У відкритому морі

Ніна зняла з себе мішкуватий коричньовий халат і скинула хустину. Світловолоса, в легкій блузі і короткій спідничці, вона ніби стала стрункіша і не була схожа більше на «чумичку». Рішучим рухом дівчина відірвала дві широкі стрічки від хустини, вміло перебинтувала ними пальці боксерові і, натягнувши на його руки рукавиці, з такою вправністю й швидкістю зав'язала шнуровку, наче все життя робила це.

«Що за птиця? — занепокоївся Ворбс. — Звідки взялася така прибиральниця? Треба буде перевірити».

Зав'язуючи другу рукавицю, Ніна встигла шепнути Восьмьоркіну:

— Стьопо, любий, не гнівайся… Так треба. Ти був один. Я не могла.

Її шепотіння заглушив гонг.

Ніна прийняла з рингу табуретку і швиденько глянула на годинник. До вибуху лишалося двадцять три хвилини.

Противники, не потискуючи один одному рук, відразу ж кинулися в атаку. Вони з ходу зчепилися посеред рингу і розрядили свою силу в такій бурі ударів, що суддя перелякано відскочив до канатів.

Гупання важких ударів змусило принишкнути і насторожитися весь зал. З перших секунд стало зрозуміло, що обидва противники настроєні агресивно, що росіянин не збирається поступитися. Майже не прикриваючись, він відповідає серіями різких і дошкульних ударів.

Лобова атака Ворбсові не вдалася, він відхилився вбік і, хизуючися своєю гнучкістю, вправними вивертами і раптовими атаками почав кружляти навколо жертви, вишукуючи слабке місце.

Росіянин ледве встигав повертатися. В очах гітлерівців він здавався схожим на розгніваного ведмедя, що люто відмахувався лапою.

Злість засліплювала Восьмьоркіна. Він двічі змазав — попусту розсік повітря. Це викликало глумливий сміх у залі. І головне, при Ніні. Восьмьоркін перебирав ногами і, роблячи вигляд, що відходить в глуху оборону, відступив на кілька маленьких кроків, потім відірвався від канатів і могутньою серією ударів зліва і справа загнав Ворбса в куток. Не даючи гестапівцю вивернутися, вислизнути з тісного кутка, він молотив його по чім попало…

Не знаходячи виходу з кулачного смерчу, метаючись несамовито під ударами, Ворбс згадав, що об його череп сам Шмеллінг побив собі пальці, і почав підставляти під удари голову. Вона в нього була досить міцна, щоб знесилити моряка.

Розлютований Восьмьоркін не зрозумів маневру свого супротивника, його зупинив лише гострий біль у лівій руці.

«Невже перебив?» подумав він, послаблюючи удари лівою. На цей момент тільки й ждав Ворбс, він вивернувся і різким ударом знизу догори відкинув Восьмьоркіна на канати. Тут вони зіткнулися грудьми і почали латати боки один одному.

Потішне видовисько вмить набрало вигляду небачено злісного побоїща, в якому неминуча була трагічна розв'язка.

Захекані боксери сплелися в клінчі — повисли один на одному. Їх міг розвести лише мідний дзвін гонга.

Ворбс, порушивши правила, садонув Восьмьоркіна в груди і знехотя відійшов у свій куток. Він осатанів від жорстокого опору росіянина. Обер-лейтенант сподівався легкої перемоги. Він заздалегідь намітив ефектний план бою: два-три раунди бліц-гри, в якій будуть показані вправність професіонального боксера, гестапівське вміння взяти верх над психікою противника, потім два-три нокдауни і красивий нокаут, з винесенням напівмертвого боксера зі сцени. І раптом таке нахабство: росіянин сам прагне закінчити бій нокаутом.

«Тепер він, очевидно, облишить свою ідіотську думку, схаменеться, його ліва рука вже повисла», міркував Ворбс, розкинувши руки на канатах, в той час як секунданти метушливо махали на нього рушниками і нашіптували йому свої поради, як найкраще порішити росіянина.

Ніна, підставивши табуретку захеканому Восьмьоркіну, приклала холодну долоню до його серця і прошептала на вухо:

— Він навмисне підставляє голову. В тебе бинт слабкий… Звихнеш пальці…

— Здається, вже щось накоїв… — відповів сумно Восьмьоркін.

Перед ним був ворожий зал, від якого не можна було ждати помилування ні на випадок перемоги, ні на випадок поразки. Тільки Ніна співчувала йому. Але тепер і її схоплять.

— Чого ти вийшла на сцену? Де Сеня?

— Тс… — заспокоювала Ніна. — За нами стежать. Потім узнаєш. Бий по корпусу, — почала знову нашіптувати вона. — Гестапівець задихається, видно, поганеньке серце. Придивляйся краще. В нього буває відкрита ліва частина…

Боячись відвернути думки Восьмьоркіна від бою, дівчина нічого не казала йому про те, чого з хвилюванням і страхом чекала сама. «Якщо швидко поб'є німця, то конвоїри поженуть в роздягалку, — міркувала Ніна. — Роздягалка в протилежному кінці. Може, не весь будинок злетить. Коли б швидше! Зостається дев'ятнадцять хвилин».

У другому раунді Восьмьоркін, трохи заспокоївшись, вирішив: «Що буде, те буде… Прикінчу його. А якщо інші кинуться, живим не дамся».

Він зайвий раз не гонився за гестапівцем, намагався притримуватися середини рингу і зірко стежив за противником, очікуючи моменту, коли можна буде підчепити його на удар лівою і прикінчити гаком справа.

Ворбс цю вдавану млявість росіянина зрозумів як каяття, як бажання цією пасивністю згладити свою вину. Він, продовжуючи безперервні напади, проти правил бив у потилицю і нижче пояса. Суддя не спиняв його.

— Пощади не буде ні тут, ні в камері! — з присвистом бурмотів Ворбс. — Ти навколішки полізеш, ти…

Несподіваний влучний удар у рот змусив його змовкнути на півслові. Потім було нанесено сильний удар в щелепу. Гестапівець захлинувся солоною слиною. Серце обер-лейтенанта нерівно забилося. Він похитнувся і повис на Восьмьоркіні, скривавивши йому груди. Моряк гидливо відштовхнув гестапівця від себе і ще раз ударив «дуплетом» у скроню і шию…

Ворбс відлетів до канатів і ледве встояв на ногах. Але тут йому на підмогу підоспів суддя. Він щосили загорлав на росіянина і припинив бій нібито через те, що Восьмьоркін зробив заборонений удар по потилиці.

Зал на репліку судді відгукнувся гулом, подібним до глухого гарчання. Якісь друзі Ворбса схопилися з місць.

Восьмьоркін не розумів вигуків гітлерівців, але відчував, що його залякують, погрожують розправою. Не почуваючи себе винним у порушенні спортивних правил, він проте насторожився і ладен був зустріти кожного з цих тварюк страшним ударом.

Ніна, про всяк випадок, намацала під жакеткою пістолет. І в цей час дівчина побачила, як Ворбс, очунявши, без сигналу, з нахиленою головою кинувся на Восьмьоркіна…

Ніна скрикнула, попереджаючи друга. Степан відскочив назад. Гітлерівець, тільки трохи зачепивши його за плече, пролетів мимо. А коли він повернувся на сто вісімдесят градусів для повторення маневру, то натрапив на такий удар, від якого в очах стемніло…

Закриваючи обличчя рукавицями, Ворбс відкинувся спиною на канати в кутку і, обм'якнувши, сповз додолу…

Від нокаута гестапівця виручив гонг, який передчасно сповістив про кінець раунду. Рятуючи становище, гітлерівці без сорому порушили правила. І ніхто з залу не протестував. Присутні готові були кинутися на сцену і розірвати полоненого, який насмілився збити з ніг обер-лейтенанта. Правда, при думці: «А що коли мені такий матрос у лісі стрінеться?» у багатьох із них по тілу мороз пішов, але тут, у натовпі, вони вдавали з себе хоробрих.

Ворбса підхопили секундант і, посадовивши на місце, взялися масажувати м'язи, охолоджувати мокрими губками скроні, потилицю, серце. А в Восьмьоркіна навіть не було краплі води, щоб промочити повний липкої слини рот.

Ніна махала на нього хустиною і, мало не плачучи у відчаї, шепотіла:

— Поб'єш, Стьопо, поб'єш його… А потім їм не до нас буде. Все гаразд… Хоч би встигнути!

Перерва затяглася довше, ніж звичайно. До вибуху зоставалося чотирнадцять хвилин. А секунданти ще метушилися біля Ворбса. Ось один з них відійшов, і Ніна помітила, як другий з злодійкуватою поквапливістю зав'язував праву рукавицю Ворбса. Дівчина зрозуміла, що вони пішли на якусь нову підлоту. «Мабуть, поклали свинець», догадалась вона. І нікому було скаржитися, протестувати.

— Бережись правої рукавиці… Кінчай у цьому раунді. Через десять-дванадцять хвилин все тут полетить у повітря, — приймаючи табуретку, встигла шепнути вона Степанові.