Фб-86

— Коли працювати як слід, — мовив Голуб, — за тиждень, найбільше за два, можна закінчити досліди.

— А потім відпочинете, — тихо, але твердо нагадала пані Магда.

В кімнату зайшла Юлішка. Всі вичікувально глянули на дівчину.

— Якась молода дівчина принесла цього листа, — сказала служниця і передала професорові конверт.

Голуб розірвав конверт, підвівся, підійшов ближче до світла і почав читати, його обличчя поволі блідло, він ледве помітно здригнувся.

Пані Магда і Естер стурбовано стежили за професором. Вираз обличчя професора ставав дедалі похмурішим.

— Сталося щось? — поцікавилась дружина.

Голуб не відповідав, його рука опустилась, лист упав на килим. Професор теж почав опускатися на підлогу. Обидві жінки підскочили до зомлілого професора.

— Тамаше, любий Тамаше, — розпачливо зашепотіла дружина.

Естер розстебнула йому комір сорочки, побігла у панну і повернулася з мокрою губкою. Пані Магда заходилась терти груди і скроні професора.

— Естерко, — звернулась вона тихо до дівчини, — передайте Юлішці, щоб вона приготувала ліжко.

Голуб почав рівніше дихати, повіки його здригнулися. Жінка дала йому трохи коньяку. Він розплющив очі.

Пані Магда допомогла йому встати.

Голуб непевною ходою попрямував у спальню.

Коли Естер повернулася, вона вже не застала подружжя в їдальні. Дівчина підняла лист і прочитала:

«Пане професоре!

У мене не було іншого виходу. Поки до вас дійдуть ці рядки, я вже залишу країну. Я тікаю від цькувань. Іду туди, де гуманніше поводяться з людьми. Я ні в чому не винен. Сподіваюся, що їду не назавжди. Вірю, що зможу ще повернутися на батьківщину. Пане професоре! Ви багато для мене зробили. За це я Вам дуже вдячний. Не знаю, як Вам віддячити, може, тільки тим, що намагатимусь стати хорошим лікарем. Мені хотілось особисто попрощатися з Вами, але я не наважився.

Передайте Естер, що я часто думаю про неї і дуже дуже полюбив її.

Пробачте, пане професоре, що я пішов на цей крок. Вибору в мене не було. Мене переслідували, я мусив рятуватися. Не хотів провести молоді роки безневинно у тюрмі.

Пані Магді дуже дякую за її ласку.

З глибокою пошаною Іштван Краснай.

Будапешт 20 жовтня 1949 року.»

— Жахливо! — прошепотіла дівчина. — Це жахливо.

Вона поклала лист на стіл і підійшла до вікна. Відхилила фіранку, притиснулась обличчям до холодної шибки і глянула в темряву. Вітер шпурляв дощові краплі в шибку.

«Я часто думаю про неї і дуже, дуже полюбив її…» — луною відзивались у її серці слова.

На очах виступили сльози. Дівчина затряслась у беззвучному риданні.

— Ой Іштване, нещасний хлопчино… я теж… дуже кохаю тебе…

Єва поїхала додому на таксі. У неї було таке ви чуття, що за нею стежать, але як вона не дивилася навкруги, нікого не помічала. Дощ періщив з такою силою, наче хтось лив воду з діжки. Дівчина була вкрай знесилена. Життя здавалось їй безцільним і безпросвітним. Небезпека провалу чигала на кожному кроці, і Єва знала, що одного дня всьому буде кінець. Знала, що розплата наближається, та протидіяти не могла. Не було ніякої змоги вирватися з тенет Фреді. У хвилини розпачу часто спадало на думку, що краще було б піти у поліцію, розповісти все, прийняти кару. Але потім згадувався наречений, жорстокий погляд Фреді, його постійні приховані погрози, і дівчина відганяла думки.

Єва відчувала себе дуже самотньою, брудною, ненавиділа себе.

Дівчина вимкнула світло і обережно глянула через щілини жалюзі. Скверик і алея були безлюдні, тільки холодний вітер гуляв серед дерев і кущів та дощ невтомно шмагав блискуче від світла вуличних ламп дзеркало калюж. Опустивши жалюзі, вона засвітила невелику люстру в кутку кімнати. «Добре було б поспати», — подумала Єва. Пішла у ванну і запалила газ, щоб нагріти воду для купання. Потім роздяглась, повісила сукню у шафу, приготувала халат.

Вона стояла гола перед дзеркалом. По губах пробігла сумна усмішка. Струнка, гарно складена постать, повні, пружні груди, гарні, наче відточені ноги, — усе її їство, на перший погляд, свідчило про молодість і здоров'я. Але вона знала, що це лише видимість, що всередині почався розклад, нервова система підірвана, що наркотики, які вона вживала вже кілька років, давно розпочали свою руйнівну роботу. Цей процес руйнування можна було б ще зупинити, якби напружити всю волю, прийняти непохитне рішення… але в неї вже немає сили волі, вона… приречена.

Після ванни Єва добре витерлась, розчесала блискуче, світле волосся, накинула на себе халат і, сівши у крісло біля настільної лампи, заходилась читати. Та повіки мимохіть склепились, і дівчина заснула.

Вона спала всього кілька хвилин. Прокинулась від того, що випала з рук книга. Потім почула стук у двері. Очі в неї розширилися від страху.

— Боже мій, — зашепотіла Єва і підійшла до потрійної шафи. Відчинила дверці, посунула вбік одяг. Кілька секунд нишпорила в шафі рукою. Потім щось тихо клацнуло, почувся звук, подібний до того, коли починають вертітися добре змащені підшипники. Задня стінка шафи відсунулась, і в темному отворі з'явилася висока, струнка постать Фреді.

— Зачини, — розпорядився він тихо. Дівчина виконала наказ.

Фреді скинув капелюх, пальто і сів у крісло.

— Дай щось випити. А це сховай. — Фреді вийняв з кишені маленький пакетик і шпурнув його Єві. Її обличчя раптово змінилося. В очах засяяла радість, собача відданість і покірна вдячність.

— О Фреді! — Єва підійшла до нього і погладила його міцну руку. — Спасибі, — бурмотіла вона, схопилась, заметалася по кімнаті, швиденько дістала напій і дві чарки.

— Наливай. Я зараз, — звернулася дівчина до Фреді, поспішаючи у ванну.

Фреді зняв галстук, налив у чарки рому і випив. Через кілька хвилин Єва повернулась. Очі в неї весело блищали, з обличчя зник вираз суму. Вона знову відчувала себе сильною і сміливою, навіть Фреді не боялась. Легкими, пурхаючими кроками підійшла до нього. На щоках запашіли бліді троянди. Погойдуючись, наче у східному танці, Єва повільно скинула з плечей халат, який сповз із неї і впав на килим.

— Скажи-но, я гарна? — спитала дівчина.

Фреді мовчки дивився на неї.

Ранкове світло пробивалося крізь щілини жалюзі в кімнату. Порожня пляшка від рому біля ліжка, перекинута чарка, розкидані недокурки — все це свідчило про те, що ніч пройшла бурхливо.

— Я вже не боюся тебе, — засміялася Єва тихо.

— Ні? Анітрішки?

— Ніскільки, — відповіла дівчина. — Я знаю, що любиш мене. Я відчуваю це. І я тебе люблю…

Фреді засміявся.

— Слухай, Єво, — озвався він згодом, і голос й звучав уже серйозно. — За тобою стежать.

— Мені наплювати на це.

— Не грайся в героїню, — холодно сказав Фреді. — Становище серйозне. Два тижні не роби нічого іншого, як відвідуй підряд усіх своїх знайомих, ходи на побачення, бувай у різних місцях, зустрічайся з багатьма людьми. Треба маневрувати. Я дам тобі гроші. Відвідуй місця розваг. І при цьому вдавай, що займаєшся конспірацією.

— Яка в цьому потреба? — спитала дівчина.

— Ми примусимо наших друзів попрацювати, — сміявся Фреді. — І зв'яжемо їх при цьому. Доки вони стежитимуть за тобою, я спокійно займатимусь своїми справами. Хай «промацують» людей, з якими ти за два тижні зустрінешся, вони не зможуть встановити, хто з них твій зв'язковий.

— Розумію, — всміхнулася дівчина. — Фреді, ти надзвичайно розумний!

— Тобі боятися нічого: мої люди будуть весь час поблизу. На випадок якогось лиха ми одразу перекинемо тебе на Захід.

— Я не боюся, Фреді. Ти знаєш, що в мене тут несплачений борг.

— Знаю. Скажи, що сталося з студентом?

— Думаю, що сьогодні вранці він уже в отця Пала, — мовила дівчина.