Страница 5 из 120
- Циссі… Нарцисо… послухай мене…
Друга жінка наздогнала першу, схопила її за руку, але та вирвалася.
- Іди собі. Бело!
- Ти повинна мене вислухати! -Я вже все чула. І все вирішила. Відчепися від мене!
Жінка, яку звали Нарциса, видряпалася по схилу нагару, де річку від вузенької брукованої вулички відділяла огорожа зі старих рейок. Бела піднялася за нею. Вони стояли поруч і дивилися через дорогу на довгі ряди занедбаних цегляних будинків, що сяяли в темряві похмурими сліпими вікнами.
- Він тут живе?-зневажливо спитала Бела. - Отут У цій маґлівській купі гною? Ми, мабуть, перші з наших, чия нога ступила…
Але Нарциса не слухала, вона вже прослизнула крізь прогалину в іржавій огорожі й бігом перетинала дорогу.
- Циссі, стривай!
Бела подалася за нею, а вітер ззаду полоскав її мантію. Вона побачила, що Нарциса біжить між будинками до іншої, майже такої самої вулички. Деякі ліхтарі були розбиті, тому жінки перетинали смуги світла і непроглядної темряви. Переслідувачка наздогнала свою здобич, коли та завертала за ріг, міцно схопила її за руку й повернула обличчям до себе.
- Циссі, не треба цього робити, не можна йому довіряти.
- Темний Лорд йому довіряє!
- Темний Лорд… думаю… помиляється, - засапалася Бела. Її очі блиснули з-під каптура, коли вона озирнулася, перевіряючи, чи немає тут нікого, крім них. -Так чи так, а нам наказали нікому про план не розповідати. Це була б зрада Темного Лорда і…
- Пусти, Бело! - огризнулася Нарциса й витягла з-під мантії чарівну паличку, погрозливо націливши її Белі в лице. Бела тільки всміхнулася.
- Циссі, на рідну сестру? Не посмієш…
- Нема такого, чого б я не посміла! - видихнула Нарциса і в її голоси почулися істеричні нотки. Вона махнула чарівною паличкою, наче ножем, і знову спалахнуло світло.
Бела як обпечена відсахнулася від сестриної руки. - Нарцисо! Але Нарциса вже бігла далі. Потираючи руку, переслідувачка знову подалася за нею, хоча трималася тепер на відстані. Вони заглиблювалися в безлюдний лабіринт цегляних будинків. Нарешті Нарциса побігла вгору вуличкою, що мала назву Прядильний Кінець, і над якою, наче велетенський вказівний палець, здіймався височенний димар млина. Й кроки відлунювали бруківкою, коли вона минала забиті дошками вікна з вибитими шибками, і стихли аж біля останнього будиночка, на першому поверсі якого мерехтіло крізь штори тьмяне світло.
Вона встигла постукати в двері до того, як підбігла Бела, пошепки все клянучи. Вони стояли й відсапувалися, мимоволі вдихаючи сморід брудної річки, що його доносив сюди нічний вітерець. Минуло кілька секунд, за дверима почувся рух і вони ледь-ледь прочинилися. У щілину визирнув чоловік з довгим чорним волоссям, розділеним на два пасма. що обрамляли його землисте лице з чорнющими очима.
Нарциса відкинула каптур. Вона була така бліда, що аж світилася в темряві; довге біляве волосся розсипалося по спині від чого вона скидалася на потопельницю.
- Нарцисо! - вигукнув чоловік, прочиняючи двері ширше. Світло впало на жінок. - Яка приємна несподіванка!
- Северусе, - напружено прошепотіла Нарциса. - Можна з тобою поговорити? Це терміново.
Він ступив крок назад, пропускаючи її в будинок. Сестра, не знімаючи каптура, увійшла слідом без запрошення.
- Здоров, Снейпе, - кинула вона, проходячи.
- Здоров, Белатрисо, - озвався він, різко зачиняючи двері і його вузькі вуста насмішкувато скривилися.
Вони опинились у крихітній вітальні, більше схожій на темну палату для психічно хворих. Стіни були повністю заставлені книжками, оправленими здебільшого в старезну чорну чи коричневу шкіру; потертий диван, благеньке крісло й хиткий столик були зіставлені докупи в озерці тьмяного світла від уставленого свічками світильника, що звисав зі стелі. Відчувалася занедбаність, ніби тут ніхто постійно не мешкав.
Снейп жестом підкликав Нарцису до дивана. Та зняла мантію, відкинула її вбік і сіла, втупившись у свої білі тремтячі руки, зчеплені на колінах. Белатриса зняла з голови каптур значно повільніше. Була вона, на відміну від сестри-білявки, чорнява, з важкими повіками й міцним підборіддям. Не зводячи зі Снейпа очей, Белатриса підійшла до Нарциси й стала в неї за спиною.
- Ну, і чим же я вам можу прислужитися? - поцікавився Снейп, сівши в крісло навпроти сестер.
- Ми… ми тут самі?-тихо запитала Нарциса.
- Так, звичайно. Ще тут є Червохвіст, але ж ми хробаків до уваги не беремо.
Він націлив чарівну паличку на книжкову стіну в себе за спиною. Щось бахнуло, і відчинилися таємні дверцята, за якими на вузеньких сходах застиг дрібний чоловічок.
- Ти вже, мабуть, збагнув, Червохвосте, що в нас гості, - ліниво процідив Снейп.
Чоловічок, згорбившись, сповз на кілька східців униз і зайшов до кімнати. Він мав маленькі водянисті оченята, гострого носа й гиденьку дурнувату посмішку. Лівою рукою він погладжував праву немовби сховану в яскраво-срібну рукавицю.
- Нарцисо! - вигукнув він пискливим голосом, -… і Белатрисо! Як приємно…
- Червохвіст приготує нам чогось випити, якщо бажаєте, -перебив його Снейп. - А потім повернеться у свою кімнату.
Червохвіст здригнувся, ніби Снейп чимось у нього пожбурив.
- Я вам не слуга! - пискнув він, уникаючи Снейпового погляду.
- Та невже? А мені здавалося, що Темний Лорд прислав тебе сюди, щоб мені допомагати.
- Допомагати, так… але не готувати вам напої і… і не прибирати у вашому домі!
- Я й не знав, Червохвосте, що ти прагнеш небезпечніших завдань, - солодко проказав Снейп. - Та це легко влаштувати. Я поговорю з Темним Лордом…
- Я й сам, як захочу, можу з ним поговорити!
- Можеш, - презирливо всміхнувся Снейп. - А тим часом принеси нам випити. Наприклад, домашнього вина від ельфів.
Червохвіст на мить завагався, наче хотів посперечатися, а тоді розвернувся й пошкандибав до інших таємних дверей. Усі почули грюкіт і дзенькання келихів. За кілька секунд він повернувся з запорошеною пляшкою та трьома келихами на таці, швиргонув це все на хиткий столик і чкурнув від них, з грюкотом зачинивши за собою приховані книжками двері.
Снейп розлив у келихи криваво-червоне вино і подав два келихи сестрам. Нарциса пробурмотіла щось на знак подяки, а Белатриса не мовила нічого, тільки сердито втупилася в Снейпа. Однак це його не турбувало - навпаки, він мав досить вдоволений вигляд.
- За Темного Лорда, - підняв він келих і випив до дна.
Сестри зробили те саме. Снейп знову наповнив келихи.
Коли Нарциса випила вдруге, то поспіхом проказала:
- Северусе, вибач, що я отак нагрянула, але я мусила тебе побачити. Думаю, що тільки ти можеш мені допомогти…
Снейп зупинив її, піднявши руку, а тоді знову спрямував чарівну паличку на двері з таємними сходами. Пролунав гучний ляскіт і писк, і всі почули, як Червохвіст подріботів сходами нагору.
- Прошу вибачити,-сказав Снейп. - Він узяв собі за звичку підслуховувати біля дверей, навіть не знаю, що він цим хоче показати. То що ти, Нарцисо, казала?
Нарциса набрала в груди повітря й почала спочатку.
- Северусе, я знаю, що не повинна тут бути, мені казали нікому нічого не розповідати, але…
- То тримай язика за зубами! - гнівно кинула Белатрисо -Особливо в такій компанії!
- У якій компанії? - саркастично перепитав Снейп. - І як я це маю розуміти, Белатрисо?
- А так, Снейпе, що я тобі не довіряю, і ти це добре знаєш!
Нарциса гірко схлипнула і затулила долонями лице. Снейп поставив келих на стіл і відхилився в кріслі, тримаючи руки на бильцях і посміхаючись Белатрисі просто в палаюче гнівом обличчя.
- Нарцисо, нам, мабуть, треба вислухати, що поривається сказати Белатриса, зате потім вона нас не перебиватиме. Продовжуй, Белатрисо, - сказав Снейп. - То чому ж ти мені не довіряєш?
- На це є сотні причин! - голосно вигукнула вона, вибігаючи з-за дивана, щоб з грюкотом поставити келих на стіл. - З чого почати?! Де ти був, коли Темний Лорд зазнав поразки? Чому не робив жодної спроби його знайти, коли він зник? Що ти робив усі ці роки, коли не розлучався з Дамблдором? Чому не дозволив Темному Лордові здобути філософський камінь? Чому не повернувся одразу, як відродився Темний Лорд? Де ти був кілька тижнів тому, коли ми вели битву за пророцтво для Темного Лорда? І чому Гаррі Поттер і досі живий, хоч він аж п'ять років був у твоїх руках?