Код Да Вінчі

«І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали».

Він подивився на священика.

Той тепло усміхався.

— Віднині, друже, якщо ти не маєш іншого імені, я називатиму тебе Сайлас.

«Привид» розгублено кивнув. Сайлас. Тепер він мав плоть. «Моє ім’я — Сайлас».

— Що ж, час снідати, — мовив священик. — Тобі будуть потрібні сили, якщо хочеш допомогти мені побудувати цей храм.

На висоті двадцять тисяч футів над Середземним морем літак, що виконував рейс «Alitalia 1618», раптом затрясся в турбулентному потоці, і всі пасажири занервували. Єпископ Арінґароса цього майже не помітив. Думками він був у майбутньому, тісно пов’язаному з «Опус Деї». Йому нетерпеливилося довідатись, як справи в Парижі, дуже хотілось зателефонувати Сайласові. Але він не міг. Учитель передбачив і це.

— Це задля твоєї ж безпеки, — пояснював Учитель англійською з французьким акцентом. — Я достатньо розуміюсь на засобах електронного зв’язку. Повір мені, всі розмови легко прослухати. І для тебе це може обернутись катастрофою.

Арінґароса знав, що Учитель має рацію. Учитель взагалі здавався надзвичайно обережною людиною. Він навіть Арінґаросі не відкрив свого справжнього імені, однак довів, що його наказам варто підкорятись. Зрештою, добув же він якимось способом одну дуже секретну інформацію! Імена чотирьох членів братства найвищого рангу! Саме це остаточно переконало єпископа, що Учитель і справді здатний знайти для «Опус Деї» той неймовірний скарб, про який говорив.

— Єпископе, — сказав Арінґаросі Учитель, — я про все подбав. І щоб мій план удався, ви мусите дозволити Сайласові кілька днів відповідати лише на мої дзвінки. Ви між собою не спілкуватиметесь. Я зв’язуватимуся з ним через надійні канали.

— Обіцяйте ставитися до нього з повагою.

— Людина віри заслуговує найвищої поваги.

— Чудово. Що ж, я розумію. Ми з Сайласом не розмовлятимемо, доки все не скінчиться.

— Я роблю це, лише щоб захистити вас, Сайласа і свою інвестицію.

— Вашу інвестицію?

— Єпископе, якщо через своє нестримне бажання бігти попереду потяга ви втрапите до в’язниці, то хто заплатить мені мої комісійні?

Єпископ усміхнувся.

— Так, це логічно. Отже, наші бажання збігаються. Нехай Бог допомагає.

«Двадцять мільйонів євро, — думав єпископ, дивлячись в ілюмінатор. — У доларах це приблизно така сама сума. Смішні гроші за такий могутній скарб».

Він знову відчув упевненість, що Учитель і Сайлас не підведуть. Гроші й віра — це потужна мотивація.

Розділ 11

— Une plaisanterie numérique? — Безу Фаш, багровий від люті, спопеляв поглядом Софі Неве. — Числовий жарт? Отже, ви як фахівець проаналізували Соньєрів код і дійшли висновку, що це лише якась математична витівка?

Очевидно, нахабство цієї жінки просто не має меж. Мало того, що ввірвалась сюди без дозволу, то тепер ще й намагається переконати його, Фаша, що в останні хвилини життя Соньєрові заманулося залишити на прощання якийсь математичний дотеп.

— Цей код, — скоромовкою пояснювала Софі французькою, — простий до абсурду. Жак Соньєр, очевидно, розумів, що ми одразу його розгадаємо. — Вона витягла з кишені якийсь папірець і простягнула Фашеві. — Ось розшифрування.

Фаш подивився на запис.

1—1—2—3—5—8—13—21

— Оце й усе? — вигукнув він. — Ви просто розташували ці числа в порядку зростання!

Софі вистачило зухвалості вдоволено усміхнутись у відповідь.

— Саме так.

Голос Фаша тепер нагадував якийсь гортанний гуркіт.

— Агенте Неве, я не знаю, до чого ви хилите, але забирайтеся краще до біса з усім цим. — Він стурбовано зиркнув у бік Ленґдона, який стояв неподалік, притиснувши до вуха мобільник; очевидно, й досі слухав повідомлення з американського посольства. З того, як він зблід, Фаш зрозумів: новини погані.

— Капітане, — з викликом мовила Софі, — послідовність чисел, яку ви бачите перед собою, належить до найзнаменитіших математичних прогресій в історії.

Фаш і гадки не мав, що існують якісь знамениті математичні прогресії. Ще більше йому не сподобався зухвалий тон Софі.

— Це послідовність Фібоначчі, — заявила вона й кивком показала на папірець у Фаша в руці. — Це прогресія, де кожне число дорівнює сумі двох попередніх.

Фаш уважно подивився на числа. Справді, кожне з них дорівнювало сумі двох попередніх, проте він не мав ані найменшого уявлення, як це стосується смерті Соньєра.

— Математик Леонардо Фібоначчі винайшов цю послідовність чисел у тринадцятому столітті. Очевидно, не може бути збігом те, що всі числа, які Соньєр написав на підлозі, належать до знаменитої послідовності Фібоначчі.

Кілька секунд Фаш мовчки дивився на Софі.

— Що ж, чудово. Якщо це не збіг, то, може, ви поясните, чому Жак Соньєр зробив це? Що він хотів цим сказати? Що це означає?

Софі знизала плечима.

— Абсолютно нічого. У тім-то й річ. Це елементарний криптографічний жарт. Все одно, що взяти слова якогось відомого вірша й розташувати їх у довільному порядку. Просто щоб побачити, чи здогадається хтось, що між ними спільного.

Фаш погрозливо ступив уперед і наблизив обличчя майже впритул до Софі.

— Сподіваюсь, ви маєте якесь переконливіше пояснення?

Ніжне обличчя Софі ураз набуло несподівано жорсткого виразу.

— Капітане, зважаючи на те, що у вас тут сьогодні поставлено на карту, я подумала, вам було б не зайве довідатись, що Жак Соньєр, можливо, грав із вами в ігри. Очевидно, я помилилась. Я перекажу директорові відділу криптографії, що ви більше не потребуєте наших послуг.

Із цими словами вона круто повернулась і закрокувала коридором до виходу.

Приголомшений Фаш дивився, як її постать зникає в темряві. Вона що, збожеволіла? Софі Неве щойно поставила хрест на всій своїй подальшій кар’єрі.

Фаш повернувся до Ленґдона. Той і досі слухав повідомлення по телефону і виглядав ще більш стривоженим, ніж раніше. Американське посольство. Безу Фаш багато чого не терпів у цьому житті... але навряд чи що дратувало його більше, ніж американське посольство.

Фаш і американський посол часто стикались лобами через державні справи, що належали до їхньої спільної компетенції. Найчастіше суперечки виникали через американських гостей у Парижі. Чи не щодня Центральне управління судової поліції заарештовувало американських студентів за зберігання й продаж наркотиків, американських бізнесменів — за зв’язок із малолітніми повіями, американських туристів — за крадіжки в крамницях та руйнування чийогось майна. Офіційно посольство США мало право втручатись і висилати винних на батьківщину, а там усе покарання для них зводилось до простого попередження.

Однак посольство це, схоже, цілком влаштовувало.

Фаш називав це «кастрацією судової поліції». Нещодавно в «Парі Матч» з’явилась карикатура, де Фаша зобразили як поліцейського пса, що хоче вкусити американського злочинця, та не може, бо сидить на ланцюгу, прикутому до американського посольства.

«Не сьогодні, — сказав собі Фаш. — Надто багато поставлено на карту».

Ленґдон нарешті дослухав своє повідомлення. Вигляд він мав жахливий.

— Усе гаразд? — поцікавився Фаш.

Ленґдон похитав головою.

«Погані новини з дому», — вирішив Фаш і, забираючи свій мобільник, помітив, що Ленґдон трохи спітнів.

— Нещастя, — запинаючись, вимовив Ленґдон з дивним виразом на обличчі. — Один мій друг... — він замовк, а потім додав: — Я мушу летіти додому вранці першим-ліпшим рейсом.

Фаш анітрохи не сумнівався, що Ленґдон і справді приголомшений. Однак він відчув, що щось тут не так: в очах американця промайнув якийсь страх.

— Мені шкода, — сказав Фаш, пильно дивлячись на Ленґдона. — Може, вам краще сісти? — він показав на одну з лав, розставлених уздовж галереї.

Ленґдон розсіяно кивнув і зробив кілька кроків у бік лави. Але раптом зупинився зі зніяковілим виглядом.