Страница 5 из 29
І що найголовніше — його не знають і не використовують у своїх інтересах інші трести, а коли хтось і пробував залучити його як консультанта — то марно: Кріпсові агенти встановили, що вчений завжди категорично відмовлявся від таких пропозицій.
Отже, невипадково «фінансова акула» Джон Равен і хитрий «золотошукач» Фенімор Кріпс — так його звали на біржі — зупинили свій вибір саме на ньому.
Професор Загорський розглядав екран з нерухомою водною поверхнею. Хвилі наче заледеніли, вітер не гойдав листя пальм, вода в лагунах завмерла, вкрита брижами.
— Ай справді — дивина! — зітхнув Загорський, виймаючи з кишені пачку болгарських сигарет. — А чи були ще спроби підплисти до острова?
Фенімор Кріпс сів на стіл і схрестив на грудях руки.
— Капітан кілька разів пробував пробитися крізь кільце таємничих сил, та марно!
Загорський підійшов до Кріпса.
— Коли корабель відходив від острова, чи не було помітно якогось сяйва?
— Ні, — заперечливо хитнув головою Кріпс.
Загорський закурив, щось зосереджено обмірковуючи, зморщивши чоло, замислено пройшовся кімнатою, потім зненацька зупинився й запитав:
— А як потім надали руху двигунам?
— Цього я не знаю, сер! У радіограмі капітана нічого не сказано про двигуни!
Запала мовчанка. Загорський, спершись на письмовий стіл, курив, і навколо нього здіймалися кільця диму. Видно, фізикові було ще занадто мало відомостей про те, що сталося, аби мати якусь певну думку. Але це загадкове явище зацікавило його.
Трохи помовчавши, Загорський сказав:
— Я хотів би поговорити з капітаном корабля!
Кріпс здригнувся з несподіванки.
— Це неможливо! Ні, неможливо! — Він зблід, збентежився, очі дивилися злякано, але швидко Кріпс опанував себе й зі стражденним виглядом сказав: — Ліпмана вже немає! — Важко зітхнув і додав — Корабель зазнав аварії! Шкода людей!
Загорський помітив те раптове Кріпсове збентеження, але сприйняв його як уболівання директора за загиблими.
— І ніхто із членів екіпажу не врятувався? — запитав Загорський.
— Ніхто!
Загорський мовчки смоктав сигарету.
Кріпс вимкнув проектор, зображення на стіні зблідло й розтануло, а кабінет знову залило м'яким молочно-білим світлом.
Професор звів угору голову:
— То що ж ви думаєте робити, сер?
— Ми з сенатором Джоном Равеном звіряємося на вас!
Загорський помовчав і запитав знову:
— То що ж ви пропонуєте конкретно? Чи маєте якісь плани?
Фенімор Кріпс з виразом мученика тихо, наче молитву, вимовив:
— Допоможіть нам звільнити острів від цього таємничого бар'єра!
Професор Загорський зітхнув.
— Мене дуже зацікавило це явище! Як учений я не можу обминути його! Покажіть мені радіограми.
Кріпс сягнув рукою в якусь шухлядку письмового столу, вийняв сині напівпрозорі аркушики й подав Загорському.
— Ви дивна людина, сер! Вимагаєте документального посвідчення, наче сумніваєтесь у моїх словах!
Загорський уважно читав папірці й не відповідав.
— Ми дамо вам корабель, наукову апаратуру, персонал, — вів далі Кріпс, — спорядимо солідну експедицію і виділимо велику суму грошей! Якщо нам пощастить подолати те кільце таємничих сил, то Джон Равен не залишиться в боргу перед вами! Ви матимете найкращу в Штатах наукову лабораторію!
— Зрозуміло, коли буду здоровий! — посміхнувся Загорський.
Фенімор Кріпс підвівся й схвильовано простяг руку вченому.
— То ви погоджуєтесь, сер?
— Так. Це становить для мене інтерес з наукової точки зору. Тому я відмовляюся від останнього пункту угоди — мені не треба ніякої винагороди! А сенаторові Джону Равену я хотів би побажати єдине — хай його зусилля будуть спрямовані на захист миру. Його ракети не принесуть людям нічого доброго!
Кріпс потиснув професорові руку і, не звертаючи уваги на його останні слова, запитав:
— Скільки днів вам треба на підготовку?
— Не більше місяця, — відповів Загорський.
Фенімор Кріпс натиснув кнопку, і з екрана телевізора всміхнулася молода секретарка.
— Хай зайде капітан Браун!
— Зараз, сер, — відповіла тендітна білява секретарка з високою зачіскою.
Ту ж мить до кабінету важкою ходою увійшов кремезний, широкоплечий, засмаглий бородань.
— Дозвольте познайомити вас з нашим морським вовком, — звернувся Фенімор Кріпс до Загорського.
— Жозеф Браун, — капітан простяг професорові важку волохату руку.
Він сам налив собі чарку віскі й вилив у широко роззявлений рот. Потім витер долонею губи, вдоволено скривився й повернувся до Загорського:
— На коли готувати корабель, сер?
— На кінець серпня.
— Вертоліт теж брати на борт?
Загорський здивовано поглянув на капітана.
— Я не просив вертольота!
Жозеф Браун зареготав.
— Він згодиться для прогулянок. Адже вам набридне сидіти день і ніч на кораблі. Отже, вертоліт не завадить!
Але Загорський думав про інше. Пропозиція взяти з собою вертоліт підказала йому одну думку, і він схвально кивнув головою.
— І, зрозуміло, треба захопити з собою ящик віскі! — засміявся Браун.
— Про це я подбаю, — втрутився в розмову Кріпс. — А ти включи до складу екіпажу Макса Шнайдера-Акулу. Я хочу, щоб він був з нами!
Загорський повторив подумки це прізвище. Йому здалося, наче він його вже десь чув. Розмова зайшла про щось інше. Потім професор запитав Кріпса:
— Ви теж попливете з нами?
— Мені треба врятувати з джунглів Абалули свою дружину, — жартівливо відказав Кріпс.
Жозеф Браун, який добре знав директора пароплавної компанії, зареготав. Він налив собі ще одну чарку віскі й запитав:
— Хіба ви одружені?
— Так, ось уже два дні вважаюся жонатим.
— А де ж ваша дружина?
— На Абалулі…
Професор Загорський сидів замислившись у кріслі, неуважливо поглядаючи на чоловіків. Його дуже зацікавив Жозеф Браун. В обвітреному обличчі, ведмежій постаті, незграбних рухах, типовій матроській ході, навіть у тому, як Браун ковтає віскі, — було щось міцне, мужнє — таке, що викликало впевненість і довір'я до нього.
Коли визначили день відплиття, з'ясували, які прилади взяти на корабель, якою апаратурою обладнати його, і домовились про їжу, одяг та асистентів фізика, — Загорський підвівся, але Фенімор Кріпс затримав його.
— Ще одна дрібниця, сер!
До кабінету ввійшов середній на зріст негр, років п'ятдесяти, з татуїровкою на лівій руці. Він мав зморщене обличчя, в правім усі носив срібну монету. Негр низько вклонився й завмер, мов свічник на стіні.
Фенімор Кріпс ступив до нього й показав рукою на професора Загорського.
— Лабало, добре запам'ятай цю людину!
— Спробую запам'ятати, сер, — відповів негр каліченою англійською мовою.
— А тепер проведи пана!
— Гаразд, сер!
Професор Загорський не розумів, навіщо Кріпсові знадобилося відрекомендовувати його цьому негрові.
— Що це означає? — спитав він.
— Віднині Лабала буде нашим зв'язковим, поки Браун відведе корабель від порту. Я наздожену вас на яхті Джона Равена. Я вже казав вам, що наша справа вимагає цілковитої таємниці! Ви поїдете додому на таксі. Лабалі треба знати вашу адресу. Він має в своєму розпорядженні сучасний лімузин і обслуговуватиме вас. Лабала — колишній мешканець Абалули, отже, він стане вам у пригоді.
Негр чекав, трохи схиливши голову. Професор Загорський уважно глянув на нього. В Лабали були розумні очі, стомлене обличчя. На перший погляд він здавався покірливим і слухняним, та в чорних блискучих очах, у зігнутих бровах і напружених м'язах відчувався неприборканий дух вільнолюбної людини, яку силоміць примусили служити багатіям.
Через тиждень до кабінету Загорського шумливо увійшов Жозеф Браун.
— Я готовий, професоре!
Сміючись, він простяг руку до склянки з фіолетовою рідиною.
— Це денатурат, капітане! — Загорський прикрив склянку долонею.