Страница 15 из 27
Пісні! То ще наука невелика!
М а в к а
Не зневажай душі своєї цвіту,
бо з нього виросло кохання наше!
Той цвіт від папороті чарівніший -
він скарби т в о р и т ь, а не відкриває.
У мене мов зродилось друге серце,
як я його пізнала. В ту хвилину
огнисте диво сталось...
(Раптом уриває).
Ти смієшся?
Л у к а ш
Та справді, якось наче смішно стало...
Убрана по-буденному, а править
таке, немов на свято орацію!
(Сміється).
М а в к а
(шарпає на собі одежу)
Спалю се все!
Л у к а ш
Щоб мати гірше гризли?
М а в к а
Та що ж, як я тобі у цій одежі
неначе одмінилась!
Л у к а ш
Так я й знав!
Тепер уже почнеться дорікання...
М а в к а
Ні, любий, я тобі не дорікаю,
а тільки - смутно, що не можеш ти
своїм життям до себе дорівнятись.
Л у к а ш
Я щось не розберу, що ти говориш.
М а в к а
Бач, я тебе за те люблю найбільше,
чого ти сам в собі не розумієш,
хоча душа твоя про те співає
виразно-щиро голосом сопілки...
Л у к а ш
А що ж воно таке?
М а в к а
Воно ще краще,
ніж вся твоя хороша, люба врода,
та висловить його і я не можу...
(Смутно-закохано дивиться на нього і мовчить хвилинку).
Заграй мені, коханий, у сопілку,
нехай вона все лихо зачарує!
Л у к а ш
Ей, не пора мені тепера грати!
М а в к а
То пригорни мене, щоб я забула
осю розмову.
Л у к а ш
(оглядається)
Цить! почують мати!
Вони вже й так тебе все називають
накидачем...
М а в к а
(спалахнула)
Так! хто не зріс між вами,
не зрозуміє вас! Ну, що се значить
"накинулась"? Що я тебе кохаю?
Що перша се сказала? Чи ж то ганьба,
що маю серце не скупе, що скарбів
воно своїх не криє, тільки гойно
коханого обдарувало ними,
не дожидаючи вперед застави?
Л у к а ш
Була надія, що віддячусь потім.
М а в к а
І знов чудне, незрозуміле слово -
"віддячуся"... Ти дав мені дари,
які хотів, такі були й мої -
неміряні, нелічені...
Л у к а ш
То й добре,
коли ніхто не завинив нікому.
Ти се сама сказала - пам'ятай.
М а в к а
Чому я маю сеє пам'ятати?
М а т и
(виходить із-за хати)
Се так ти жнеш? А ти се так городиш?
Лукаш поспішно поволік дерево за хату.
Коли ти, дівонько, не хочеш жати,
то я ж тебе не силую. Вже якось
сама управлюся, а там на вісень,
дасть біг, знайду собі невістку в поміч.
Там є одна вдовиця- моторненька, -
сама припитувалась через люди,
то я сказала, що аби Лукаш
був не від того... Ну, давай вже, любко,
мені серпочка - другого ж немає.
М а в к а
Я жатиму. Ідіть до конопель.
Мати йде через галяву до озера і криється за очеретом.
Мавка замахує серпом і нахиляється до жита. З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать;
на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квіти з куколю, ромен, березка.
Р у с а л к а П о л ь о в а
(з благанням кидається до Мавки)
Сестрице, пошануй!
Краси моєї не руйнуй!
М а в к а
Я мушу.
Р у с а л к а П о л ь о в а
Уже ж мене пошарпано,
всі квітоньки загарбано,
всі квітоньки-зірниченьки
геть вирвано з пшениченьки!
Мак мій жаром червонів,
а тепер він почорнів,
наче крівця пролилася,
в борозенці запеклася...
М а в к а
Сестрице, мушу я! Твоя краса
на той рік ще буйніше залишає,
а в мене щастя як тепер зов'яне,
то вже не встане!
Р у с а л к а П о л ь о в а