Мисливці на снігу. Вірші і поеми

палає неба край світає і діти прокидаються на площі цей неможливий холод шелестить пожовкле листя сяють очі мерзнуть ноги орда була несамовита юрба була дурна відтак найкращих перебито лунає музика смурна слабкіші вирішили здатись на ласку варварів — і от ми бачимо що діти прокидаються на площі а в ліжках спить народ залізь у книжку про любов над Темзою туман палають ліхтарі про що ти кажеш нам поете весна так щедро ллється вниз незапашна і невидюща зеленочорнобілосуща поміж психологічних криз у книжку про любов заліз гори вогонь гори вогонь ми смажим голубів об’їдки підбираєм на вокзалах ми ладні їсти кактуси якби нас і за це не покарали гори вогонь гори вогонь сентиментальна Англія посилки вишле нам але суворі й справедливі ми відмовляємося маючи все ще маючи наші недоїдки як солодко горить вогонь залізь у книжку про любов а вона роздягається на майдані люби її а вона обливає бензином себе люби її вона цнотлива ти розумієш це і дзвонять телефони і виють пожежні сирени і спалахує сірник ну то люби ж її люби вона догорає одна люби вогонь вона — це попіл і сажа і кістки люби попіл і сажу і кістки і тоді прийде день ти зможеш теж так само Не that loveth not his brother abideth in death[15] VII ворона сіла на горіх чудовий кадр — а не для всіх ворона кряче у церкві дзвони б’ють-гудуть до церкви каятись ідуть а Дисней плаче: laterna magica усі деталі пов’язала тому не дивно що там де був колись вівтар тепер Конфуція нектар у серце плине а те що називали «гріх» тепер постало як горіх і сум ворони тому нехай усіх-усіх нас  ж е н ь  боронить тому нехай тому нехай ворони крячуть тому нехай тому нехай весь Лондон плаче тому не х… тому не х… і місіс Татчер тому наплюй тому наплюй на біль собачий «Ши цзін» «Лі цзі» «Шу цзін» «І цзін» «Чунь цю» і «Cantos» земля приватна і «Rock Drill» безплідний етос три панни Інни їх серця переобтяжені добою чекай а кáтарсис? а він перед тобою

1990–1991 

вернуться

15

«…He that loveth not his brother abideth in death…»: «Хто не любить свого брата, той у смерті пробуває» (1 Посл. Івана, 3.14).