Страница 3 из 29
— А як гадає мій майбутній зять — що то за таємничі сили оточують острів? Коли це не змова проти нас, то ми маємо справу з якимось загадковим, надприродним явищем!
— Я ще нічого не знаю, — відповів Фенімор Кріпс. — Але особисто займуся цією справою і все вивчу. Досі такі загадкові сили не оточували жодного острова на землі. Сподіваюся, що ми зуміємо перебороти їх…
Вклонившись, Фенімор Кріпс квапливо попрямував до масивних дверей.
ТАЄМНИЦЯ НЕВИДИМОГО КІЛЬЦЯ
Фенімор Кріпс зручно вмостився в кріслі й з цікавістю розглядав гостя. Зовні той був нічим не примітний — середній на зріст, з чорним, посрібленим сивиною волоссям, на рябому смаглявому обличчі тепло блищали карі очі. Підстрижені вуса, клинцем борідка, погляд, хода — все в ньому було якесь природне, просте, і, можливо, саме це викликало в співрозмовця повагу до нього.
Кріпс чекав, що побачить старенького згорбленого дідуся, з тремтячими руками й хрипким голосом, з незграбною втомленою ходою і виряченими очима. Коли ж до нього завітала ця людина, директор подумав: «Невже це і є професор Теодор Загорський?»
Та хіба ж можна не вірити словам міс Кердж? Перш ніж запросити гостя до Кріпса, секретарка доповіла шефові, що на його прохання прибув відомий професор фізики. Професор Теодор Загорський, мабуть, також здивувався, коли йому зателефонували від Кріпса. Тепер він з неприхованою цікавістю розглядав розкішний просторий кабінет — письмовий стіл із світлого південного дерева, морські краєвиди, картини, два телевізори, перський килим, лискучі люстри, червоні шпалери…
Фенімор Кріпс не квапився розпочинати ділову розмову. Запропонувавши Загорському гаванську сигару, спитав його про здоров'я, про польоти американських і радянських космонавтів і лише після цього поцікавився:
— Чи ви знаєте, про що піде мова?
Загорський спокійно подивився на нього й заперечливо хитнув головою:
— Мене про це не попередили!
— Цілком можливо, сер! Міс Кердж могла забути про цю деталь!
Загорський підвів на нього очі:
— Хіба це якось впливає на нашу розмову?
Фенімор Кріпс усміхнувся:
— Звичайно, ні! Якою мовою ви волієте розмовляти?
— Англійською, сер, щоб вам було зручніше!
— Якщо це вас не утруднить… — посміхнувся Кріпс.
— Ні, прошу.
Директор якусь мить помовчав.
— Ще одна дрібниця.
— Будь ласка.
— У вас якесь дивне прізвище. Дозвольте запитати: хто ви за національністю?
Загорський погасив сигару і, глянувши Кріпсові просто у вічі, відповів:
— Я болгарин!
— Болгарин?! — здивувався Кріпс.
— Так, болгарин! З Болгарії!
— З Болхарії?
— З Болгарії, — виправив його фізик.
— Бюлгарієн! — знову неправильно вимовив Кріпс, та Загорський вже не виправив його.
Фенімор Кріпс зніяковів за свою необізнаність. Він затиснув у зубах сигару й запитав:
— Ви знайомі з Джоном Равеном?
— Тільки з чутки, сер.
— Ми з Джоном Равеном вирішили порадитися з вами з одного делікатного питання,
Загорський поморщився.
— Ви мене покликали сюди як свого підлеглого?
— Ні, сер, ми вам лише пропонуємо!
Кріпс удруге відчув себе ніяково. Він звик розмовляти з людьми, як із своїми підлеглими, вірний принципові: кому належать гроші, тому належить і воля присутніх. А що йому вперше доводилося мати справу з таким норовливим іноземцем, то він зніяковів, розгубився. Почувши від Загорського несподівані заперечення, Кріпс мало не втратив самовладання, але примусив себе стриматись. На його скам'янілому обличчі не здригнувся жоден м'яз. Трохи опанувавши себе, він, щоб виграти час, простяг руку до пляшки.
— Вип'ємо по чарці віскі, сер?
— Дякую, сер Кріпс, я не п'ю!
Професор Загорський відсунув чарку. Кріпс удавав спокійного, навіть усміхався, але кожна жилка в ньому була напружена.
— А може, кави?
— Дякую, не хочу.
Кріпс невдоволено глянув на Загорського. Цей уславлений фізик, з суворою вдачею і підкресленою гордістю, збентежив його. А як він був потрібен Кріпсові! Адже без нього неможлива експедиція і, отже, неминуче банкрутство Джона Равена. Тим-то Кріпс і нервувався. Розумний, спритний і кмітливий з природи, він з блискавичною швидкістю шукав виходу із становища. Не можна було гаяти жодної хвилини.
«Чи не забракне тобі такту й винахідливості?» — запитував себе Фенімор Кріпс, трохи розгублений і збентежений, але все ще самовпевнений.
Він нахилився вперед і глянув у вічі фізикові.
— Цей випадок і для вас становитиме науковий інтерес! — Кріпс підвівся й струсив у попільницю попіл з сигари. — Йдеться про незвичайне природне явище!
— Я зворушений вашою увагою до мене! — іронічно кинув Загорський.
— Ми надамо у ваше розпорядження все необхідне для того, щоб вивчити це явище!
— А про що, власне, йдеться? — не стримався Загорський.
Фенімор Кріпс посміхнувся, задоволений, що цього балканця, нарешті, зацікавила розмова. А то вже він побоювався, що Загорський візьме свій капелюх і тростину та піде з кабінету. Тому-то Кріпс намагався діяти обережно й хитро, як лис, хоч знав, що цей смаглявий болгарин, відомий на весь світ своїми працями в галузі фізики, не піддається ні на які хитрощі. Кмітливий американець уже збагнув, що звичайний бізнес, який у цій країні ставлять понад усе, професора не приваблює. Лишається надія тільки на те, що вченого зацікавить науковий бік цієї справи.
А Загорський тим часом напружено міркував, чому це він знадобився цим двом бізнесменам? І відколи це торгівці так цікавляться фізикою?
«Незвичайне явище!» — повторив про себе вчений.
Що ж це за «незвичайне явище», яке прагнуть розгадати двоє багатих американців? Коли вони сподіваються обдурити його і втягти в якусь свою аферу — то даремне намагаються. Професор Загорський не піймається на їхній гачок. Коли б він дивився на науку, як на бізнес, то вже давно жив би в розкошах. Проте його не спокушали ні модно вмебльовані квартири, ні модерні легкові автомобілі, ні пишні вечері, ні прибуткові валютні спекуляції. Він жив дуже скромно і завжди прагнув єдиного — щоб ніхто не заважав йому займатися наукою, прагнув бути якнайдалі від гомінливого життя, не вплутуватися ні в які афери і щонайменше втручатися в політику..
Скромність він успадкував від свого батька, бідного садівника із Стралджі, який разом з малим сином залишив Болгарію, рятуючись від злиднів і безробіття. Вони поневірялися по Штатах Америки, ночували де доведеться, поки осіли в Каліфорнії. Та це не завадило кмітливому, розумному хлопчині добре вивчити мову, закінчити з відзнакою школу й ще змалку виявити незвичайні здібності до фізики. Вже в студентські роки на нього звернули увагу професори, а невдовзі до закінчення університету він здивував їх своїми сміливими гіпотезами.
Наука була його єдиною пристрастю. Він поринав у глибини науки навіть у найважчі дні свого життя, коли, щоб заробити на прожиток, йому доводилось найматися різноробом у наукові експедиції, які вирушали в непрохідні африканські джунглі. Згодом професор часто згадував страхіття, що їх йому випало зазнати. Злидні пригнічували його, заважали працювати. Злидні переслідували його не лише в шкільні й студентські роки, але й тоді, коли він став асистентом. Це, звісно, ускладнювало молодому вченому роботу, але ніщо не могло завадити йому сидіти допізна над книгами, залишатися в інститутській лабораторії або, замкнувшись у мансарді, цілу ніч клацати на лічильній машині, бо прибиральниця вимагала, щоб рівно о п'ятій ранку машина вже стояла на своєму місці.
Треба було підтвердити сміливу гіпотезу, не раз висловлювану перед науковою радою.
Безсонні ночі й численні невдачі часом доводили його до відчаю, та він був не з тих людей, що піддаються цьому почуттю. Відкидаючи усі вагання, Загорський ще наполегливіше брався до роботи й ні на хвилину не відступав од своєї мети.