В океані

І Щербаков пристосувався вже до загального руху. Навіть дощ, який лив пригорщами, не леденив тепер, а приємно освіжав розпалене обличчя.

— Отож-бо воно ї є, — почув він поряд себе голос Агєєва. — В рукавицях працювати зручніше. Чому без них вийшли?

— Поспішив, товаришу мічман, — сказав Щербаков, поправляючи рукавиці.

— А ви не чули приказки: «Поспішай повільно»? Завжди пам'ятайте цю приказку.

Він відійшов од Щербакова. Згинаючи бугристу від мускулів спину, допоміг іншому матросові міцніше вхопити трос.

— Ще раз, орли!

Вповзаючи на палубу, троси несли з собою клоччя морської трави, прозорий слиз медуз. Навіть червоний буйок мінного трала підхопили вони десь у глибинах Балтійського моря.

Туман розсіювався, дощ переставав.

Наближаючись, чітко вимальовувався на хвилях «Прончищев».

Здалека він здавався майже круглим. Тепер ясніше було видно могутні обводи його бортів, дві труби, від яких летіли до обрію плоскі димові хмари.

Уже стало видно, як троси, що спускалися в море з палуби доку, знову піднімаються з води серед бурхаючої за кормою «Прончищева» сніжнобілої піни.

А ще далі чорнів головний корабель експедиції — маленький «Пінгвін». Буксир, схожий здалека на павутинну нитку, зв'язував його з криголамом. І посильне судно «Топаз» пінило на траверсі доку ще затуманену водну далину.

З «Прончищева» знову мигав сигнальний прожектор.

— Буксири вирівняти й завернути! — крикнув вахтовий офіцер.

— Буксири вирівняти й завернути! — повторив, випрямляючись, мічман.

Зняв рукавиці, витер долонею обличчя.

На кормі «Прончищева», перед лебідкою з намотаним на неї тросом, стояв начальник експедиції, тримаючи мегафон під пахвою. Велике обличчя капітана першого рангу блищало від дощу, борода намокла й потемніла, мокрий біловерхий кашкет був зсунутий на голену потилицю.

Поруч із Сливіним стояв Андросов.

Офіцери задоволено дивилися на буксири, що плескались у воді.

Зникаючи в піні кільватерного струменя криголама, троси то натягалися трохи, то знову слабшали… Вони з'являлись із хвиль біля самих бортів доку й криголама. Уся середня частина їх ішла глибоко в воду, утворюючи важкий провис.

Сам Сливін не раз терпляче пояснював матросам, що такий провис, обов'язковий при буксировці, особливо необхідний, коли на гаку криголама — величезної ваги док. Адже при повному натяганні тросів вони порвалися б від першого різкого ривка…

Сріблястий метал тросів уже встиг укритися, мов інеєм, тонким нальотом морської солі. Док зносило вітром убік, тепер він ішов боком по відношенню до криголама, і два товстих стальних буксири різко перегиналися в скобах, укріплених на кормі «Прончищева».

Боцман криголама Птицин — видублене вітрами обличчя, кашкет трохи зсунутий на сивіючу скроню — стояв біля лебідки, притримуючись однією рукою за вологий барабан.

Сливін ще раз глянув на троси, на близькі обриси доку і пішов по дерев'яній палубі криголама у бік містка.

— Добре попрацювали, Іване Андрійовичу, — затримавшись біля Птицина, сказав Андросов.

— Поясниш людям політично, в чому справа, от вони й працюють з душею, — значуще промовив Птицин.

Боцман сказав це з скромною гідністю — він був комуністом і одним з агітаторів криголама. Ще до виходу в море Андросов провів з комуністами й агітаторами експедиції не одну бесіду…

— І морських закрутів, Іване Андрійовичу, ви уникали вдало, — притишивши голос, ледь усміхнувся Андросов. — Чув я — лавірували, як серед мінних полів. Правда, разів два трохи не злетіли в повітря.

— От чудна справа, — теж усміхаючись, розвів руками Птицин. — Раніше здавалося — без міцного слівця жодного буксира не заведеш. А тепер, виявляється, все тихо, інтелігентно можна.

— І, кажете, не гірше пішло без лайки цієї!..

— Один раз, коли лебідку заїдало, а ви тоді саме в машину спускалися, я таки підхльоснув їх малим закрутом, — чесно признався боцман.

Андросов подивився з докором.

— Ви, Іване Андрійовичу, більше художньої літератури читайте. Це дуже мову розвиває, збільшує запас слів.

— Щодо читання — я любитель. Умовляти не треба мене в цьому розумінні.

— От і чудово, що не треба вас умовляти… А ми саме хороші книжки для бібліотеки дістали. Буде нам читання у вільний час.

Андросов кивнув боцманові. Пішов по палубі далі.

Небо світлішало, але палуба була ще мокрою й слизькою, потемніла від дощу, який нещодавно перестав.

Андросов ішов поривчастою, енергійною ходою. Щоразу під час виходу в море почував себе якось зібраніше і водночас вільніше, легше, ніж на березі. У нього був непоганий настрій і тепер, незважаючи на хвилювання перед виходом у море. Радів, що до складу експедиції підібралися свідомі, бойові моряки.

Коли в їдальні «Прончищева» штурман Курнаков спершу трохи здавлено, сухо, а потім усе більше пожвавлюючись, зробив своє повідомлення «Про пильність» (Курнаков категорично настояв на тому, щоб цю коротку доповідь скромно назвали «повідомленням»), Андросов бачив, з якою жвавою цікавістю слухали його вільні од вахти моряки.

Разом з військовими моряками їдальню заповнили кочегари, сигнальники, трюмні машиністи криголама. Запам'яталося вдумливе обличчя кочегара Ілюшина, колишнього котельного машиніста з чорноморського крейсера, який після демобілізації поступив на криголам. Запам'ятався гладенько причесаний, поважний машиніст Гладишев, колишній піхотинець — срібне сонце ордена «Богдана Хмельницького», одержаного в боях за форсування Вісли, сяяло на його піджаку.

Поряд з Гладишевим сиділи дві буфетниці криголама: мовчазна, нібито завжди чимось незадоволена Глафіра Львівна і кучерява темноока Таня, що всю війну самовіддано працювала в польових госпіталях медсестрою. Вони разом з десятками інших службовців криголама допомагають військовим морякам виконати важливе урядове завдання…

Так, поки що все йде добре. Піднявшись на місток.

Андросов глянув уперед, де, з'єднаний тросом з «Прончищевим», повільно посувався «Пінгвін». Обернувся назад — до масивних обрисів доку, що погойдувався на хвилях.

Море було сіруватосинє з поодинокими спалахами пінявих гребенів. Ледь помітною невиразною лінією проступав на горизонті берег.

Сигнальники стояли на крилі широкого містка. Чорноволосий високий Жуков, смуглявий кароокий Фролов.

— Здрастуйте, товаришу капітан третього рангу!

Андросову посміхався Фролов, відкинувши на спину резиновий горб капюшона. З дружньою ласкою дивилися великі очі на вологому довгастому обличчі.

— Здрастуйте, товаришу Фролов. Як вахта?

— Та я зараз не вахтовий. От піднявся — військових моряків провідати. Все гаразд на сьогоднішній день.

Крізь скло рульової рубки було видно, як штурвальний, ухопившись за рукоятки штурвала, то вдивляється пильно вдалину, то поглядає мигцем на компас. Закачані до ліктів рукава відкривали плоскі м'язи його темних від загару рук.

Андросов зупинився біля поручнів. Дивився на нескінченний біг хвиль. Жуков обернувся до нього, хотів-щось сказати, але промовчав, вдивляючись у хвилі і в берег.

Капітан третього рангу бачив рух Жукова, але мовчки відійшов, зазирнув у штурманську рубку. Там, спершись ліктями на високий прокладочний стіл, серед механізмів, що виблискували склом і нікелем, схилився над картою, як завжди коректний, затягнутий у кітель, штурман Курнаков.

наспівував свою улюблену пісеньку штурман.

Андросов знову пройшовся по містку. Над туманною Балтикою — мирний райок. Плавання почалося тільки вчора на світанку, але все, що сталося того вечора з Жуковим у базі, вже тепер здається якимсь похмурим неприродним сном.

Задумливий, спустився він у свою каюту. Повісив на вішалку біля дверей плащ і мокрий кашкет, сів у крісло.