Точка Обману

Рейчел чула про метод комбінованого сканування щільності. Супутники Національного управління військово-космічної розвідки використовували аналогічні технології для визначення різниці щільності земної поверхні у Східній Європі і знаходження таким чином місць масових поховань. Вони доводили, що там дійсно відбувалися етнічні чистки.

— Два тижні тому, — продовжив Екстром, — супутник-сканер проходив саме над цим льодовиком і зафіксував аномалію, зовсім не схожу на ті, що ми сподівалися виявити. На глибині двохсот футів під поверхнею льоду було зафіксовано утворення діаметром десять футів, повністю замкнуте шарами твердого льоду.

— Водяна кишеня? — швидко уточнила Рейчел.

— У тому й річ, що не водяна. І взагалі — не рідка. Аномалія виявилася твердішою за той лід, який її оточує.

Рейчел помовчала, роздумуючи.

— Отже... там якийсь валун чи щось подібне?

— Саме так, — кивнув Екстром.

Рейчел чекала продовження розповіді. Але так і не дочекалася. Невже я прилетіла сюди тільки тому, що НАСА виявила в кризі дуже великий камінь?

— Поки сканер не визначив щільність каменя, ми й не звернули на нього уваги. А потім терміново вислали команду для аналізу знахідки. Цей камінь ось тут, під нами, і він виявився набагато щільнішим за інші камені на острові Елсмір. Значно щільнішим за всі камені в радіусі чотирьохсот миль.

Рейчел уважно поглянула під ноги, на лід, чітко уявивши, що десь там, у глибині, лежить величезний валун.

— Ви хочете сказати, що хтось перемістив його сюди?

Здавалося, її запитання трохи розвеселило Екстрома.

— Камінь важить понад вісім тонн. Він лежить під двома сотнями футів щільного льоду. Отже, перебуває тут непорушний уже триста років.

Рейчел, утомлено плентаючись за Екстромом, увійшла слідком за ним у довгий вузький коридор, проминувши двох озброєних охоронців, що стояли непорушно. Вона поглянула на директора НАСА:

— Гадаю, логічне пояснення все ж таки існує?

— Звісно, існує, аякже, — відповів Екстром. — Виявлений супутником камінь — це метеорит.

Рейчел зупинилася як укопана посеред коридору і уважно подивилася на свого провідника. Метеорит? На неї накотилася хвиля розчарування. Президент обіцяв слона, а вона знайшла муху. Просто абсурд. Це відкриття вмить і безповоротно виправдає всі минулі витрати і помилки НАСА?.. Цікаво, про що думав Герні? Звичайно, метеорити — досить цінні й рідкісні каменюки, але космічна агенція постійно їх знаходить.

— Цей метеорит — один з найбільших із будь-коли знайдених, — заговорив, зупинившись, Екстром. — Ми вважаємо, що він є частиною набагато більшого метеорита, який, за документальними свідченнями, впав у Північний Льодовитий океан на початку вісімнадцятого століття. Найпевніше, цей камінь відколовся під час удару, відлетів убік і впав сюди, на льодовик Мілна, а потім його поволі заносило снігом упродовж останніх трьохсот років.

Рейчел поморщилася. Ні, це відкриття анічогісінько не міняє. Вона відчула міцніючу підозру: її хочуть зробити учасницею публічного трюку, за який у відчаї вхопилися і НАСА, і Білий дім. Вони щосили намагаються витягнути знахідку, що трапилася під руку, на рівень гучної перемоги НАСА, здатної потрясти світ своєю значущістю.

— Вас це не дуже здивувало, — зазначив Екстром.

— Мені здається, я чекала чогось... іншого.

Гігант недоброзичливо звузив очі.

— Метеорит таких розмірів — рідкісна знахідка, міс Секстон. У світі існує лише декілька екземплярів більшого розміру...

— Але, наскільки я розумію...

— ...втім, нас вражає не сам розмір метеорита.

Рейчел уважно поглянула на Екстрома.

— Цей метеорит має декотрі вражаючі властивості, які раніше не зустрічалися в жодному з інших небесних тіл такого типу. Ні великих, ні маленьких. — Він махнув рукою вздовж коридору. — Якщо ви не проти, я познайомлю вас із людиною, котра розбирається в цих питаннях значно краще за мене.

Рейчел здивувалася.

— Невже існує людина, яка має вищу кваліфікацію, аніж сам керівник НАСА?

Екстром увіп’яв у неї погляд своїх холодних очей.

— Цей чоловік має вищу кваліфікацію, міс Секстон, тому що він не військовий, а цивільний. Я вирішив, що оскільки ви професійний аналітик-референт, то вважатимете за краще одержати інформацію від неупередженої людини.

Рейчел капітулювала.

Вони знову рушили вузьким коридором і нарешті наштовхнулися на важку чорну завісу. За нею Рейчел розчула приглушене бурмотіння безлічі голосів, немов на величезному відкритому просторі зібрався натовп людей.

Не кажучи ні слова, адміністратор простягнув руку і відсмикнув завісу. Рейчел засліпило яскраве світло. Вона зробила невпевнений крок уперед, мружачись від сліпучого сяйва. Коли її очі призвичаїлися, вона побачила перед собою великий зал і аж рота розкрила, вражена видовищем.

— Господи, — прошепотіла вона, — що це таке?

20

Студія Сі-ен-ен на околиці Вашингтона, округ Колумбія, — одна з двохсот дванадцяти студій, розташованих по всій земній кулі і з’єднаних через супутник зі всесвітньою штаб-квартирою телекомпанії «Тернер Бродкастинг Систем».

О першій сорок п’ять лімузин сенатора Седжвіка Секстона заїхав на автостоянку. Секстон, перебуваючи в гарному і бадьорому настрої, вийшов з авта і впевненим кроком рушив до входу. Коли він з Габріель увійшов усередину, їх зустрів, широко посміхаючись, опецькуватий продюсер із кругленьким черевцем.

— Ласкаво просимо, сенаторе Секстон, — сказав продюсер. — Маємо чудову новину. Щойно ми дізналися, якого спаринг-партнера відрядив вам Білий дім. — Продюсер скорчив гримасу. — Тільки не лякайтеся. — І він кивнув, показуючи крізь скло на студію.

Секстон поглянув — і дійсно мало не впав. Крізь дим своєї сигарети на нього дивилася одна з найогидніших жінок в американській політиці.

— Марджорі Тенч?! — випалила Габріель. — Якого біса вона сюди припхалася?

Секстон жодної гадки не мав, але хоч би якою не була причина, присутність Марджорі Тенч у студії була сама по собі фантастичною новиною, чіткою ознакою того, що президент впав у відчай. А чому б іще він виставив на передову свого старшого радника? Зак Герні викотив на лінію вогню гармату великого калібру, і Секстон радів слушній нагоді, яка йому випала.

Що більша мішень, то з більшим гуркотом вона падає.

Сенатор не сумнівався, що Тенч буде міцним горішком, але, придивившись до неї уважніше, він збагнув, що президент серйозно помилився у своєму рішенні. Марджорі Тенч і справді була надзвичайно огидною. Цієї миті, коли радниця президента сиділа, зсутулившись, у кріслі і ритмічно погойдувала правою рукою, у якій тримала цигарку, вона скидалася на гігантського хижого богомола, що видивляється свою здобич.

«Господи, — подумав Секстон, — їй категорично не можна з’являтися на екрані. Хіба що по радіо виступати».

Кожного разу, коли сенатор бачив у журналі жовтувате лице старшого радника президента, йому ніяк не вірилося, що це обличчя однієї з найвпливовіших фігур у Вашингтоні.

— Щось мені все це не подобається, — прошепотіла Габріель.

Та Секстон її майже не чув. Що більше він розмірковував над ситуацією, яка склалася, то більше вона йому подобалася. Не-фотогенічне обличчя Марджорі Тенч було обставиною, вкрай сприятливою для нього, але ще сприятливішою була репутація Тенч стосовно одного ключового питання: радниця президента неодноразово висловлювалася в тому дусі, що майбутнє лідерство Америки можна забезпечити лише за рахунок її технологічної переваги. Вона була палким прихильником програм уряду, спрямованих на розвиток високих технологій, і перш за все — прихильником НАСА. Багато хто вважав, що саме залаштунковий тиск, що його чинила Тенч, пояснював уперту позицію президента, котрий підтримував космічну агенцію, яка не давала очікуваних результатів.

Секстонові здалося, що, можливо, тепер президент вирішив покарати свою радницю за ті недолугі поради, які вона давала йому щодо беззаперечної підтримки НАСА. Невже він кидає Тенч на поталу своїм критикам?