Бумеранг не повертається

— Погані справи, Сергію Васильовичу. Криптограма дешифровці не піддається.

Підполковник сам кілька днів займався цим питанням і прийшов до висновку, що ключем до шифрованого коду тут має бути поетичний твір.

— Чому саме поетичний? — спитав Каширін.

— Тому що остання цифра, яка означає порядковий номер слова в рядку, ніде не перевищує трійку.

— Логічно, — погодився Каширін і, діставши з папки конверт з надламаними сургучними печатками, вийняв з нього листа і простяг його майорові.

— Одержано з Берліна.

В цьому листі детально викладалася історія портфеля Ебергарда Ценсера, а на закінчення автор писав:

«…Самий факт наявності в портфелі книги В. Маяковського російською мовою дає можливість припускати, що діяльність згаданого Е. Ценсера має деяке відношення до Радянського Союзу».

Нікітін прочитав повідомлення, схвильовано пройшовся по кабінету і з усмішкою повторив:

— «Деяке відношення»! Ця записка з портфеля Ебергарда Ценсера має до нас безпосереднє відношення! «Інформ мобілізейшинел посібіліті 367» — «Інформуйте про мобілізаційні можливості 367». Триста шістдесят сьомий великий тракторний завод Уралу!..

— На наше прохання в Берліні був проведений слідчий експеримент, — перебив його Каширін. — У букіністичному магазині виставили для продажу зібрання творів В.Маяковського, видання тисяча дев’ятсот сорокового року, але без п’ятого тома. Книги простояли чотири дні, і купила їх клубна бібліотека заводу «Бергман-Борзіх». А виставлений для продажу п’ятий том, вкрадений у Ебергарда Ценсера, був проданий того ж дня.

— Як же так, Сергію Васильовичу? Адже цим експериментом ви повернули книжку Ебергарду Ценсеру!

— Це було в наших інтересах. Якщо цей том В.Маяковського — ключ шифрованого коду для таємного зв’язку з агентом, яка ж потреба змінювати його, після того як він став нам відомим?

— Але з позицій Ебергарда Ценсера після пропажі портфеля було б розумно змінити ключ коду.

— Для того щоб змінити ключ коду, — пояснив Каширін, — треба було б декому зізнатися в тому, що ключ загублений. Боячись наслідків такого зізнання, Ценсер приховав від свого шефа пропажу тома Маяковського, розраховуючи купити його у букіністичному магазині. Як бачиш, він не помилився, йому вдалося придбати цю книгу. — Полковник подзвонив і, коли ввійшов капітан Гаєв, вручив йому томик Маяковського, наказавши:

— Передайте цю книгу начальникові шифрувального відділу. Йому потрібен був поетичний твір для дешифровки криптограми, прийнятої Жбанковим. Хай спробує прочитати її за допомогою цього томика віршів Маяковського.

Гаєв вийшов. Нікітін не курив, але, вважаючи, що сигарета допомагає зосередитись, узяв з пачки, яка лежала на столі, сигарету і, запаливши, спитав:

— Звідки у вас ці сигарети «Фатум»?

— Приніс Лавров з Великого театру. Їх забув у нього іноземний кореспондент Уільям Едмонсон. Пан Едмонсон відзначився, вихлюпнувши з бокала в обличчя своєму колезі шампанське.

— Хто «потерпілий»?

— У мене записано, — полковник відкрив блокнот і прочитав: — кореспондент «Марсонвіль Ньюс Сервіс» Патрік Роггльс.

— Патрік Роггльс? — здивувався Нікітін. — Він став їм усім поперек горла, ніби риб’яча кістка! Я тільки вчора прочитав його «Зрадники нації». Сильна, темпераментна книжка! Роггльс у цій книжці викриває злочинні зв’язки в дні війни хімічних концернів Марсонвіля. Страшна книга. У Патріка Роггльса закінчується строк паспорта, треба думати, що посольство примусить його залишити нашу країну. Після цієї книжки йому буде нелегко на батьківщині.

— А Едмонсон? — запитав полковник.

— Едмонсон зарекомендував себе, як «джентльмен пера». Це досвідчений журналіст, з доброю репутацією. У Едмонсона велика сім’я, він завжди бідує, але не йде на угоду з своєю совістю. Його поява у Москві як кореспондента «Марсонвіль Стар» здивувала всіх. Тут або газета міняє політичний курс, або Едмонсон під старість пустив в оборот свій основний капітал — совість.

Погладжуючи підборіддя великим і вказівним пальцями, що в нього завжди було ознакою роздумів, Каширін сказав:

— Один крупний буржуазний видавець свого часу говорив: «…Власник газети — наймач. Він вимагає, щоб найнятий ним писав те, у що наймач вірить сам або хоче, щоб повірили його читачі». От і подумай, Степане Федоровичу, — переходячи на ти, з усмішкою додав Каширін, — у що вірить пан Едмонсон. У всякому разі, Лавров має рацію — цей журналіст поводиться досить розв’язно.

Пролунав настирливий телефонний дзвінок. Полковник узяв трубку. По скупих і точних відповідях полковника Нікітін зрозумів — дзвонить генерал.

Обпікаючи пальці сигаретою, крізь сизий димок, що ліниво здіймався до стелі, Нікітін мовчки стежив за Каширіним. Вони були знайомі давно. Понад десяток років працювали разом, і кожна нова зморшка на обличчі його вчителя і друга завдавала йому прикрощів. Ось і волосся на голові Сергія Васильовича порідшало, від чого лоб здавався ще вищим і крупнішим, його великі сірі очі, то пронизливо холодні, то сповнені якоїсь особливої задушевної теплоти, ще були молоді, лише глибокі зморшки на лобі і переніссі виказували його роки. Крупний ніс з побілілою горбинкою, невеликий, як для чоловіка, рот з трохи випнутою нижньою губою доповнювали його портрет. Каширін був високий на зріст, по-юнацькому тонкий і стрункий.

Закінчивши телефонну розмову, полковник сказав:

— Квапить Микола Володимирович. Воно й зрозуміло: час не жде. Що скажете, майор Нікітін? — знову переходячи на офіційний тон, запитав Каширін.

— Думаю, Сергію Васильовичу, що тепер район місця перебування автора цієї криптограми визначено. Це завод триста шістдесят сім. При першій же передачі станцію запеленгують, у цьому немає сумніву.

Зайшов капітан Гаєв і доповів:

— Томик Маяковського справді виявився ключем коду радіограми. Ось її дешифровка.

Взявши у Гаєва дешифровку, полковник відпустив капітана, проглянув телеграму і мовчки підсунув її майорові.

Нікітін прочитав:

«Прошу передати, коли з’явиться своя людина. За день виробництво сталі до тисячі тонн. Вузол відправив за добу шістдесят одну пару поїздів».

— Їдьте, Степане Федоровичу, в Міністерство шляхів сполучення, — розпорядився полковник, — і виясніть точно: який залізничний вузол Уралу відправляє шістдесят одну пару поїздів за добу?

Телефонний дзвінок наздогнав Нікітіна біля дверей. Полковник зняв трубку і відповівши: «Майор Нікітін тут, в кабінеті», зробив йому знак затриматись.

Нікітін повільно повернувся до столу і став, чекаючи, поки полковник не закінчив розмову. Односкладові відповіді Каширіна не давали змоги зрозуміти зміст розмови, але Нікітін бачив, що полковник глибоко зацікавлений. Поклавши трубку на важіль апарата, полковник наказав:

— Поїздку відкласти. Потрібні нам відомості у Міністерстві шляхів сполучення візьме Гаєв. Щождо вас, майор Нікітін, то вам доручається інше завдання: три дні тому при дуже дивних обставинах зник Мехія Гонзалес, комерційний представник торговельної фірми Гондурас Фрут компані. Єдина людина, з ким зустрічався у Москві Мехія Гонзалес, був Уільям Едмонсон, спеціальний кореспондент «Марсонвіль Стар». Едмонсон живе в «Метрополі» і, за твердженням чергового адміністратора, вже четверту добу відсутній. Ось вам, Нікітін, задача на рівняння з двома невідомими.

11

ТАКСІ ЕЖ 13-13

Гонзалес жив у готелі «Національ». Уважний огляд речей комерсанта не дав ніяких результатів. Зі слів працівників готелю виявилися такі обставини: в день приїзду Гонзалеса у нього обідав літній чоловік в окулярах, одягнений у світлий спортивний костюм. Пообідавши, вони вийшли з готелю разом. У руках гостя бум пакунок, загорнутий у сірий папір. Повернувся комерсант пізно: Кілька днів не виходив з номера. Снідав, обідав і вечеряв комерсант у себе в номері, викликаючи метрдотеля по телефону, бо, не володіючи російською мовою, не міг порозумітися з офіціантом. Третього числа ввечері, приблизно о шостій-сьомій годині, Мехія Гонзалес, попередивши чергового, що він їде на полювання і повернеться тільки під кінець завтрашнього дня, спустився вниз. Швейцар біля вхідних дверей на прохання комерсанта викликав таксі.