Страница 66 из 107
Місіс Ліліан не читала вечірніх газет. Пообідавши, вона сіла до бювара й написала довгого листа. Листа вона заадресувала Ансарі Манаті, її чоловікові, в Пешавар. “До швидкого побачення, друже”,— Є закінчувала вона свого листа.
Після того місіс Ліліан загасила світло і, зібравшися лягти тут-таки, в приймальні діда, зазирнула спочатку у його спальню.
Старий лікар Нен-Сагор не спав. Він лежав горілиць і широкими очима дивився в стелю, його вісімдесят четвертий рік глибоко вирізбився на худому, смуглявому і досі майже молодому обличчі.
Точно о десятій Джесі, служниця при номері лікаря Нен-Сагора, подзвонила до місіс Ліліан.
— Місіс, — сказала вона, — у вестибюлі готелю цілий натовп чекає на згоду сера Нен-Сагора побалакати з ним. Накажете принести до вас картки чи вийдете до відвідувачів самі?
— Принесіть картки, Джесі,— Є відповіла місіс Ліліан.
Джесі негайно прийшла з книгою для відвідувачів. Місіс Ліліан розгорнула сьогоднішню сторінку. На сторінці було сорок три записи.
“Ого! — подумала місіс Ліліан, — а я вже гадала, що більше ніколи ні одного запису не буде в приймальній книзі дому Нен-Сагорів. “Темпора мутантур” — стара Англія зраджує себе”.
Вона присунула книжку до себе і почала серед ряботиння прізвищ шукати друзів.
Перші тридцять дев’ять записів були дуже подібні один до одного: за кожним, прізвищем стояла ще назва якогось видання чи газетного агентства. Це тридцять дев’ять репортерів, у порядку живої черги, добивалися бачити лікаря Нен-Сагора або місіс Ліліан Нен-Сагор. “У справах преси” — дописано було до кожного запису. Місіс Ліліан проминула їх усіх гуртом. Сороковим був записаний кравець Нен-Сагора, він прийшов одержати на свої рахунки: дійшлий брюкмахер уже прочув про події вчорашнього дня і не хотів рискувати своїм заробітком, він мав досвід на оскандалених джентльменах.
— Передайте йому, — сказала місіс Ліліан, відраховуючи Джесі з свого портмоне всю суму, проставлену в рахунках.
— Стривайте, Джесі,— Є спинила її місіс Ліліан, коли Джесі рушила до дверей, — сорок перший тут швець, він також прийшов по гроші. Передайте і йому.
Місіс Ліліан відрахувала ще грошей і повернулася до книги.
Сорок другим був записаний містер Конрад Каней, поставщик хімікалій і агент торгового дому “Вебл, Ульман і Каней у Лондоні”. Він прийшов з договорами й векселями Тооговий дім “Вебл, Ульман і Каней” постійно постачав матеріал в Нурі.
— І цей злякався, — посміхнулася місіс Ліліан. — Джесі, ви попросите містера Канея почекати у вестибюлі десять хвилин: я прийму його сама.
Нарешті, сорок третім і останнім був записаний сер Ів Монтеві, перший і генеральний секретар Королівського медичного товариства, “разом з шостим секретарем, Альбертом Сю, — стояло в дужках, — у справах обох сторін”. Місіс Ліліан на мить замислилася над підписом сера Іва Монтеві.
— Вони прийшли повернути мені й дідові наші членські візи…
І місіс Ліліан звелася.
— Джесі, скажіть серові Івові Монтеві, що не далі як за десять хвилин сер Нен-Сагор буде до послуг. Попросіть сера Іва Монтеві прийти сюди.
Після цього місіс Ліліан взяла вранішні газети.
Ось що писав “Таймс”:
“Вчорашній скандал у Королівському медичному товаристві збудоражив цілий науковий світ. Сьогодні вранці наша редакція одержала понад триста листів від славних діячів науки з протестом проти ганебного й зрадницького виступу індуського знахаря Нен-Сагора. Наукова громада з обуренням викреслює із своїх списків комінтернівського запроданця, що нечесним шляхом проліз був у чесні кола славетного Королівського товариства медиків”.
Це було все.
В “Дейлі телеграф” місіс Ліліан знайшла ще інформацію про те, що божевільні ворожбитські Сагорові ідеї зустріті були на засіданні гомеричним реготом усіх зборів, його безглузді гіпотези й висновки доводять тільки одне, що громадянин Сагор взагалі не лікар і шість десятків літ тільки дурив суспільність, шахрайськи пролізши в члени медичного товариства.
Приблизно те саме було ще в півдесятку вранішніх видань. Всі вони дуже охоче натякали на якесь темне минуле лікаря Нен-Сагора, робили здогади про його зв’язки з революційними колами, з робітничою опозицією, комуністами й анархістами, інші — навіть з кримінальним елементом. Але жодна з газет не згадувала й півсловом про суть самої наукової доповіді Нен-Сагора, її постулатів. Нен-Сагора ганьбили й чорнили перед усім світом за його нібито зрадницьку заяву, але ні цієї заяви, ані, головне, матеріалів, що на їх підставі лікар Нен-Сагор зробив цю заяву — його наукових висновків, — жодна з газет не подавала.
Це було зрозуміло. Видавці потурбувались викреслити переказ наукової теорії Нен-Сагора, справедливо побоюючись, що, перечитавши її, і найгірший дурень королівства може самохіть дійти тих політичних висновків, що їх дійшов тихий і, за всіма попередніми ознаками, аполітичний лікар у далекій Індії.
Про місіс Ліліан газети висловлювалися ще стриманіше. “Таймс” і зовсім обережно, навіть благородно, оцінював її виступ. Кореспондент газети “Таймс” в тонах глибокого жалкування писав про те, що Лондон добре знає гарячу, експансивну й не завжди стриману вдачу цієї популярної і навіть модної лікарки. Її нестримні й трохи навіть скандальні виступи минулих років проти свого ж діда з його науковою теорією — тому найкращий доказ. Певна річ, що ці ж таки виступи можуть промовляти лише на користь місіс Ліліан, реабілітуючи її перед науковим світом: кожному ж джентльменові зрозуміло, що, бувши і лишаючись запеклим ворогом дідових знахарських теорій, місіс Ліліан на цей раз виступала на оборону дідової доповіді тільки через свою експансивність та через глибокі родинні почуття, — в родинному засліпленні воліючи будь-як затушкувати скандальний виступ свого діда. Певна річ, що й ганебної підтримки зрадницької політичної заяви Нен-Сагора місіс Ліліан допустилася тільки в тому ж родинному засліпленні…
Місіс Ліліан розгнівано зім’яла зошит газети і жбурнула його додолу.
Але інші газети не посідали такої доброзичливої позиції до місіс Ліліан. Вони ганьбили її поруч із дідом, і називали знахаркою, шахраєм і запроданцем. Місіс Ліліан з більшим душевним спокоєм перечитала ці побрехеньки. Вони навіть розважили її і дещо звеселили.
Проте, розгорнувши сторінки “Дейлі Гералд”, місіс Ліліан перестала веселитися. “Дейлі Гералд” про Нен-Сагора й згадувала мало. “Дейлі Гералд” головним чином писала саме про неї, про місіс Ліліан.
Замітка “Дейлі” йшла під великим чорним заголовком: “Де шукати причин скандального виступу лікаря Нен-Сагора в медичному товаристві?” І газета, забувши взагалі про самого Нен-Сагора, чорним шрифтом повідомляла англійських джентльменів про те, що, як виявилося з певних джерел, місіс Ліліан Нен-Сагор… є… не хто інша… як… соціалістка! На доказ свого сенсаційного викриття газета друкувала поруч відбиток з партійного квитка громадянки Ліліан Сагор, де виразно можна було розібрати, що Ліліан Сагор належить до соціалістичної партії з 1921 року… З 1921 року! Жах!.. Десять літ громадянка Сагор підло дурила цілу Англію і своїх пацієнтів… Ха-ха! Що ж тут дивного, що її дід договорився мало не до комуністичної революції, це ж очевидно, що він комуніст і, хто знає, може, член того самого Комінтерну…
Місіс Ліліан відклала газету набік. Десять хвилин минуло, і в двері вже стукала Джесі. Перший секретар Королівського медичного товариства жадав бачити лікаря Нен-Сагора.
Місіс Ліліан пройшла в спальню Нен-Сагора. Нен-Сагор, давно одягнутий, сидів біля свого чемодана.
— Я сьогодні їду, Лі,— Є сказав він місіс Ліліан. — Дякую тобі дуже, що ти вчора потурбувалася за мене. Я гадаю виїхати в сім сорок.
— Добре, діду, — відповіла місіс Ліліан. — Але перед тим вам доведеться все ж таки побалакати з сером Монтеві. Він ще зрання чекає на вас.