Донецкая мафия

Господа Щербани уже тогда (в 1994–1995 годах) пытались дисциплинировать мощный донецкий клан и, добившись слаженной работы всего местного бизнеса и администрации, повести борьбу за власть с «днепропетровцами» и «киевлянами» в масштабах всей Украины. Убийство Евгения Щербаня привело к тому, что реализацию донецких амбиций пришлось отложить на десять лет.

Таким образом, заинтересованных в устранении Евгения Щербаня хватало и в Киеве, и в Донецке, и в Днепропетровске.

Объективно эта смерть сыграла на руку многим политикам, бизнесменам и криминальным авторитетам. Поэтому и диапазон версий колебался от «заказа» Щербаня Павлом Лазаренко, на чем настаивает Генпрокуратура Украины, до некоего авторитета Германа, которому Щербань якобы помешал выкачивать деньги из «Донбасстрансгаза».

Некоторое время отрабатывалась даже версия «эстонского следа». Щербань имел несколько фирм в Эстонии и якобы намеревался поставить экономику этой маленькой балтийской страны, известной склонным к аферам банками, под свой полный контроль.

Кроме того, созданное под знаменами «Атона» Евгения Щербаня объединение «АгроДон» «позволило осуществить замысел, о котором говорил Щербань на встрече с фермерами: в села пошла первоклассная техника, горючее, удобрения, гербициды, семена. А в конце 95-го был подписан контракт с фирмой «Фата Груп» — 160 миллионов долларов на развитие агропромышленного комплекса. И это тоже вызывало неудовольствие некоторых «больших людей».

Любопытен комментарий самого Евгения Александровича по этому поводу: «Ведется планомерное ослабление коммерческих предпринимательских сил региона.

Серия убийств, произошедших у нас в Донбассе, полностью подтвердила мой прогноз. Я вижу третью силу, которая пытается столкнуть два региона — днепропетровский и донецкий, которые очень сильно влияют на экономическую и политическую жизнь страны.

Сегодня просто пытаются использовать премьер — министра Павла Лазаренко, стравливая Донецкую и Днепропетровскую области под «благовидным» предлогом «нейтрализации донецкого клана».

Если надо, то Евгений Щербань, внутри которого, как утверждают его друзья, всегда была стальная пружина, мог быть и жестким. Так, однажды он в гневе бросил реплику: «Заповедь нашей команды: зарабатывать честно. Но регион грабят другие. Вот мы и заявили: мы здесь хозяева!..»

Кстати, для понимания личности Евгения Щербаня, так и для нашего расследования необходимо вспомнить еще один эпизод. Процитируем воспоминания Иосифа Кобзона: «У меня первого ноября 1996 года была серебряная свадьба. Я пригласил Женю (Щербаня. — Авт.). Накануне он звонит, поздравляет. Я говорю: «Ну что ты, Женя, прилетаешь?» — «Да, Иосиф Давыдович. Даже несмотря на то, что мне угрожают».

И семейство Щербаней прилетело в Москву. Подарили чете Кобзонов серебро. Самому же виновнику торжества, которое проходило в гостинице «Рэдиссон — Славянская», эта донецкая семья запомнилась вот какой: «Помню Женю с Надюшей в каком-то приподнятом настроении. Они фотографировали всех и фотографировались со всеми. Я еще, проходя, смеясь сказал: «Женька! Ты где столько пленок достал, что всю ночь напролет фотографируешь?» А он говорит: «Хорошая память будет!»

Близкие друзья Евгения Александровича рассказывали, что незадолго до гибели он что-то предчувствовал. Однажды в семье обронил фразу, что если до конца 1996 г. будет все нормально, то и дальше все пойдет по накатанной».

Послесловие

Хто знищив свободу на донеччині?

Погані наслідки злочинів

живуть довше, ніж самі злочини

Мафія формується роками. Діяльність злочинного угрупування починається з дрібниць. Коли воно стає організованим, збільшується не тільки масштаб злочинів, а й прагнення його учасників. Словосполучення «українська мафія» стало відомим у світі не менше, ніж «коза ностра». Вона формувалася десятиліттями і метою її було захоплення влади в Україні наприкінці 2004 року. Цього не сталося.

Але попри заявлену президентом Ющенком боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, клани не припинили свого існування. Вони й надалі існують і там, де їхня територія, нічого для народу не міняється. Яскравий приклад тому — те, що відбувалося і відбувається досі у Донецькій області. Регіоні, де була створена імперія у складі України. Імперія, на чолі якої стоїть людина, яку називають «господарем Донбасу» — Ринат Ахметов.

Володимир Ар'єв:

— Новітня історія Донбасу трагічна. Заможний за совєтських часів промисловий край перетворився у місце, де розділення на касти помітно як ніде в Україні. Є група людей, яким можна все. є друга, з якими перша може робити все і безкарно. Переважна більшість донеччан останні роки мешкає у бідності і страху. Невелика кількість обраних вершить долями інших.

Корені цього явища — у СССР. Донецька область — регіон шахтарів та металургів, машинобудівельників та хіміків. Завдяки вугільному народному комісару Засядьку, улюбленцю Йосипа Сталіна, а потім і першому секретарю обкому КПСС Дегтярьову, Завдяки ним Донбас отримав кошти, став приоритетною територією. Але сукупна політика компартії стосовно Донеччини протягом десятиліть стала роковою.

Совєтські часи. Шахтар — найпрестижніша професія. Пошана, пільги та гідна зарплатня дозволяють гірникам почуватися вільно у матеріальному плані. Донецька область — найбагатший регіон УССР.

Сергій Приймачук — колишній працівник міліції. У нього на очах відбувалася криміналізація регіону.

— Специфика донецкой зоны, что в свое время, это исторически обусловленный факт, сюда ехали люди со всего бывшего СССР — на эти тяжелые рудники, шахты, карьеры. Многих людей зачастую сюда по трудовым нарядам посылали.

Ще на Донбас посилали відсиджувати — у місцях не дуже віддалених. Таке поєднання шахт та зон наклало відбиток на майбутнє.

Люди у Донецькій області жили одним днем. Шахтарі знали, що завтра вони можуть не повернутися додому. Розваг, які могли б перебити постійний стресовий стан гірників радянський союз не дозволяв. Кіно і кафе «морозиво» до таких не відносилися.

Цим скористався криміналітет, який виходячи з місцевих тюрем, не спішив залишати область, де у людей водиться копійка. Так виникли нелегальні клуби і казино, заборонені в СССР. їх «тримали» угрупування, які формувалися за територіальною, а бувало, і національною ознакою.

Сергій Приймачук:

— Их было очень много. В каждом городе, каждом районе были эти формирования. С 90-х годов началась централизация. Те люди, которые на периферии не подчинялись центру бандитскому, они, как правило, наказывались или убивались, плюс был общак. Но это было по воровским понятиям и законам.

Перебудова СССР, за якою Україна отримує незалежність. З темряви вийходять так звані «цеховики», у донецькому повітрі пахне величезними грошима.

Сергій Приймачук:

— Начали появляться и другие люди, которые еще не сидели, из числа спортсменов, мясников, те которые обладали какими-то определенными способностями. Ведь много людей в преступный мир пришло просто из аферистов. Обыкновенные наперстночники, кидалы.

Подібне становлення кланів негативно оцінив і російський політик, який пізніше підтримає ці ж клани в їхній боротьбі за владу в Україні.

Володимир Жиріновській, голова ЛДПР:

— Бандиты, жулики они тогда еще в подполье уже обогащались. В теневой экономике, цеховики. Вот они выиграли. Все остальные проиграли. Излишние жертвы, тяготы, лишения, ухудшение жизни, сокращение продолжительности жизни, болезни. Только минусы для абсолютного большинства наших народов. Кучка авантюристов выиграла.

Донецьк, 1992 рік. Важкі часи для шахтарів. Вугілля видобувається як і раніше, відвантажується і вивозиться з шахт. Але заробітна платня чомусь не видається. Тоді гірники ще не розуміють, що гроші фізично не могли до них надійти, оскільки вугілля продається за готівку і не проходить через відомості, а прибуток забирають директори об'єднань та шахт. Новітні бізнесмени створюють групу за інтересами і встановлюють зв'язки із Росією. Там вони беруть під контроль копальні в Кемерово.