьби. Марк Сміт, освічений робітник, що об’їздив увесь світ, вносить фермент революційного пробудження в життя Шостої Милі, і хоч страйк закінчився невдачею, в людях сталися внутрішні зміни: вони вже не будуть покірно, наче ті воли, тягти ярмо. «Робочі воли» — провісник соціалістичного реалізму в австралійській літературі. Показово, що цей роман був першою книгою австралійського письменника, яка вийшла в Радянському Союзі, — в 1928 році.

До роману «Кунарду» (1929) австралійська література не знала глибокого реалістичного зображення корінних жителів континенту, чорношкірих аборигенів, вільного від екзотичної мішури, поблажливості, сентиментальності. Трагедія кохання білого Х’ю Уотта і аборигенки Кунарду, яка працювала на його фермі, розказана з побутовою достовірністю і сумовитою поезією легенди. Засуджуючи расову дискримінацію, Прічард першою наважилася написати про аборигенів як про рівних, не лише декларуючи рівність, а й доказуючи її художньою логікою твору.

Трилогія «Буремні дев’яності» (1946), «Золоті милі» (1948), «Крилате насіння» (1950) — результат багаторічних творчих пошуків. Ми знаходимо в ній особливості, властиві всьому художньому світові Прічард. Більш чи менш виразно вони проступали і в «Робочих волах», і в «Кунарду», і в «Чорному опалі» (1921) — романі про старателів опалових приїсків, і в романах 30-х років «Цирк Хексбі» і «Рідні й чужі». Це чудові описи праці — фермера, старателя, лісоруба, точні і в деталях, і в самопочутті героїв; образ жінки невичерпних життєвих сил, яку не зігнути ніяким знегодам: уміння передати, як і чим живе певний людський колектив, хай то буде циркова трупа чи табір старателів.

Але ці якості злилися в новому синтезі. Провівши своїх героїв, західноавстралійських золотошукачів і шахтарів, через шістдесят років — від кінця XIX до середини XX століття, — Прічард показала, як розвивалось і змінювалось австралійське суспільство, як у свідомості передо вих людей Австралії достигало «крилате насіння» комуністичних ідей.

В австралійській літературі 40—50-х років трилогія Прічард — не єдиний масштабний твір романного жанру. Елінор Дарк створює історичну трилогію про ранній період колонізації континенту — «Земля поза часом» (1941), «Штурм часу» (1948), «Нема перешкод» (1953); Венс Палмер — трилогію «Голконда» (1948), «Час сіяння» (1957); «Велика людина» (1959), в центрі якої — успіхи і втрати Мейсі Доновена, робітника, що піднявся до поста прем’єра штату і відірвався від свого класу. Але в трилогії Прічард, творі соціалістичного реалізму, є принципова відмінність від згаданих творів. Письменниця простежує взаємозв’язки людини і суспільства в перспективі непереборного руху до остаточного краху старого світу і перемоги соціалізму. Саме цей характер історизму ставить її в один ряд з відомими епічними творами М. Пуйманової, А. Зегерс, Д. Димова, Л. Арагона, Ж. Амаду.

Дія роману відбувається в Західній Австралії в останнє десятиліття XIX століття. В малонаселений край, де відкрито казкові поклади золота кинулись тисячі людей, австралійців і іноземців. Азарт гонитви за зникаючим золотим маревом, запаморочливі успіхи і невдачі, палатки в пустинних заростях, їдальні під голим небом і «пансіони» в сяк-так збитих дощаних будинках, спека, голод і спрага, епідемії дизентерії і тифу… В романі відображене і реальне історичне тло, і строкатий колорит «золотої лихоманки». Прічард півстоліття прожила в Грінмаунті, поблизу Перта, столиці Західної Австралії, в 1931 році була свідком і навіть спробувала щастя в ларкінвільській «лихоманці», записувала спогади, легенди й анекдоти старателів, копалася в архівах. Майстерно поєднуючи монологи оповідача з авторським текстом, вводячи вдію десятки людей найрізноманітнішого соціального стану, розгортаючи події минулого, а разом з ними яскраві деталі, письменниця немов пускає своїх героїв у невеличкому човні по повноводній річці, — вони потрапляють то на бистрину, то на мілину, то борсаються у вирі, а річка несе їх все далі й далі. На кінець століття вона входить у береги, приїски захоплюють собі золотопромислові компанії, колишньому вільному старательству і стихійній демократії настав кінець. Найспритніші й найенергійніші скуповують акції синдикатів і експлуатують своїх колишніх товаришів, як от колишній злодійкуватий юнак Педді Кеван, що став тепер сером Патріком, мільйонером. А більшість поповнює армію пролетаріату.

Серед персонажів роману є й історичні особи — прем’єр-міністр колонії Джон Форрест, що підтримує власників шахт, редактор «Калгурлійського гірника» Френк Воспер та інші. Одначе на авансцені — рядові персонажі, долі яких по-своєму закономірні.

Втрьох ідуть на розвідку Дінні Квін, Олф Брайрлі і Морріс Гауг. Дінні— потомствений старатель. Його батько брав участь у Еврикському повстанні золотошукачів 1854 року, що спалахнуло в колонії Вікторія. В образі Дінні підкреслюються кращі традиції австралійського робітничого класу — почуття товариськості, готовність відстоювати свої права. Він урятував від смерті і Олфа, і Морріса, видобуте ним золото — в розпорядженні друзів. Він поринає в боротьбу, яку ведуть старателі проти синдикатів, за право видобувати розсипне золото, поверхневе «золото бідних».

Олф, інженер, який не здобув вищої освіти, береться за лопату після того, як збанкрутував його батько: не маючи грошей, він не міг одружитися з коханою Лорою. Заради добробуту обожнюваної дружини і дочки Олф, ставши управителем копальні, зраджує інтересам старателів. Господарі ж, яким він так щиро служив, звільнюють його з роботи, використавши його до останку. Опинившись між двома таборами, Олф кінчає життя самогубством.

Морріс Гауг — нащадок англійської аристократичної сім’ї, якому довелося залишити батьківщину після скандальної історії. В Австралії непрактичний Морріс швидко втрачає своє багатство і, опускаючись все нижче й нижче щаблями соціальної драбини, відмовляється від честолюбних мрій і стає трунарем. Одначе необхідність заробляти на хліб дещо змінила на краще непрактичного Морріса — відучила його від кастової пихи, похитнула його «запліснявілий консерватизм».

Центральний образ роману й трилогії — Саллі Гауг, дружина Морріса. Прічард наділила її всім, що захоплювало письменницю в людях, — щирістю, мужністю, енергією, чуйністю, вклала в неї своє «передбачення майбутнього». Як і Дінні, вона з міцної породи австралійських піонерів. Молода жінка хоробро витримує всі тяготи приїскового побуту, не цураючись ніякої чорної роботи. Вона фактично — глава сім’ї, підпора для невдахи чоловіка. У тому, як змінився її кругозір, як виросло її усвідомлення своєї ролі в суспільстві, відбився соціальний і моральний досвід австралійського народу. Саллі не мучать сумніви, на чий бік стати під час конфлікту між старателями і синдикатами. Вона вже давно зріднилася з старателями, працює нарівні з ними та їхніми дружинами і до їхньої боротьби ставиться як до своєї власної: йде на мітинги і демонстрації, збирає гроші на допомогу сім’ям заарештованих. І, чинячи опір своєму почуттю до недоброго, лихого Фріско, вона думає не лише про свою відповідальність перед Моррісом і дітьми, — вона не може подолати прірву, яка розділяє ділка і спекулянта Франсіско Хосе де Морфе та пограбованих монополістами старателів.