Фб-86

Голуб запитально глянув на цього лисіючого чоловіка. Йому здавалось, що тепер Каллош дивиться на нього з деякою зверхністю.

— Будь ласка.

— Не бажано, щоб Краснай надалі брав участь у ваших дослідах. Це не моє діло, але я мав нагоду заглянути в справу, заведену в поліції на Красная… Ставом, більше нічого сказати не можу. На вашому місці я був би дуже обережним.

Голуб був вражений. А може, і його особою зацікавилась поліція?

— Ви бачили дані, які стосуються мене? — спитав він.

— Ні, але в певній мірі вони зв'язані з вашими дослідами. Прошу, не розпитуйте мене, бо я не маю права говорити… Я вас просто доброзичливо застерігаю. Цей юнак не ангел, не варто захищати його. Повірте мені, професоре, я теж дуже любив його.

— Спасибі, що попередили, колего Каллош. Велике спасибі. Сподіваюсь, я не образив вас.

— О ні, колего Голуб, — сказав Каллош. Слово «колего» він промовив з особливим наголосом.

— Я трохи погарячився. Дуже люблю того хлопця. А може, усе це непорозуміння?

— Не виключено, що все виявиться помилкою. Хоч факти говорять про інше… Так чи інакше, поки що іншого виходу немає, як чекати.

— Ще раз дякую, любий колего. Я не розуміюся на таких слідчих справах. Прошу пробачення, — прощався професор.

— Нічого не сталося, колего Голуб, — сказав Каллош, проводжаючи професора поглядом, поки той не зник за дверима.

Потім він сів за письмовий стіл, узяв папір і заходився писати. Довгі, гострі літери одна за одною лягали на аркуш.

— Коли написано власною рукою, буде певніше, — промимрив Каллош.

Ось що він написав:

«… Як завідуючий навчальною частиною, я вважаю за свій обов'язок звернути увагу відповідних органів на нижченаведені факти, які з'ясувалися в ході розслідування персональної справи студента четвертого курсу медичного факультету нашого університету Іштвана Красная (народився десятого вересня 1925 року, в Будапешті).

1. Батько Іштвана Петер Краснай був одним з керівників партії нілашів. У різних газетах і журналах цієї партії він вміщував статті й дослідження, в яких закликав до масового знищення людей.

2. У першій половині грудня 1944 року Петер Краснай втік на Захід, з того часу живе там. Його син стверджує, що він вмер, але для цього немає жодних доказів.

Знаючи тактику західних розвідок, можна припустити, що версію про смерть Петера Красная вигадали з метою кращої конспірації його зв'язків.

3. Петер Краснай у 1944 році не взяв з собою свого сина. Іштван Краснай у 1945 році вступив до нашого університету. В автобіографії написав, що його батько під час війни пропав без вісті (додаток 1). Однак ще в ?946 році Іштван одержав від батька листа. За даними, які є в моєму розпорядженні, Петер Краснай живе в Аргентіні, працює викладачем університету. Згідно з статтею австрійської газети (додаток 2), він на початку 1946 року читав у Відні лекції для членів організації нілашів, яка там діє.

4. Іштван Краснай систематично проводить серед студентів університету антирадянську агітацію. Невідомим для мене способом він втерся в довір'я до професора Тамаша Голуба і цілий рік бере участь у надзвичайно важливих дослідах цього вченого.

Про професора Голуба слід знати, що до визволення він жив у Лондоні і, судячи з його висловлювань, є прихильником англійського буржуазного способу життя. Свою віллу він теж обставив на англійський зразок, виписує англійські журнали, в громадській роботі ніякої участі не бере. Зневажає кадри, які вийшли з середовища робітників. Заслуговує на увагу й те, що свої досліди він не бажає проводити в лабораторіях університету, а працює тільки вдома. У свою домашню лабораторію, крім Іштвана Красная і студентки четвертого курсу медичного факультету Естер Боруш, нікого не пускає. Вважаю за необхідне сказати, що батько Естер Боруш — селянин-одноосібник, який і досі не вступив у кооператив, хоч він і комуніст.

Привертає до себе увагу й те, що Іштван Краснай ні з ким із студентів не товаришує. Про своїх товаришів не розповідає. Взагалі поводиться дуже дивно, підозріло.

Хочу ще зауважити, що професор Голуб усім своїм особистим і науковим авторитетом виступає на захист Красная.

Будапешт, 20 вересня 1949 року.

Тібор Каллош, завідуючий навчальною частиною».

Каллош заклеїв конверт, написав адресу. Потім подзвонив у відділ вищих навчальних закладів Міністерства освіти і доповів референтові Бібо про справу Красная. Наприкінці розмови, щоб надати розповіді більшої ваги, додав:

— Знаєш, товаришу Бібо, це дуже заплутана справа. Політичні органи також проявляють до Красная великий інтерес. На нашу думку, доки триває слідство… Алло, що ти кажеш? Ні… розумію. Так, так. Поліція займається цією справою. Так, так… Одним словом, можливо, що Голуб буде клопотати. У мене вже був. Я сказав йому, що це справа поліції. Так, я цілком згоден з тобою, товаришу Бібо. Вороги підтримують один одного… Алло! Друже… Було б добре, якби ви ближче придивилися до вашого Гейзи Олайоша. Він поводився тут як справжній опортуніст. Тобі він теж не подобається? Так, зарозумілий чолов'яга. Я дуже радий, що наші думки зійшлися. В неділю ти будеш на матчі? У тебе немає квитка? Чого ж ти мовчиш, старий? Здобуду, не хвилюйся. Увечері принесу на квартиру. Усе гаразд? Привіт.

Каллош з полегкістю поклав трубку. «До хорошої людини потрапить Голуб, якщо звернеться в міністерство, — зловтішно подумав він. — Бібо не буде з ним церемонитися».

Сховавши документи у сейф, він викликав до себе Кульчарне. Жінка відразу ж зайшла і догідливо стала перед письмовим столом начальника.

— Коли хтось питатиме, передайте, що повернусь лише по обіді. Іду в міністерство.

— Як бути з обідом, подати вам у кабінет, товаришу Каллош? — спитала жінка.

Завідуючий навчальною частиною трохи подумав.

— Скажіть, щоб принесли сюди. Можливо, що до полудня повернусь.

Голуб втомлено йшов додому. Думки його були зайняті Краснаєм. Невже він помилився в хлопцеві? Ні, не може бути! Він добре розбирається в людях. Краснай розумний, старанний, ввічливий. Живе тільки для науки. Що він міг накоїти? Чому ним зацікавилась поліція? Ні, це просто непорозуміння, перебільшена, можливо, безпідставна, підозра. Звичайно, в Каллоша теж нелегке становище. Зрештою, він виконує свій обов'язок. Як бути далі? Просити прийому в міністра? До речі, він саме хотів з ним розмовляти в справі дослідів.

Повільною ходою простував Голуб по залитій сонцем тихій вулиці. Від осіннього тепла тіло розімліло. Коли б не та нещасна справа, він почував би себе цілком добре. Досліди підтвердили правильність розрахунків. Нарешті він наближається до мети. Можливо, все ж таки краще перейти в дослідний інститут, хоч не дуже й хочеться. Пильність! Статс-секретар без кінця твердить йому про це. Мовляв, у приватній віллі матеріали зберігати небезпечно. А досліди з наукової точки зору мають міжнародне значення. Основних підрахунків і формул, крім нього, ніхто не знає і не узнає. Цього він не розкриє нікому, ніколи. І нікого, крім Естер і Красная, не допустить до себе. А їм відомі тільки часткові результати. Якщо залучити до роботи ще когось, небезпека розголошення таємниці збільшиться. Коли вдасться виробити антибіотик у двох варіантах, усе буде гаразд. Тоді його мрія здійсниться. Не буде більше на світі захворювань, зв'язаних з запаленням. Він доведе, що такі хвороби можна ефективно лікувати.

З допомогою препарату ФБ-86 він може протягом кількох місяців виготовити сиворотку для щеплення. Після введення сиворотки людський організм стане несприйнятливим до запальних захворювань. Досі було все гаразд. Складність полягає лише в тому, що під час досліджень він знайшов нові, ще невідомі, надзвичайно отруйні речовини, застосування яких могло б мати трагічні наслідки для людства. Правда, тепер при виробництві ФБ-86 уже можна обійтися без них. Дуже шкода, що на останній конференції в своїй доповіді про ФБ-86 він згадав про ці шкідливі речовини. Але іншого виходу не було, бо учасники конференції не зрозуміли б шляху досліджень. А втім, отруйні речовини поки що потрібні, він не може їх знищити. Дійде черга і до них.