Страница 43 из 44
Не минуло й десяти хвилин, як з'явився Челеї з Йоганном, тобто капітаном Берецкі. Підполковник ледве стримував хвилювання. У робочому кабінеті професоровій по збуджених поглядах присутніх одразу догадався, що сталося щось важливе. Челеї запитально глянув на Голуба, потім на Естер.
— Товаришу Челеї, — затинаючись мовила Естер, — ви приїхали на машині?
— Так, люба Естер. Але ж говоріть нарешті, що сталося?
Дівчина опустила голову. Їй хотілось розповісти все, але згадала слова юнака… Ні, вона не може ще вручити листа, бо дала слово… Глянула на годинника.
— Іштван тут, у Будапешті… — сказала вона, хвилюючись. — Кожної хвилини він може дати про себе знати…
— Ви розмовляли з ним? — спитав Челеї.
— Так… він незабаром викличе нас по телефону… Я гадала, що доти можна було б… приготувати машину…
— Усе в порядку, Естер… В будь-яку хвилину можна вирушати. Тільки б Іштван скоріше подзвонив… Зараз від нього залежить життя людини…
Естер не знала, що має на увазі Челеї. Вона опустила голову і не зводила очей з циферблата годинника.
— Між іншим, Краснай молодець, — усміхнувся підполковник. — Нам розповідали, як хоробро він поводився у Відні…
— Він щось натворив? — спитав професор.
— Так, — відповів Челеї. — Але коли взяти до уваги обставини, при яких він це зробив, можна його зрозуміти… і, я гадаю, все можна виправити. Тільки треба з ним скоріше поговорити…
Естер нервово дивилась на циферблат. Стрілки, наче на них були олов'яні гирі, рухались надто повільно. Дівчина дедалі більше нервувала… Їй хотілося закричати: «Швидше, кожна хвилина дорога!..»
— Про що, власне, мова? — звернувся професор до Челеї.
— Гаразд, скажу. Краще, коли у вас буде повна ясність. Хлопцеві загрожує велика небезпека. Сьогодні о четвертій годині ранку він має передати керівникові шпигунської банди іноземної держави важливий винахід…
— Моє відкриття, — сказав професор ослаблим голосом.
— Так.
— Але цього хлопчина не зробить.
— Ні, — всміхнувся Челеї. — Він не може передати відкриття, бо його вже немає тут, у віллі.
Голуб схопився з місця.
— Що ви кажете? — вигукнув він. — Украли!.. Вкрали моє відкриття?
— Хоч із запізненням, прошу вашого пробачення, пане професоре. Це справа моїх рук.
Голуб і Естер витріщили очі на підполковника. Челеї вів далі:
— Нам стало відомо, що кілька іноземних держав зацікавились вашим відкриттям. Вони хотіли його вкрасти. Мій заступник, старший лейтенант Барді, з допомогою вашої домробітниці на певний час позичили матеріали дослідів. Їх заховали у моєму сейфі…
— Але ж… чому… ви не сказали мені? — збентежено промимрив Голуб.
— Ми не хотіли турбувати вас…
— Нова домробітниця?… Рожі? — затинаючись бурмотів вчений.
— Так, — перебив його Челеї. — Лейтенант Рожі Харасті оберігала вас.
Голуб глянув на Естер. Дівчина схилила голову.
— Змовники!.. — вихопилось у професора. І він задерикувато почав докоряти присутнім за те, що вони таїлися перед ним, не довіряли йому.
— Але повернімося до Красная, — нагадав Челеї. — Керівник шпигунської банди дістав наказ убити хлопця…
Естер розпачливо скрикнула… Її погляд упав на циферблат. Була саме четверта година…
— Коли він зараз стрінеться з бандою, невідомо, що може статися, бо хлопчина не знає, що задумано проти нього… І в той же час банда викрала одного нашого товариша…
Естер сиділа ледь жива. В голові невідступно вертілася одна думка: Іштвана хочуть вбити…
— Товаришу підполковник, — озвалася вона, — це вам посилає Іштван… — Вона подала Челеї конверт.
Челеї здивовано глянув на дівчину і, не гаючи часу на розпити, розірвав конверт. У записці було написано:
«Приходьте в провулок Арвачка, 3. Там знайдете шпигуна Петера Кальноці».
— Їдьмо, — звернувся він до Коцки.
— Я теж поїду з вами. — Естер благально глянула на підполковника.
— Гаразд, не заперечую…
— Може, знайдеться ще одне місце в машині? — озвався професор. — Ви знову хочете обминути мене…
— О ні, товаришу Голуб, — всміхнувся Челеї. — Просимо з нами, лікар завжди згодиться…
Через кілька хвилин чотири машини мчали в напрямку Зугло.
У вікнах вілли горіло світло. Офіцери контррозвідки за двадцять метрів від будинку повискакували з машини. Челеї на ходу інструктував їх. Четверо юнаків спритно перестрибнули огорожу. Естер і Голуб залишились під прикриттям кам'яної стіни. Челеї подзвонив, але ніхто не відкликався. Він знову натис на кнопку. «Ми прибули надто пізно», — майнуло в голові. Підполковник подав рукою знак Коцці…
— Треба увірватися в дім.
Вони допомогли Естер і професорові перебратися через огорожу. Коцка оглянув вхідні двері.
— Їх важко буде виламати, — зауважив Коцка.
Він виліз на плечі молодих офіцерів і рукояткою пістолета розбив скло над дверима. Пробравшись через отвір у передпокій, відчинив зсередини двері і пішов далі. Згодом Челеї і його друзі почули оклик Коцки.
— Швидше туди! — вигукнув підполковник.
Контррозвідники один за одним увірвалися в кімнату.
Відчинилися двері. В них з'явився Коцка, блідий як стіна.
— Товаришу професоре, мерщій…
Усі зайшли в кімнату. Перед ними відкрилася жахлива картина. Біля сходів лежав Іштван весь залитий кров'ю. Неподалік — труп невідомого чоловіка.
Естер, побачивши Іштвана, тихо скрикнула і, похитуючись, відійшла до стіни. Голуб не розгубився. Він вмить опинився біля Іштвана і, опустившись навколішки, заходився його оглядати.
— Ще живий… але серце ледве б'ється… Негайно в машину!..
Два офіцери, обережно піднявши Іштвана, винесли його. Голуб пішов за ними.
Тільки-но виїхала машина з Іштваном і Голубом, як у дверях з'явились двоє контррозвідників. Вони вели під руки Гейзу Олайоша.
— Гейзо! — побіг йому назустріч підполковник.
— Бейло! — радісно вигукнув той. Вони міцно обнялися. — Я так боявся, щоб ви не спізнились!..
Обшукали весь будинок. У робочому кабінеті знайшли Фреді. Він уже опритомнів. У нього був жахливий вигляд.
— Доктор Сегеді, — промовив Олайош, вказавши на нього.
Челеї підійшов до зв'язаного, вхопив його за русяве волосся і смикнув…
— Фреді! — вигукнув Коцка.
— Одведіть! — наказав Челеї.
Офіцери поставили Фреді на ноги і повели з собою.
— Коцко! — звернувся до старшого лейтенанта підполковник. — Залишаю тобі трьох чоловік, уважно оглянь всю віллу. Я почну допит Фреді. Труп відвезуть пізніше.
— Ясно, — відказав старший лейтенант.
— Ходімо, — звернувся підполковник до Олайоша і Берецкі. Естер, схлипуючи, пішла за ними.
— Спасибі, Бейло, що врятував мене! — почула дівчина голос Олайоша.
— Не мені дякуй, а Іштванові Краснаю. Він тебе врятував, — відповів підполковник.
Наступного ранку Естер і Челеї стояли перед операційною. Юнака вже вдруге оперували, тричі переливали йому кров…
— Він житиме? — з тривогою глянула дівчина на Челеї.
— Не знаю…
Естер нервово смикала рукавички. Двері операційної відчинилися. На лікарському візку везли Іштвана.
В обличчі юнака ні кровинки. Коли проходили повз Естер, серце дівчини завмерло від болю. З очей раптово потекли сльози.
Через деякий час з операційної вийшов Голуб.
— Пане професоре!.. Він житиме?
— Можливо… — Учений зморщив чоло. — Але коли навіть пощастить врятувати його, ліва рука ще довго буде паралізована. Одна куля розтрощила ліктьовий суглоб. Негідники стріляли розривними кулями…
Близько десятої години Іштван опритомнів. Він впізнав Естер, Голуба. Поруч сидів Челеї. Юнак всміхнувся дівчині, і Естер схилилася над ним.