Незнайко на Місяці

— Спокійно, братики! — сказав Знайко, який першим опанував себе. — Треба швиденько порозтягувати уламки і з'ясувати, що з космічним кораблем.

Коротульки взялися до роботи. На ранок місце розчистили, і всі побачили, що силою вибуху ракету перекинуло на бік. У неї зовсім одірвало хвіст, пошкодило основний двигун і повибивало шибки ілюмінаторів.

— Такі пошкодження не вдасться виправити й за два тижні, — заклопотано озвався Знайко. — Доведеться відкласти політ.

— Що ти, що ти! — вигукнув лікар Пілюлька. — Про це й думати не смій! Незнайко не витримає два тижні. Його треба відіслати сьогодні ж.

— Ти ж бачиш, — відповів Знайко, показуючи рукою на спотворену ракету.

— А чи не можна підтягтися на поверхню Місяця просто в скафандрах? — сказала Рибка. — Адже наші скафандри пристосовані до польотів у стані невагомості. Піднявшись на поверхню Місяця, ми сядемо в ракету НІП і полетимо на Землю.

— Правильно! — зрадів Знайко. — А чи цілі скафандри? Вони ж у ракеті.

Фуксія і Рибка метнулись до кабіни ракети й почали натискувати кнопку електродвигуна, який відчиняв двері в шлюзову камеру. Але двигун не діяв. І двері не відчинялися. Тоді інженер Клепка, який на той час уже зовсім одужав після поранення, заліз усередину кабіни через розбитий ілюмінатор і відчинив двері скафандрового відсіку.

— Братики, скафандри цілі! — вигукнув він, пересвідчившись, що скафандри не пошкоджено.

— Ура! — закричали, зрадівши, коротульки.

Інженерові Клепці вдалося полагодити електродвигун і відчинити двері шлюзової камери. Коротульки одразу ж почали виносити з ракети скафандри й ретельно перевіряти їх.

Десь опівдні в Космічне містечко повернулися Гвинтик, Шпунтик і Козлик з Пончиком, і космонавти почали готуватися до відльоту.

Звістка про те, що космонавти збираються відлітати, швидко поширилася серед неїлівців, і вони цілим селом прийшли прощатися із своїми друзями.

Весь дослідний город і всі посадки навколо Космічного містечка ми даруємо вам, — сказав неїлівцям Знайко. — Тепер плоди вже скоро дозріють, і ви зберете їх. Самим вам це буде не під силу, покличте на допомогу коротульок з інших сіл. Разом вам легше буде. І надалі старайтеся вирощувати якнайбільше гігантських рослин. Нехай гігантсьісі рослини розійдуться по всій вашій планеті і тоді ніяких злиднів у вас більше не буде.

Неїлівці плакали від радості. Вони цілували Знайка й усіх інших коротульок. А Козлик теж був радий, бо Гвинтик і Шпунтик подарували йому свій всюдихід.

— Як жаль, — казав Козлик Незнайкові. — У нас тепер справжнє життя починається, а ти відлітаєш!

— Нічого, — казав Незнайко. — Ми ще прилетимо до вас, і ви до нас прилітайте. А мені зараз уже не можна більше залишатися. Мені дуже хочеться побачити сонечко.

Як тільки Незнайко згадав про сонечко, сльози зараз же закапали з його очей. Сили покинули його, і він опустився просто на землю. Лікар Пілюлька підбіг і, побачивши, що в Незнайка очі самі заплющились, мерщій дав йому понюхати нашатирного спирту. Незнайко отямився, але був дуже блідий.

— Ну як нам летіти з тобою? — побивався лікар Пілюлька. — Тобі треба в постелі лежати, а не вирушати в космічний політ. Не знаю, як ти в такому стані до Землі доберешся!

— Нічого, — сказав Гвинтик. — Ми з Шпунтиком візьмемо крісло-гойдалку і приладнаємо до нього коліщатка. Можна буде возити Незнайка в цьому кріслі, щоб він не витрачав зайвих сил.

Так вони й зробили. Як тільки крісло було готове, Знайко дав команду надіти всім скафандри. Коротульки зараз же почали надягати скафандри, а Кантик і Квантик наділи скафандр на Незнайка.

Треба сказати, що скафандри ці дещо відрізнялися від тих, якими користувалися Незнайко та Пончик. На маківці гермошолома такого скафандра був вмонтований невеличкий електродвигун з чотирилопатевим пропелером, як у вентилятора. Пропелер, обертаючись, підіймав космонавта в повітря. Надаючи своєму тілу те чи інше положення в просторі, космонавт міг скеровувати свій політ у будь-якому напрямку. Крім цього, пропелер міг правити й за парашут. При падінні з великої висоти космонавт міг увімкнути електродвигун, і швидке обертання пропелера одразу б загальмувало падіння.

Тільки-но космонавти наділи скафандри, Знайко звелів усім прив'язатися до довгої капронової мотузки, яка була приготована заздалегідь. Усі одразу виконали наказ. У той же час Кантик і Квантик і Альфа з Мемегою посадили Незнайка в крісло-гойдалку, прикріпили його поясами до сидіння, щоб не випав у дорозі, а крісло теж прив'язали до капронової мотузки.

Нарешті всі приготування були закінчені. Космонавти прикріпили до поясів альпенштоки, льодоруби та геологічні молотки й вишикувались один за одним. Знайко, який стояв попереду, ввімкнув прилад невагомості, припасований до скафандра у нього за плечима, і натиснув кнопку електродвигуна. Почулося рівномірне гудіння. Це завертівся пропелер. Знайко, втративши вагу, плавно піднявся в повітря й потягнув за собою всіх інших космонавтів.

Місячні коротульки ахнули з подиву, побачивши, як космонавти довгою низкою знялись у повітря. Усі закричали, замахали руками, заплескали в долоні, почали підкидати в повітря шапки. Дехто навіть стрибав од збудження. У багатьох були сльози на очах.

Космонавти тим часом швидше й швидше підіймалися вгору. Скоро вони перетворилися на ледь помітні цятки і нарешті зовсім зникли з очей. Але місячні коротульки не розходились, ніби сподівалися, що прибульці з далекої планети Землі ще повернуться й вони знову побачать їх. Минула ціла година, і дві години минуло, нарешті минуло три години. Місячні коротульки почали втрачати надію знову побачити своїх друзів.

І справді, ждати більше було нічого. Космонавти в цей час уже пробиралися нахиленим крижаним тунелем в оболонці Місяця. Повітря тут було вкрай розріджене, тому пропелер створював надто слабеньку тягу. І все-таки за допомогою льодорубів, що ними озброїлись космонавти, їм вдалося подолати всі перешкоди й пробратись у бурульчастий грот, а звідти проникнути в печеру, з якої був вихід на поверхню Місяця.

Тут Знайко вирішив розділити весь загін на дві групи. Першу групу треба було послати вперед, щоб, не втрачаючи ні хвилиии, перевірити ракету. Адже відтоді, як ракета НІП опустилася на поверхню Місяця, минуло багато часу, її могли пошкодити метеорити, не кажучи вже про те, що в космічний політ неможливо вирушати без ретельної перевірки роботи всіх приладів і механізмів. У першу групу Знайко призначив себе, професора Зірочку, а також Фуксію і Рибку. Решті велів поки що лишатись у печері й зайнятися видобутком кристалів місячного каменю й антикаменю, запас яких треба було доставити на Землю.

Лікар Пілюлька сказав, що Незнайко почуває себе дуже кепсько, тому його треба негайно доставити в ракету, де можна буде зняти важкий скафандр. Але Знайко сказав:

— Зараз настала місячна ніч. Сонце зайшло і на поверхні Місяця дуже холодно. Якщо ракета пошкоджена, то й у ній не можна бути без скафандра. Краще ви поки що побудьте з Незнайком у печері. Тут усе-таки тепліше. Коли ж з'ясується, що ракета справна, ми дамо вам знати, й ви одразу ж доставите Незнайка до нас.

Наказавши нікому не виходити з печери, щоб не піддаватися зайвий раз дії космічних променів, Знайко подався назад у супроводі Фуксії, Рибки та професора Зірочки.

Дехто думає, що коли на Місяці ніч, то там дуже темно й нічого не видно, та це неправда. Точно так, як місячної ночі нашу Землю освітлює Місяць, так і Місяць освітлює наша Земля, але ж земна куля значно більша від місячної, тому й світла від неї буває більше. Якщо Місяць із Землі видається нам таким завбільшки, як невеличка тарілка, то Землю з Місяця видно, як великий круглий піднос. Наука встановила, що світло Сонця, відбите нашою Землею, освітлює Місяць разів у дев'яносто сильніше, ніж те світло, яким Місяць освітлює Землю. Це означає, що в тій частині Місяця, з якої видно Землю, вночі можна вільно читати, і писати, й малювати, і займатися всілякими іншими роботами.